Чи зрезиґнує Зеленський з виборів?
Йосиф Сірка
Не в свої сани не сідай (рос. прислів’я).
( О.Островський).
Кремль об’єднався з українськиими міліардерами і нахабно оголошує своє бажання про те, кого хоче бачити президентом України – людину, яка б нагодувала «голодного» Путіна. Для Кремля одна мета – аби не Порошенко, бо з рештою Путін дасть собі ради. А щоб увагу людей відвернути від важливості вибору президента, то підсунули людям комедіянта, бо, мовляв, американці також мали президента артиста.
Інформація про президента Р.Рейґана (Ronald Reagan 1911 – 2004) появилася в пропаґандивних засобах дуже обмежена. Ніхто не згадав, що Рейґана обирали головою профспілки SAG в Голівуді сім разів від 1947-1950 та 1959 рр.), він був ґубернатором стейту Каліфорнія (1967 – 1975). Каліфорнія третій найбільший стейт, в якому 1967 р. жило 18 мільйонів людей на площі 424 тис. кв.км. (більша ніж Німеччина – 358 тис. кв. км.). Коли Рейґан став ґубертатором, то стейт мав 194 мільйони дефіциту, а коли закінчив свою другу каденцію, то населення становило 25 мільйонів, а в стейтовій касі було 554 мільйони плюсу. Тобто, Рейґан був здібним і ефективним управителем стейту, що й допомогло йому 1981 р. стати президентом США.
Отже, ті, хто так захоплюється артистичними здібностями головного комедіянта України, повинні знати, що американського артиста Рейґана привели на посаду президента не артистичні здібності, але багаторічна практика управляти: профспілкою, стейтом і тоді великою державою.Тому порівнювання українського коміка Зеленського до актора і громадського діяча Рейґана дуже недоречне і заводить виборців в оману, бо роль президента не смішити людей, а провадити державу, суспільство.
Назва комедії відомого рос. письменника Олександра Островського (1823-1886) «Не в свои сани не садись», після 167 років, стала крилатою фразою. Сенс її вживання також змінився, бо першопочатково вона була пов’язана з весіллям– стосувалася тих, які вибирали собі нерівну пару. Сьогодні цю фразу можна зустріти у вжитку для людей, які беруться за щось, в чому не розуміються, займають посади, до яких «недоросли» – тобто: сіли не в свої сани. Дуже дивує, що такий успішний комік, яким є В.Зеленський не бере до уваги саме оте суттєве для себе не «лізти у сани», які не твої, тобто, не для тебе!
Так уже у світі завелося, що люди звертаються до професіоналів, коли їм потрібно щось зробити, направити. Справжній електрикар ніколи не братиметься за працю сантехніка, лікар не виготовлятиме планів на дороги, чи будинки, інженери ніколи не братимуться за лікування людей, а водії вантажівок не будуть лізти в літак, щоб ним керувати. Іншими словами: кожна людина обирає собі якусь професію, чи заняття, яке їй подобається, яке приноситиме задоволення, користь людині і суспільству.
Та від усіх професій відрізняється політик, оскільки з цивілізацією змінилася цілковита картина політики, якою жили старі греки. Згідно зі словником: політика – грецьке слово, що в давніх греків означало науку про державу, уміння правити державою, напрямок в управлінні державою. З часом це слово набрало й іншого змісту – поведінка окремих людей до інших, певне ставлення до чогось, хитрощі, підступи, крутійство. Ще більше змінилося і значення слова політик, якого в старій Греції вважали людиною, що розуміється в політиці; активний учасник державного й громадського життя; дипломат, депутат. Під сучасну пору появляється все більше політиків, які не мають ніякого поняття про зміст цього слова, який до нього вкладали старі греки.
Кінець ХХ та початок ХХІ ст. перевернув взагалі першопочатковий зміст слів політика – політик. У політику подалися різні пройдисвіти не тому, що хотіли запропонувати свої знання з управління державою, але задля власної наживи. Найбільш наочним прикладом того, що в Україні до політики долучилися люди, які навіть демонструють свою байдужість до держави, є різні непрофесійні дискусії та дії багатьох депутатів ВР та різних посадових осіб України.
