До 40-річчя побудування української церкви в Люрді о. Василем Приймою

,, Гей на півночі, на Волині,

Там, де створилася УПА,

Там вже воскресла Україна

І залунала свобода…’’ (Василь Прийма)

Люрд здобув світову славу після того, як розійшлася чутка, що в його околицях відбулося об’явлення 14-річній селянській дівчині Бернадеті Субіру (фр. Bernadette Soubirous), котра перебуваючи  у лісі 11 лютого 1858 року і їй з’явилася  у печері «пані» – Пречиста Діва, яка сказала до неї: «Іди до священиків і скажи їм, щоб збудували на цьому місці святиню, яка буде місцем чидесних подій і незвиклих  надприродних  чудес. Під час численних чудотворчих об’явлень в Люрді  Пречистої Діви і появи там чудотворного джерела, Французькі священики побудували тут величаву базиліку Розер та кілька церков у Люрді і це місце стало об’єктом релігійного всесвітнього зацікавлення. Мені пощастило разом з внуком Зоряном відвідати це святе  місце, коли Зорян студіював на Університеті в Льйоні. Була це для мене незвикла краєзнавча прогулька. А при цій нагоді я детально мав змогу ізнати історію Люрду. Тому маю нагоду не тільки згадати це релігійно легендарне святе місце в Люрді, але також розказати,  яке місце в історії Люрду займають українці. Одже на п’ядестал шани в Люрді заслуговує о.Василь Прийма, якого доля сплела на вічну славу і шану з Люрдом. Отець В.Прийма  справжнє прізвище -Цап, псевдо ,,Чорногора’’, літературне — Микола Дяків-Галичко, Микола Галичко та інші. Він народився 5.01.1914 р. в с. Бачів Перемишлянського району Львівської області. Батько — учасник визвольних змагань, дяк, вів у селі культурно-просвітницьку роботу. В 1941 р. загинув від рук комуністів у Золочеві, а мати сім років відбувала в сталінських таборах. Василь закінчивши Бачівську школу, здобув середню освіту в українській приватній гімназії в Рогатині. З юнацьких років захоплюється романтикою визвольних змагань, писав спогади,  вірші, сповнені глибокої любові до України, а з  1933 р. публікував  їх у Львівських часописах. Під час воєнних подій наблизився Василь до патріотичних визвольних змагань і на початку 40-х рр. вступив в ряди УПА. Як воїн УПА дав численні докази патріотизму  в боротьбі з українськими ворогами. Неодноразово смерть заглядала йому у вічі, та він з гордістю продовжував визвольну боротьбу. Як поет УПА, був у відділі пропаганди під псевдом  ,,Чорногора’’. Разом з командиром УПА Василем Івахівим (Россом), був задіяний до організації і вишколу перших бойових загонів УПА. Організував і провадив   військову школу УПА  в Поморянах, де гестапо арештувало весь командний склад і кинуло полонених у Львівську в’язницю. Можна сказати дивом вдалося звільнити усіх полонених при допомозі  митрополита Андрея Шептицького, який використав свій авторитет і захистив від прикрих наслідків.
Звільнившись з в’язниці,  разом з другом Василем Іваховим  командиром УПА — ,,Північ’’, (псевдо: «Рос», «Сонар», «Сом») (1908–1943) разом воювали в рядах УПА  на Волиню. На жаль смерть побратима по зброї Івахова Василь пережив вкрай болісно. Під враженням тяжкої втрати близького друга і бойових подій на Волині Василь  написав цю знамениту пісню, якої першу звротку заміщено на початку статті. Пісня стала своєрідним повстанським гімном, який співала вся Україна і не завше виконавці знали її автора. Згодом визвольні змагання стали ускладнюватися. Багато наших підпільників УПА рейдами дісталися до західних країн. Серед рейдуючих побратимів дістався до Німеччини і Василь Прийма. Тут йому пощастило закінчити духовну семінарію, а богословські науки вивчав у Голландії і Римі. В 1950 р. рукопокладений в сан священика владикою Кир Іваном Бучком. З цього часу Василь вповністю віддався служінню Богові і людям, пам’ятаючи про знедолену рідну Україну у своїх молитвах і у щоденному житті. Понадто о. Василь був наділений Божою  благодатю, яка  йому допомагала виходити з різних життєвих ускладнень. Свою душпастирську працю о. В. Прийма  розпочав в 1951 р у південно-західній Франції в м. Люрді. З молодих років Василь був релігійним щнаком. Він  часто говорив, що нація без релігії гине, а церква мусить служити нації. Обов’язком вірних є взаєнодія, яка не приносить ганьби, а навпаки взаємно піднимає народ до високої гідности. Особливо в період при будові держави, церква відіграє одну з найголовніших роль, а часто з державою ідентифікується. Своїма моральними догмами вона споює маси зі середини й настроює їх психічно для інтерпретації свіцьких законів. В парі з віроію в Бога Василь казав воював він в рядах УПА.
