Чому “Зрада”?

Я готую книгу яку я назвав “Зрада”. Бо протягом нашої історії нас били вороги, але також “приятелі” дуже часто зроджували.

Саме слово “зрада” дуже гостре, а концепція з наслідками, які дуже важко пережити як фізично, так само і психологічно. Зрадниками були чужинці але також і свої. Мабуть це останнє найважче. Гетьман Іван Мазепа програв битву під Полтавою через зраду наших козаків. Це фактично був останній шанс після Переяслава збутися московського ярма, що фактично триває до сьогоднішнього дня. У найновіші модерні добі нас зраджували між іншими також американські президенти Вільсон, Рузвельт, Буш старший, Клінтон. Буш молодший, Обама а тепер суворо, мабуть як ніколи, Трамп. Байден нас не зрадив але був фактично літеплим приятелем.

Ми сьогодні незалежна держава але московське ярмо навіть за незалежності нас переслідує. Москофіли існують серед населення України, а також по цілому світу. Їм допомагають слабі і дурні, а також чимало агентів.

Я пригадую зустрічі з Президентами України. Леонід Кравчук це був лис який перефарбувався, але при ньому були також і патріотичні особи. Подібно і Кучма, але, мабуть, гірший, бо він не тільки перефарбований совок, а ще до того москофіл та з рафінованими прямо агентами у кулуарах, Медведчуком, Табачником. Де вони тепер? У Москві. Ну а про Людмилу мабуть краще не згадувати. Він також намагався привести до влади просто агента Москви Віктора Януковича. Народ не дозволив. Прийшов до влади Віктор Ющенко. Здавалось, порядний українець, але він наївно того агента реабілітував. І так прийшов до влади прямий агент Москви, який на кожному кроці служив Кремлю, продовжив оренду Севастополя москалям на 25 років, знищив Збройні сили України так, що коли Моква напала у лютому 2014 року, не було кому боронити. Народ справився з Януковичем, але Україна була руїною.

За час війни ми відчули фактично мало підтримки від наших “приятелів”, частинно тому, що конфлікт заморозився. З повним вторгненням у 2022 році ми врешті відчули більшу підтримку, але також і несподівану зраду. Зраджував нас Святіший Отець Папа Францішек. Мабуть йому треба простити, але не забувати, бо дійсно його вислови інколи переходили межу людської гідності, а тим більше – Голови хіба найбільшої Церкви. Він хвалив московську культуру та історію. Мабуть, він був хворим, але були соратники, котрі ніколи не повинні були допустити такі його виступи. Для прикладу, навіть можна навести його звеличання московського царя Петра І, який не тільки розпочав геноцид українського народу знищенням Батурина, але навіть закатував власного сина.

Я народжений в Америці, і хоч я не дуже сильний американець, я відчуваю зраду Америки сьогодні як ніколи у минулому. Ніхто не зрадив Україну так, як теперішня Америка з політичним виродком московським агентом нагорі. Це великий біль, бо мої сусіди в Америці таки симпатизують Україні. Кажуть, що Америка сьогодні – це не Америка яку вони знають. Це не Америка, яка 250 років тому влаштувала революцію проти короля задля демократії та основних свобод. Одначе гляньте в історію Америки. Супроти України Америка багато разів ставилась зухвало, не розуміючи прагнення, а тим більше нашої історії.

Роками у діаспорі треба було виборювати свою ідентичність. Ми намагались представляти нашу історію і культуру. Американці нас не розуміли. З роками незалежності, з подіями в Україні, революціями населення та боротьбою, американці як і другі нації, прозріли, та по великому рахунку стали нашими друзями. Сьогодні у час найважчого випробування вони з нами, хоча їхня влада постійно зраджує їхні та українські позиції. Сьогодні це найбільше видне в Америці, де прямо московський агент та його прибічники торгують американською демократією з провідних лавок, а з Україною роблять те, що потрібно Москві. Америка Трампа не тільки не допомагає Україні, але підважує допомогу від Европи, годує економію Москви та реабілітує ізгоїв Путіна та навіть Лукашенка. Цим чваниться примітивний Віце президент Америки і надає теологічні уроки Святійшому Отцеві Леву, який стоїть на стороні правди та справедливості.

Мабуть найбільш прикре явище – це наші люди, діаспорні українці, і не тільки в Америці. Наші діаспорні структури неефективні. Провід у руках боягузів та пристосуванців. Більшість наших діаспорних організацій прийняли принцип: ми підтримуємо Україну, але наша стратегія – це збирати гроші, хтозна, де ці гроші йдуть, але політично ми не будемо діяти. Ми приймаємо стратегію нічого не робити, щоб не образити держави, де ми проживаємо. У цьому мабуть найбільша зрада.

Я апелюю до наших діаспорних громад. Займіться захистом України та противенства її ворогам. Це невігластво відчутне у провідних структурах та поодиноких громадах держав, які годують цю мовчанку. Для прикладу можна навести події в Угорщині. Один з більших ворогів України, чи не другий чи третій після Путіна та Трампа, Віктор Орбан в Угорщині стримував допомогу з боку Європейського союзу, а українські високі структури і місцеві громади мовчали.

Тим сексотам, котрі підтримували антиукраїнську платформу Трампа в Америці, я таки не можу пробачити. Деякі з них уже переконались у своїх помилках, але багато залишились твердими агентами Москви. На жаль, навіть ті, котрі здавалось відродились по переконаннях, не розуміють, що свою зраду треба не просто забувати, а компенсувати Україні та народу за гріхи.

Противенство цьому злу дав наш народ на Рідних Землях. Сьогодні він є прикладом і подивом цілого світу. Він навіть уважається европейським лідером у воєнних справах. Майже кожен працює для захисту своєї Батьківщини. Бабця готує коктейлі Молотова. Просто діти готують дрони для війни.

Мій літній друг, колишній репресований з Одеси, Олекса Різників недавно направив мені такі слова:

“Сиджу собі без світла і тепла.

А хохлоцап мій із нутра вола:

‘Оце тобі за те, що ти хотів

Для України вільного путі,

Путі без пут, кайданів, без москви!!

Так що раділи передчасно ви.

Москва мов кліщ, будяк, мов та біда,

Ввіп’явшися, нікого не кида,

Хоч ти клени, зрізай, шмали її!

Вона, мов та отрута від змії

У кров, у мозок, в гени просяка,