До 20-річчя загибелі безкомпромісного оборoнця рідної мови – Ігора Білозiра

,,Московська школа на нашій Україні багато обрізнила луччих людей од свого народу, од свого плем’я, од сім’ї, од батька і матері. І потрібно великої-великої праці не одного генія, щоб засипати ту провалину’’. (Іван Нечуй-Левицький)  Михайло Коцюбинський

‘’У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм’’. За словами-Ліна Костенко.

Для композитора Ігора Білозора рідна мова була національної релігією вірою в Бога і в тому його безсмертна цінність, яку  треба зберігати і за яку треба боротися, проти всякого шумовиння і не відступати в бою. Бо рідна мова говорив Ігор є нашої біблією на всі часи і ніколи і ніким недозвольмо її зганьблювати чи обмежувати в правах. В рідній мові національна ідея окрилює честь і гідність нації. Мова народу, це не тільки душевний засіб спілкування, це символ універсальний нації, її дихання і серцевий ритм життя народу. Це компас, за допомогою якого прямуєно, висловлюємо свої почуття і передаємо димки і всякі інші життєві цінності. Мовою можна любити і мовою можна також ненавидіти. Тому ми повинні  неустанно пригадувати, що Ігор Білозір так безмежно любив мову,  що за неї загинув від лютого російськомовмого ката. Це не випадковість, на українську мову століттями вороги чинили наруки і видавали на неї смертельні укази і вироки. Ігор під нахненням рідної мови творив свої бесмертні пісні. Він вмів слухати природу рідної мови, безсмертними своїма творами, передавав красу мистецтва, яким дивував всесвіт. Словом, рідна  мова для нього була захисною зброєю правди і джерелом молитви і краси. Нагадаємо, що Ігоря Білозіра разом із журналістом Богданом Гнатовським було побито двома молодиками в ніч з 8 на 9 травня на пр. Шевченка у Львові. Лише 22 травня було видано санкцію прокурора на арешт винних, що скоїли злочин  поблизу обласної прокуратури у Львові. Радше, цю постанову було санкціоновано під тиском львівської громадськості. Оскільки саме 22 травня народ вийшов пікетувати під Галицьку районну прокуратуру і домагатися покарання агресивних антиукраїнських злочинців. Ким же були ці  злочинці, які так різко виступив проти української мови.  Був це син першого заступника начальника міського управління міліції у Львові!? Нападникам мало видалося того, що їм перешкодили влаштувати бійку в самому кафе, вони ще двічі на вулиці намагалися перевести своє обурення  в злочинній бійці проти Білозора і його друга Гнатовського, уживаючи у свому нападі  злочинці користувалися такими знарядями, які спречинилися і довели до смертельної загибелі Ігора.
Ігор Білозір народився 24. 03. 1955, м. Радехів Львівської обл. в ранах помер 28. 05. 2000, м. Львів. Був це відомий український композитор, естрадний співак, автор пісень. Народний артист України (1996). Закінчив диригентське відділення Львівської консерваторії, навчався на композиторському відділенні (клас В.Камінського), яке не закінчив через непорозуміння, штучно створені в радянські часи. Від 1977 — керівник ВІА “Ритми Карпат” Львівського автобусного заводу, від 1979 — художній керівник і соліст ВІА “Ватра” Львівської обласної філармонії. Трагічно загинув унаслідок хуліганського нападу антиукраїнськх російських шовіністів. Ігор був широко відомий тим, що він провадив різні естрадні українські колективи Львівської обласної філармонії різних часів.  Був палким захисником української мови, яку всілякими методами проросійські шовіністи намагалися принизувати. Білозір ніколи не приховував свого українського патріотизму так до рідної  мови, як рівнож культури. Він підкреслював, що українцям слід  зрозуміти глибинну суть, що рідна мова – це наша  своєрідна релігія, яка запевняє нам суверенітет- вона наше  минуле, наша надія і наше майбутнє. Противники ж української мови, тобто вороги української національної ідеї, часу не гаять. Вони усвідомлюють, що боротьба за державність української мови – це боротьба за державність україмської нації. Націю в усіх сферах всіма заходами треба виховувати, але головним ключем у виховному процесі становить передовсім рідна мова. Яку треба прищеплювати починаючи від самого народження дитини і її слід цінувати до гробової дошки. І всі українські покоління повинні зрозуміти, що трагедія Ігора Білозора, це впершу чергу трагедія української нації. Білозор це національний символ, який своє життя пожертвав за національну гідність. Піснярі усіх часів і усіх жанрів так минулого, як і сучасні своє майстерністю бережуть і прославляють Україну, а зокрема захищають рідну мову. Додаймо,  що жодна нація за всю історію не  створила такої кількості пісень, яку створив український народ, за обліками Юнеско Український народ створив понад 500 000 пісень. Пісня стала загрозою для русифікаторів та для всіх тих, які посягать на нашу незалежність.