Я
кщо приглянутись до подій в Україні за увесь період її незалежності, то змушені будемо визнати, що вся траґедія політичного розвитку в тому, що тут стало масовим явищем, коли тзв. політики та державні мужі сиділи й «сидять не у своїх санях». Часи, коли доярок, колгоспників, свинарів тримали на показ в різних рівнів радах, з’їздах, конференція та ЦК КПСС зараз замінили «кешенькові» депутати та кандидати на президента, які так,чи інакше, пов’язані з оліґархами, які, навіть перебуваючи за кордоном, вміють керувати ними, мов ляльководи.
Задуманий план на недопущення переобрання Порошенка визрадив вже й секретар Путіна Пешков. В цьому плані відведена велика роль Зеленському, який є талановитим майстром на сцені. Звичайно, що сміхом можна також боротися проти корупції, проти непрофесійних політиків, суддів, держслужбовців і тому цей артист може щось корисного зробити саме своїми сатиричними та комедійними виставами. Гадаю, що він сам розуміє, що президентство не для нього, а виконувати ролю, яку не сам написав означає – змусити людей не до сміху, а до плачу, а це вже не комедія, але траґедія.
Якщо пан Зеленський не тільки добрий комік, але й розумна людина, то повинен би зрозуміти, що його втягли у кандидатство не через його досвід як громадського і політичного діяча, яким був Рейґан, але через гібридну стратеґію Кремля, до якої приєдналися найважливіші оліґархи України. Була б шкода для культурної публіки України втратити такого коміка й кловна, бо ж не він би був президентом, але Путін-ляльковод у спілці з декотрими українськими оліґархами.. Тому найкращим дарунком для своїх шанувальників було б оголошення Зеленського про відмову від участі у виборах, до руйнації яких, згідно з твердженням американської розвідки, Кремль інвестує сотки мільйонів доларів.
Зло не можна подолати злом, а зміни слід робити такі, від яких буде держава сильніша, а людям буде краще жити. А що Україна може бути привабливішою не тільки для своїх громадян, то люди це знають, але для цього потрібно кожному подумати, що краще – щоденні атаки з мінометів, кулеметів, снайперів, які полюють за українцями, чи сильна країна, яку будуть в Европі поважати, а москалі зрозуміють, що влада Кремля в Україні закінчилася.
Путін при відзначенні 5-ої річниці анексії Криму пригапдав українцям, що він буде й далі брехати не тільки про спільну історію, братерство та про київську хунту, фашистів і т.п.. Він перед камерами сказав, що український і російський народи ніколи не воювали. Він забув, що 13 тисяч жертв (від російської зброї і російських солдат) від його підлої політики проти українців залишили десятки тисяч нещасних сімей. Він не звертає увагу, що його (як головнокомандувача) військовослужбовці щодня стріляють не по якихось арабських терористах, але по «братських» українцях, що й є доказом того що російський народ і сьогодні воює проти українського народу.
Брехня Путіна, мовляв, українці з росіянами ніколи не воювали змушує нас пригадати йому спалення Батурина (1708) та брутальне винищення усього населення міста, включно з жінками та дітьми російськими солдатами. Та і Голодомор 1932-33 рр., депортація українців на Сибір, розкуркулювання є доказом брехні Путіна про те, що, мовляв, наші народи ніколи не воювали між собою.
А твердження, мовляв, український народ добрий (чому ж він не пригадав цього коли послав своє військо на Донбас задля вбивства і руйнування), але влада українська погана : 1708 р. Мазепи, у 30-х рр. минулого ст. укр. Комуністів і «куркулів», а зараз Порошенка.
В народі вже давно кажуть, що Путін добрий, але дідько поганий, бо досі його до себе не забрав! А щодо російського народу, який з українським «ніколи не воював», то ми навели приклади, а що він поділявся і поділяється й сьогодні на російській війні проти України, то свідчення цього є його вибір: Путін – аґресор, який особисто керував (сам цим хвалився перед камерами) захопленням і анексією Криму 2014 р. та окупацією східної України.
У 2014 р. українці вже в першому турі виборів президента проявили мудрість, бо зразу показали Путінові (який і тоді мав бажання, хто б його влаштував, якщо вже нема Януковича), що вони здатні думати по-державному, чи здатні це ще раз повторити і показати, що мільйони, які Москва інвестує у антиукраїнську пропаґанду, витрачені надаремно?
Торонто, 22.3.19 р.
