Чому Україна не користується ізраїльським досвідом?
Йосиф Сірка
Щоденні порушення російсько-бандитськими терористами тзв. „тиші” на російсько-українському фронті східної України викликають багато запитань.
По-перше чому в українських ЗМІ запроваджують термін „бойовики” до частин, які офіційно в Україні називають терористами? Зрештою, і саме скорочення АТО є позначенням Антитеростичної операції, яка не має аналогів у світовій боротьбі проти тероризму.
По-друге, якщо це „операція” проти терористів, то яким чином вона триває вже третій рік?
По-третє, якщо це військова „операція”, то як вона могла припинитись, якщо терористи ще не ліквідовані? А якщо дозволено лише відстрелюватись, то це вже не операція.
Більшість читачів, певно, погодиться, що це не „операція”, але справжня війна, яку провадять російські воєнні фахівці з великими загонами найманців та різних бандитів.
Якщо в загонах окупантів є значна кількість українських громадян, то чому з українського боку не використовується антипропаґандивна інформація. Чому досі відсутнє радіо, телебачення, роз’яснювальні листівки про те, що кремлівська пропаґанда брехала про хунту, про фашистів, про правий сектор, про бандерівців, карателів, т.ін.. Саме це могло б врятувати від смерті хоч тих, хто повірив, що в Україні справді відбувся «фашистський переворот», про який зараз кремлівські пропаґандисти вже не згадують.
Порушення „тиші” та останні воєнні події в районі Авдіївки та на інших фронтових пунктах дуже нагадують дії палестинських бойовиків у пасмі Ґаза. Вони щодня порушували „тишу” між палестинцями та ізраїльтянами майже щоденними запусками примітивних ракет, якими більше залякували людей, ніж шкодили.
Ізраїльське командування довго терпіло це порушення „тиші”, але після численних попереджень армія зробила свій обов’язок – увійшла на територію Ґази і припинила палестинські ракетні обстріли ізраїльської території.
В Україні простіша ситуація. Оскільки Росія не визнає своєї участі, а терористи не тільки порушують „тишу”, але й щодня вбивають, у кращому випадку лише ранять, українських солдат та мирних мешканців українських міст, то українська армія повинна не „відстрелюватися”, не чекати на наступні напади та атаки ракетного війська (якого терористи не мають, а послуговуються „гуманітарною допомогою” РФ), але скористатися ізраїльським досвідом – ліквідувати будь-яким способом „гніздо” порушення „тиші”.
Перевага Українських збройних сил, в порівнянні до ізраїльских, в тому, що українські солдати повинні отримати можливість очистити свою ж територію від терористів. А якщо це не терористи, то слід перед світом визнати, що йдеться про невизнавану аґресором війну, про яку слід повідомити цілий світ і не морочити людям голови з терміном АТО.
Ізраїльтянам також довго тривало , поки прийшли до висновку, що терор слід знищувати там, де він починається – в зародку. В українському випадку він починається на російсько-українському кордоні. Тому, якщо користуватись ізраїльським досвідом, то слід бандитів знищити, або вигнати туди звідки вони прийшли.
Вже досить терпіти вбивства найвідданіших синів України, бо таке враження, що ворог щоденним вбивством патріотів хоче позбавити країну можливості не тільки нападати, але й захищатися. Виходячи з практики провадження воєн у світі – ніколи не перемагав той, хто лише оборонявся і ніколи не йшов в атаку. Навіть спорт нас переконує, що виграють ті команди, які вміють успішно нападати, але не ті, які обороняються. Тому таким вартісним є ізраїльський досвід, бо він підтвердив правильність захисту країни, яка оточена ворогами.
Щоправда, Ізраїль не має таких ворогів, якими є українські телеканали (які є в російських руках, чи в руках капітулянтів-оліґархів), різні російські видання в самій країні, які поширюють російську пропаґанду, замовчують російську аґресію. Тому слід на 26-му році незалежності націоналізувати ворожі державі усі ЗМІ, які відверто виправдовують, чи хвалять ворога. Не слід піддаватися демаґогії проросійських пропаґандистів про відсутність свободи, демократії, коли наступають на горло ворожій пропаґанді.
Потрібно українцям зрозуміти, що доля країни в їхніх руках, а не у примхах Путіна, чи рішеннях Трампа – вони можуть бути лише в ролі консультантів, бо „ґарантами” вони вже були.
А в цьому, знов таки, прикладом для українців може служити Ізраїль, який, при всій повазі та респекті США, дотримується своєї стратеґії на зміцнення безпеки держави та своїх громадян – він не чекає, щоб його найвідданіших синів щодня вбивали, чи калічили.
Торонто, 1.2.17 р.