Так, наприклад, у 1845 році німецький поет Фридрих Боденштедт у народознавчій книзі “Поетична Україна” авторитетно заявив: «У жодній країні дерево народної поезії не зродило таких величавих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні… Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи…».  Цю ж думку розвиває і поляк Адам Міцкевич: «Українська пісня – свята скрижаль, котру народ оберігає як свою загартовану зброю. Із цієї скрижалі кожне покоління черпає необхідні духовні цінності, в основу своєї  моралі». Кожен свідомий українець розуміє , що хранителем народного духа є  Шевченко, з  якого духу усі свідомі покоління  користали і  користають та  передають ці духовні цінності  в майбуття.  Отож мав рацію академік Микола Жулинський, коли сказав, що «така гармонія тексту і мелодії, яку виражає українська народна пісня, – планетарна естетична рідкість». Яка висока оцінка! І далі своє захоплення він висловив такими словами: «Це свідчить про обдарованість українців – творців і носіїв унікального народного мелосу».  Ось і проти тих пісень і їх творців вороги нашої нації систиматично в різній формі провадили непримеренну боротьбу.Друзі нашого народу та  весь прогресивний світ милується українською культурою, захоплюються видатні зарубіжні композитори, письменники і поети. Тож не випадково до витоків української народної пісні зверталися такі добре відомі в музичному світі композитори, як Бах, Брамс, Вебер, Гайдн, Глинка, Дворжак, Ліст, Моцарт, Чайковський, Шопен, Шуберт та інші. Всі вони твердять, що українці внесли надзвичайний  вагомий внесок у збагачення духовності світового людства.
В наших роздумах ми немов видхилилися від головної теми, але на тому тлі ми хочемо наявно показати тих, які знецінюють  українські культурні досягненя і провадять війну так проти української культури  і мови, як і проти освіченої верстви українських діячщів. На тлі вище сказаного слід ствердити, що українська пісня є найціннішим духовним Пашпортом України. За її допомогою світ пізнає наше мунуле, сучасне і окреслює в своїй уяві наше майбутнє. Для прикладу пісні УПА зовсім недавно ще були надбанням усної народної творчості на Західній Україні, проте й зараз у четвертому томі «Української музичної енциклопедії» з фундаментальною статтею «Повстанські пісні» Оксани Шевчук лише готується до друку видання і вони вже актуальними є сьогодні їх співають не тільки українці. Зрешто всі пісні (як героїчні, так і ліричні), овіяні ореолом їхніх творців, передають силу і незламність українського духу й соборності нашої Вітчизни. В тому колосальна заслуга композиторів різних епох і стилів тощо. Хористи і бадуристи О. Кошиця і Гр. Китастого відкрили усю велич  “музичних  скарбів” українського народу. Як описують численні часописи, це “великої ціни Божі дари”. Наші концерти  немові  величаві “мистецькі бенкети” їх люблять і чужинці  також за Океаном. Вони Україну називають ,,раєм пісень”… Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка та нашого ювілята Ігора Білозора прпагують  українські народні  пісні, музику і мову на весь світ. Бутьмо горді, пишаймося що ми українці та що в нашону народі народжуються не тільки велилі культурні таланти, але і одночаво великі Герї, які готов за нашу культуру віддати тещо найцінніше своє життя. Прошу о вибачення за нецензуральне слово, але стверджу, що  москальска наволочь, та її п`ята колона продовжує вбивати  нетільки нашу пісню, але такі як нардеп Максим Бужанський і йому подібні пройдисвіти намагаються повалити суверенітет України при домозі ліквідації і обмеження в ужитку української мови – вічна їм ганьба! На жаль  в захисті мови немає в нас повної єдності і сильного духа Ігора Білозара. На Його втрату бракує слів за допомогою яких можна б передати цю болісну катастрофу.
