Болівар на переправі
Суперечка між Зеленським та Залужним повністю вкладається у два афоризми від «вашингтонського обкому»: «Коней на переправі на міняють» та «Болівар не вивезе двох».
Всесвітнє поширення першому дав Авраам Лінкольн, який пішов на другий президентський термін в умовах страшної Громадянської війни. «Я б не дозволив собі, панове, зробити висновок, що я найкращий чоловік у країні; але зараз я пригадую оповідь старого голландського фермера, який одного разу зауважив компаньйонові, що міняти коней на переправі не є найкращим способом подолати стрімкий потік».
Про коня Болівара розповів американський письменник О.Генрі в новелі «Шляхи, які ми обираємо» (місцевої популярності новела і, відповідно, афоризм набули завдяки радянському фільмові «Ділові люди»; реж. Гайдай, 1962). Обмеженість у засобах маневрених дій в умовах переважаючих сил супротивника змусила Акулу Додсона вбити свого подільника, адже конячці не вивезти двох.
Зеленський чи Залужний? Верховний головнокомандувач чи головнокомандувач Збройних Сил? Commander-in-chief чи Commanding General of the Army?
А що про це каже американський військовий досвід?
За час свого президентства Лінкольн мав справу з чотирма (!) головнокомандувачами армії Союзу: окрім В.Скотта, якого верховний отримав, так би мовити, у спадок від попередньої адміністрації, решту він призначав та звільняв. Більш того, з 11 березня по 23 липня 1862 р. Лінкольн керував армією особисто за допомоги військового міністра та неофіційної військової ради.
Характерною є історія відносин Лінкольна з генералом Дж. Мідом, командувачем Потомакською армією (основною польовою армією Союзу), звитяжцем славетної Геттісбергської битви. Отримавши чин бригадного генерала регулярної армії та Подяку Конгресу, геттісбергський переможець був підданий суворій критиці верховного головнокомандувача за нерішучі дії по переслідуванню розбитого війська Конфедерації.
Своє ставлення до «генералів загалом» Лінкольн, великий дотепник, висловив, отримавши телеграфом повідомлення, що внаслідок зухвалого рейду конфедерата Джона Мосбі тилами північан (березень 1863 р.) «ми втратили генерала та п’ятдесят вісім коней». Верховний головнокомандувач відповів: «Генерала я можу зробити за п’ять хвилин, а от доброго коня важко замінити».
Втім, «зробивши» Улісса Гранта, він побачив «що це добре» (Бут.1:10). Всупереч спротиву багатьох військових та цивільних, всупереч громадській думці, котра називала Гранта м’ясником (втрати були жахливі), Верховний не здав свого першого генерала: «Я не можу обійтись без цієї людини. Вона б’ється».
Влітку 1864 року на прийомі в Білому Домі президент Лінкольн сказав генералу Гранту: “Через свою військову некомпетентність я, мабуть, часто заважав вам. Я думаю, багато підписаних мною наказів були безглуздими. Якщо не всі. Я прошу вас пробачити мені за це”.
Отже, президент може робити з генералами все, що вважатиме за потрібне. Але треба бути Чесним Ейбом, щоби при цьому виграти війну.