Будучи воїном УПА Василь займався письменицькою діяльністю і мав він змогу переконатися, як релігійна  тематика окрилювала почуття молодих повстанців. Систиматичне прищеплювання  повстанцям любов до Бога й України  творило їх більш повноцінними. Слід підкреслити, що за ініціятивою о. В. Прийми  українська громада збудувала в м. Тулузі пам’ятник Т. Г. Шевченку, одному з провідних діяів відродження нації. Дальша діяльність припадає, що у 1982 р. в м. Люрді на вулиці Україна побудовано  храм  Пресвятої Діви Марії і в кафедральному костелі «Розер» споруджено каплицю «Вівтар України». Стараннями отця Василя церква в Люрді стала центром національного і релігійного життя українців з цілого світу. В липні 1997 р. він як головний фундатор брав участь в урочистому посвяченні церкви Івана Хрестителя в рідному селі Бачеві. Отець Василь привітав присутніх, склав подяку Богу, що дав йому сил дожити і здійснити давню мрію – побудову нової святині. Отець Василь Прийма постійно молив Бога про кращу долю України і продовжував писати патріотичні, релігійні вірші, молитви, якими промовляє під час Богослужінь. Можна сказати, що це винятковий богослов, який щоденними ділами і молитвою піднимав  національну свідомість українців. Його перу належать збірки поезій “На схилах гір Карпат і Піренеїв”, “Золотий міт”, “Молиться серце” та інші. Численні дослідники пишуть про о. В. Прийму, як про священика великої мужності, доброти, патріотизну і побожності. Він на архітектора церкви в Люрді підобрав  Мирослава Німціва, який здобув фахову освіту у Львівській політехніці за сприяння митрополита Андрея Шептицького, а згодом спроектував 12 церков у США, Франції та Бразилії. Іконостас, його мистецтво, а особливо  стіни церкви можуть  нагадувати про соборність України. З черги   іконописцями були Петро Холодний (1876-1930)   відомий український державний, громадський діяч, член Української Центральної Ради, міністр народної освіти Української Народної Республіки, художник, учений-хімік визначний  маляр. Та  Єжи Новосельський також відомий за своїм українським іменем Юрій Новосільськи (1923-2011) визначний польський художник, іконописець, графік, сценограф, теоретик мистецтва, та відомий православний теолог українського походження.
Ці мистці своїма спорудженими храмами становили  яскравий приклад церковного мистецтва. Кошти на будівництво святинь надсилали українці з Європи, Північної та Південної Америки, Австралії та Океанії. Найбільша пожертва надійшла з Детройту в США – 17000 доларів. Архиєпископ Мирослав-Іван Любачівський, майбутній Глава УГКЦ, освятив храм 28 серпня 1982 року в присутності близько 1500 осіб із різних куточків світу. Українські священики і побожні люди щойно згодом почали масово брати участь в Люрді і ця святиня стала магнетичною силою серед українців  як греко-католиків так і православних. В урочистостях посвячення храму Кардинал Йосип Сліпий не брав участі з поводу недуги.  Таким чином  церква народилася завдяки зусилям о. Василя Прийми і ця унікальна святиня в Люрді, поруч неї великий дім, де живе священик та сестри-законниці, навпроти церкви є український готель Святої Родини, а поміж церквою і готелем пролягає Вулиця України затверджена французьким урядом. Церква не має постійних парафіян, натомість приймає численних паломників. Перша група прочан з України – 195 осіб – відвідала храм тільки через дев’ять років після її освячення, в вересні 1991 року, після упадку кмомуністичного режиму і відродження  української незалажности. А починаючи з 2010 р. започатковано щорічну національну прощу українців Європи (кінець жовтня). У 2016 році церкву відвідало 28 українських груп (6 з України та 22 з діяспори) та 35 груп інших національностей.  Церква в Люрді єднає всіх українців, вона немов церква Кобзареві біля Чернечої гори в Каневі, яка є символом єднання українців цілого світу, це церква братолюбства, символізуюча що Бог і Україна єдині і неподільні. Недаром кажуть церква – це не тільки стіни й дах, але віра й життя та непереможний дух народу. Так само церква в Люрді повстала, коли  Екзархат очолював преосвящений єпископ Володимир Маланчук. За 35 років у Люрді змінилося четверо постійних капеланів – о. Павло Когут (1982-1988), о. Василь Прийма (1988-2004), о. Петро Гай (2004-2011) і о. Герман Ничак (2012-2017), а також кілька поколінь Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. При церкві є готель на 45 кімнат, де в 1985-2011 рр. зупинялися прочани (сьогодні зачинений). З 2016 року діє Дім паломника. Отець Василь Прийма колишній воїн УПА, постійно молив Бога про кращу долю України систиматично пише патріотичні, релігійні вірші, молитви, якими промовляє під час Богослужінь, продовжує піднімати національну свідомість українців. Його перу належать збірки поезій “На схилах гір Карпат і Піренеїв”, “Золотий міт”, “Молиться серце”. Залишив багато віршів про рідний Бачів, Люрд і місіонерство серед українців у Франції та  Український мальовничий острів у чудодійному Люрді. — Львів, 2000 та інші.