Ігор  Білозір надзвичайно дружньо співпрацював з поетоми; Богданом Стельмахом, П. Запотічним, Р. Кудликом, Г. Каничем та іншими. У розквіті творчих сил Ігора  вороги його усмертнили, – це катастрофа трагічного маштабу. Така високо-обдарована людина на 45 році життя  лет завершився, її обірвали життя і для Ігора і нас назавжди зайшло сонце. Здавалося, що ніхто неспроможний зупинити нестримний лет Ігора до життя. Згасла радість, згасло щастя. Смерть сколихнула громадськістю цілого світа і цей трагізм не вигасає. Люди несуть квіти і молитви на могилу композитора і співака  Ігора  Білозіра і на історичне Личаківське  кладовищ у  Львові. Додаймо, що на тому кладовищі знайшов свій притулок на клаптику цієї цвинтарної землі також Володи́мир Івасю́к, який народився  також у березня 4-го числа 1949р. в  Кіцманю, і  24/27 квітня 1979р., був трагічно закатований в  Брюховицькому лісі під Львовом. Хотяй справці не викриті, то всі знають, що мотиви загибелі Івасюка подібні до Білозіра.  Івасюк був страчений на 30-му році життя. Він знаний, як композитор  і поет. Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Його пісні співали не лише Зінкевич, Яремчук, Ротара і Білозір, його динамічні мелодійні пісні співає весь світ на різних мовах. Ці пісні створили нову епоху в музиці і розславили Україну на всіх континентах. Ці пісні стали знакомитістю світу, народ хотівби, щоб наново такий цінний репертуар народжувався і люди в ньому насолоджувалися.  Ігора і Володимира їх обох поєднував цей самий феномен. Вони оба для нас були українськими Моцартами. Івасюк, професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні.Івасюк – Герой України  (2009, посмертно). Вистарчить глибинно замислитися і осмислити, що на цвинтарі кожна грудка землі зрошена рясідними сльозами. Але цвинтар, це акумулятор мудрости, акумулятор нашої історії,нашої пам’яті. Врешті це акомулятор нашого національного духу. Тут не тільки відпочивають наші предки, які померли закономірною смертю, тут спочивають ті, яких життя скоротили кати. На цвинтарі можна навчитися мислити, хто нам друг і хто наш ворог – кому молитва, кому квіт, комуспівчуття, а кому літургія і милостиня. Боже – спаси всіх рідних наших від усяких покут.
Милосердний Господи своєю силою звільни від ненависти ворогів України. Прикро згадувати, але численна література пітверджує, що Росія протягом століть  являється найбільшим народовбивцею українців. Чим більше лилася кров українська, нікчемність росіян підступно і брехливо свої злочини пояснювала брехнею. Не будемо згадувати про всі  втрати в наслідок голодоморів,злочинів НКВД і КҐБ, які в дикий спосіб винищували десятки міліонів невинних людей. Але і в наш час президент РФ В. Путін- колишній офіцер КҐБ, вже протягом шести років провадить війну на сході України в якій гинуть сотки-рисячі невинних українців в тому безліч малих дітей. Ми є свідками тих злочинів, які росийські убивці провадять проти України. Для прикладу тут можна ще подати, що комуністична імперія Росії з цинізмом у 1934 р, у Харкові в Оперному театрі зорганізувала підступний т. зв. кобзарський з’їзд в Харкові, в якому взяло участь понад 300 осіб. Організатори того з’їзду арештували бандуристів і за авторитетними свідченнями майже всіх тих кобзарів було страчено, більшість яких були незрячими. Додаймо, що у цьому самому оперному театрі з 9 березня по 19 квітня 1930, був переведений псевдо суд над 45 особами, яких оскаржено за приналежність  до Спілки Визволення України, на чолі оскаржених поставлено Сергія Єфремова і колишніх науковців та діячів культури. За рішенням цього провокаційного суду в різних термінах підсудних било ростріляно. І так можна наводити безліку чиненого глуму над діячами української науки і культури. Повернімо нашу увагу до головної теми. Західна Україна, а зокрема Львів з давен-давна відстоював інтереси українства із особливою шаною ставився до героїв України. Пригадаймо, що  березня майже кожного року особливо у Львові від дня народження Ігора Білозора відбуваються урочисті концерти,  на яких вшановано пам’ять визначного композитора Ігора Білозіра. Дуже урочисто прозвучав минулорічний концерт, що відбувся у Концертному залі ім. Станіслава Людкевича Львівської філармонії, де прозвучали пісня Білозора «Пшеничне перевесло». Участь у концертах взяли «ватрівчани», які від початку творчої діяльності колективу працювали з Ігорем Білозором, – Марта Лозинська, Ігор Курач, Олексій Сердюк, Іван Огар, Андрій Береза, Юрій Кедринський. Серед солістів-ветеранів – колишня дружина композитора Оксана Білозір, співак Мар’ян Шуневич, перший виконавець пісні композитора «Не сип, мила, скла» Ігор Богдан, котрий спеціально для виступу прилетів з Калґарів (Канади), скрипаль Олег Кульчицький таін.
Слово про Ігоря виголосив поет Богдана Стельмах – автор слів багатьох пісень Білозора, зокрема зворушлива – «Мамина світлиця», «Пшеничне перевесло», «Спитаю про любов», «Весільний марш»…  Концертна програма  тривала близько двох годин. Присутні мали змогу почути такі пісенні шидеври, як; ,,Мамо, ваші діти, як птиці’’, ,,Пісня від Бога’’,,Ніби вчора моя мамо, ви мене будили рано’’, ,,Батьківське жито, ,,Над рікою ранньою весною, батько лан засівав’’ та багато інших мелодійних рворів. Приємно відмітити, що Львівська обласна рада докладає зусиль до відзначування роковин Ігора Білозора. Понадто радіо і телебачення в пам’ять композитора транслюють музично-пісенний  доробок Ігоря Білозора, репертуар виконуваний з «Ватри» та інших колективів і вокалістів, публікація нотної збірки пісень, а також спогадів друзів композитора під назвою “Ігор Білозір живий”. Ігор жив коротко, але залишив по собі унікальні і не повторні пісенні скарби, які зворушують людські почуття, про їхню цінність словами мови важко передати. Такі композиторі і виконавці, даровані народові самими небесами, вони наділені незвичайними творчими обдариваннями. Їхній кожен вислів, кожен образ є глибинним символом, який спрямовує нас до джерел багацтва фолклорної народної краси, усичасненої ритмами найвибагливіших смаків мистецтва. Говорити про пісеннуй доробок Білозора чи Івасюка, це те саме що говорити  про віхи світового пісенного мистецтва. Звичайно, це поняття широке, на яке складається ціла глибинна культурна творча спадщина, яка становить суть в найкращому розумінні світової цивілізації. За допомогою тих двох Велетнів, які відзеркалюють віртуозне ядро також національного духу, при допомозі якого можна пізнати справжне історичне осереддя культури української, яка становить нашу безцінність у  загально-світовому значенню. Ігора творча спадщина вже давно стала складовою частиною всесвітної цивілізації. В тому і криється і заключається їхній неповторний феномен.