На жаль17 грудня 2004 року у далекій Франції, серце о. Василія Прийми перестало битися. За його заповітом тіло перевезено на Україну в родинне село, де його поховали 9 січня 2005 року. Десять років після смерті 13 липня 2014 року відбулася  велелюдна Соборна Свята Літургія у Храмі Різдва Івана Хрестителя. Після цього було ознайомлення прочан зі святинями села. В той же день було проведено 3-тій фестиваль духовної пісні «Бог і Україна» присвячений 100-річчю від дня народження отця Василя Прийми. Будова церкви у селі здійснювалась за кошти колишнього мешканця Бачева, о. Миколи-Василя Прийми (Цапа) (5.01.1914-17.12.2004), колишнього вояка УПА, а потім — священика у м. Люрд (Франція). Всі люди долучились до будови храму. Однак найбільш конструктивну роль в будові відограв о. В. Прийма. На могилі де спочиває тіло о.В. Прийми весь час люди приносять квіти, відбуваються панахиди. Його життя і діяльність стали дороговсказом, як  вірно служити рідному народові. Ця могила об’єднує людей молитвою і піснею. Тут відбуваються панахиди, збірні молитви. На могилу при різних святах і нагодах приходить українська патріотично налаштована молодь, яка співає релігійні і українські патріотичні пісні, також лунають зворушливі промови, про заслуги покійного. Його  діяльність і навіть смерть неустанно об’єднує українців і стає для них живим прикладом і дороговсказом, як жити, щоб за життя заслужити собі на вічну славу. Серед численних при могилі о. В. Прийми велелюдних зустрічей, слід пригадати, що 13 липня 2014 року відбулася Соборна Свята Літургія у Храмі Різдва Івана Хрестителя. Після цього було ознайомлення прочан зі святинями села, а зокрема прилюдно було сказано про колосальні заслуги о. В.Прийми є при будові церкви. В той же день було проведено 3-тій фестиваль духовної пісні «Бог і Україна» присвячений 100-річчю від дня народження отця Василя Прийми. Додаймо, що будова церкви у селі здійснювалась за кошти колишнього мешканця Бачева, о. Миколи-Василя Прийми (Цапа) (5.01.1914-17.12.2004), колишнього вояка УПА, а потім — священика у м. Люрд (Франція).На його заклик  всі люди долучились до будови храму. Кошти на будівництво храму збирав о. Василь Прийма, який походить зі с. Бачів, Перемишлянського району.Український архітектор Мирослав Німців з Америки подарував проект згідно якого було збудовано українську церкву в Люрді. До жертвенної праці при будові святині о. В. Прийми приєднався о. Павло Когут, який  збирав добровольців для будівельних робіт, які тривали 2 роки. Він також запросив з Польщі професора іконописця Юрія Новосельського, який розписав церкву, а  іконостас розписав художник Петро Холодний.
На завершення слід підкреслити, що о. Василь Прийма виконував священиче служіння від 1988 до смерті 2004 року в Люрді, після нього до Люрду прибув о. Петро Ґай з Австралії та виконував священиче служіння в храмі до 2011 року. У 2012-2016 роках настоятелем церкви служив  о. Герман Ничак, ЧСВВ, який надавав духовну опіку українським паломникам, приймав іноземних паломників, служив греко-католицьким капеланом Люрдської околиці, а також молився за нашу Церкву та Народ у Ґроті, де являлася Пресвята Богородиця. Сестри, які опікувалися місією від початку її існування, повернулися до Канади у 2013 році. Цього ж року до Люрду прибули сестри Служебниці з Української Провінції, які допомагають священикові в духовному супроводі прочан та піклуються про церковний будинок і храм. Церква в Люрді стала місийною святинею, при її допомозі українська громада збудувала в м. Тулузі пам’ятник Т. Г. Шевченку. На могилі Шевченка  в Каневі споруджено Храм ,,Тарасова Церква’’, як символ єднання всіх українців всього світу, де кожен може прийти і поставити свічку пам’яті Кобзареві та за світову українську єдність, так і Люрд став церквою єднання, братолюбства, що Бог і Україна єдині. Отець   Василь Прийма –  був ідейним гігантом,  автором невмирущої   пісні ,,Гей, там  далеко на Волині’’в якій увічним  героїзм повстанців, які   йшли  з повною посвятою з вірою в боротьбі  за  українську незалежну державу. Ці слова пісні немов перекликуються  з словами Т. Шевченка ,,Кайдани порвіте…’’ це героїчний наказ до виконання. Коли ж як не тепер, може бути кращий час доторкнутися до  тих святих завдань, які оздоровлюють і окрилюють нашу націю  нез’ясованим чаром, який так промовляє до душі і наповняє її світлом, спокоєм, радістю і вдячністю, що ми християни і у своїх молитвах ми відновлюємо нашу духовну злуку з Господом і Україною. Тісний зв’язок релігії з національністю не приносить ганьби першій, тільки піднимає другу до релігійної гідности. Завданням народу віднайти тісний зв’язок церкви з народом на  зустріч спільних ідеалів. Діячі української церкви і народу мають спільне бажання  бачити Україну незалежною та соборною, а народ  вільний і щасливий.

Ярослав Стех