Україна, перебуваючи столітями в неволі, була центром культурного життя в Евпопі і такою залишається. Творчість Володимира і Ігора межує не тільки з народністю, але із молитвою і тому ж Ігорові Білозорові поставили на могилі ангела – щоби він залишився у всіх в пам’яті як ангел-охоронець української родини, пісні і мови. В моєму відчутті І. Білозір і В. Івасюк, це дві постатті сплетені долею і недолею, як дві легені одного організму і  можуть вони передавати геніяльне тепло краси, яким дихає культурна громадськість всесвіту. Варто ще згадати, що з нагоди відкриття пам’ятника Ігореві в національному академічному українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької відбувся концерт під назвою ,,Слід на Землі’’, присвчений пам’яті І. Білозорові. На цій урочустості Оксана Білозір між іншим сказала; ‘’Щойно після втрати тих унікальних велетнів, ми узмисловлюємо їхню велич, що саме вони оба Ігор і Володимир своєю творчістю доказали, що в них була Божа іскра. Немає легких питань і відповідей, немає чудотворних ліків Але є Слово Боже, яке вказує шлях рефлексії, шлях діяльності і вони тим шляхом прямували. Ми від них успадковуємо мудрість, помисли і благословенства духовної культури’’. З черги Мар’ян Шуневич сказав: ,,Пісні Ігора Білозора, зачіпають за душу, за серце. Наприклад – «Встань з колін, народе мій», «Сповідь», «Мамина світлиця», чи  «Пшеничне перевесло’’. Кличуть до єдности духу, до миру, до падіння мурів ненависти між народами, її презудентом РФ –В. Путімом. Пишучи ці слова, мені прийшли на думку пісні Володимира Вермінського ,,Лютий’’, ,,Я на війні’’, які кличуть до братерства і миру. Або спонтанно ригадуються не перевершені патріотичні вірші Василя Симоненка (1935-1936), які динамізують наші почуття: ,, Де зараз ви, кати мого народу? ‘’, або ,,Народ мій є, народ мій завжди буде…’’ На завершення тих думок  треба підкреслити, Україна – прадавня нація, але водночас молода, бо в нас зберігається надзвичайно багато не витраченої енергії, духовної сили і чимало талановитих творчих людей. Ми станемо багатими, якщо об’єднаємось і в себе повіримо, це головний дивіз нашого життя. Нам конче треба спільних зусиль відштовхнути  віс себе 5-ту колону.
Колишній посол Іслямськйої  Республіки Іран в Україні Бехзада Мазохері, писав: ,,Шість років я є свідком того, як живе і розвивається Україна після проголошення незалежности. У вас велика територія, багата земля. Географічно ваша країна міститься в дуже важливому регіоні. Інтелект, культура вашого народу – на дуже високому рівні. Але ваша основна проблема в невірі в себе, у свої сили. Тривалий час ви залежні від Росії. Тепер її місце посідають західні країни. На мою думку, вам треба повернутися до себе. Ви повинні прагнути збереження своєї незалежності й стати незалежними в повному сенсі цього слова у всіх сферах життя. Ви можете існувати без втручання з боку інших країн, адже і вони також мають потребу у вас. Треба більше поважати себе, розвивати й використовувати свої можливості. У вас багата давня культура. Не продавайте її дуже дешево. А краще – непродавайте взагалі’’ (День,- 27 лютого 1998 р.) Наспіла пора  засвоювати всі недослухані до кінця уроки в історії. Наш Шевченко душею відчув, яким йти нам шляхом, Він засуджував московську тиранію та геніяльно доглянув цей злочинно підступний імперіялізм, як протягом довгого творив зло. Найяскравішим прикладом того зла проти  нашого народи є підступна війна, яка спрямована проти прогресивного людства в цілому. Може комусь видається, що добре ім’я народу зберегти можна тільки здобути покірливістю, численні докази пітвердили, що це обман, така митода потім помститься.Треба сильної волі інеабиякого знання і свідомости, щоб не дати себе втягнути і  зламати в корість маніпулянтів.  До статті використано; матеряли з інтернету, на початку вміщене фото Павла Паламарчука, – Пам’ятний знак на місці загибелі Ігоря Білозіра, та використано до статі частково допис Тетяни Козиревої.

Ярослав Стех