БЛАГОСЛОВЕННИЙ ЮВІЛЕЙ

Роздуми і заходи з нагоди 30-ліття виходу УГКЦ з підпілля

Інші загинули в муках (…). Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. [Євр. 11:35-38]

За роком рік і за поколінням покоління людство прочитує цю вічну Книгу, і кожного разу істини, викладені у ній тисячоліття тому, з незбагненною достовірністю достосовуються до власного буття. Ці слова болю, відчаю, але водночас надії перших християн, записані апостолом Павлом дві тисячі років тому, в однаковій мірі стосувались його сучасників і водночас пророкували гоніння за віру Христову у наступні століття – аж до Медіоланського (Міланського) едикту Константина і Ліцинія, рівно ж стали вони провіщенням терпінь у переслідуваннях і стійкості в духовній борні за віру в Бога і вірність Христовій Церкві для українців греко-католиків у другій половині ХХ століття.

В цих словах апостола, що нинішньої неділі виголошувались під час Літургії, дивовижно пригадувалась недавня історія катакомбної Української Греко-Католицької Церкви та її смертельна боротьба з комуно-атеїстичним режимом за природне право існувати та вільно славити Творця серед власного народу, у власному обряді, на власній Богом даній землі.

Посланням митрополита та архиєпископа Львівського Ігоря минулої неділі (16 червня) і нинішньою архиєрейською Божественною Літургією у храмі архистратига Михаїла у Львові Церква розпочала період відзначення ювілею 30-ліття виходу УГКЦ з підпілля після майже півстолітнього переслідування з боку тоталітарної московсько-більшовицької влади.

Чи потрібні УГКЦ ці святкування? Мабуть, що ні, бо Церква дбає не про земну, але про вічну прославу своїх вірних у Господі Бозі, про славу нетлінну і непроминаючу, якою є святість кожного її члена. Але вельми потрібні вони для тих, хто покоління за поколінням народжується, зростає і мужніє в Церкві; хто не зазнав неволі і переслідувань за національні чи релігійні почуття; кого не змушували зрікатись нації і Бога. Потрібні, бо ніхто не в стані гарантувати, що ці макабричні часи уже ніколи не повернуться, що знову не доведеться «куштувати» репресій та підпілля. Властиво, незнання минулого народу та його Церкви, безпечність, байдужість – є в числі тих найголовніших чинників, що можуть спричинити повторення цього трагічного досвіду в дітях, внуках чи правнуках.

Потрібні, бо згадати та вшанувати світлу пам’ять усіх мучеників і борців за правду та віру, тих, які уже відійшли у вічність, як і тих, які ще перебувають посеред нас, – це святий обов’язок віруючого та культурного народу. Четверта заповідь Божа – Шануй батька твого й матір твою, як заповідав тобі Господь, Бог твій, щоб довго тобі жити й бути щасливим на землі [Повт. 5:16] – стосується як безпосередньо фізичних батьків, так і тих, хто в багатьох поколіннях тихою невтомною працею, а коли й ціною терпінь і власного життя, дбав про скріплення нашої християнської та національної ідентичности. Це їм, відомим та невідомим попередникам-трудівникам, ми завдячуємо, що нині присутні у цьому світі, на рідній українській землі, що живемо і втішаємось цим життям у Бозі і з Богом. Бо за стільки століть і тисячоліть людської історії відома істина, що «народ, який не знає і не шанує власного минулого – не має майбутнього», уже не потребує доведення: це аксіома!

Потрібні, бо це є природним виявом віри християнина скласти молитву вдячности Творцеві за те, що був з нашим народом та Церквою як у часи переслідувань, так і незмінно перебуває нині в часи свободи та радости. Тому до кінця жовтня у наших храмах по завершенні Божественної Літургії будемо молитися спеціально укладеною Подячною молитвою Богові за Його опіку над українським народом та Українською Греко-Католицькою Церквою.

Найбільший та найцінніший скарб, який ми спроможні скласти Богові, Творцеві нашому, є щира молитва. Тим-то продовження цього періоду пригадування 30-літнього ювілею виходу УГКЦ з підпілля у Львівській архиєпархії буде здійснюватись у першу чергу богослужіннями в храмах та на відкритих локаціях, як також і культурно-просвітницькими заходами. Серед найважливіших молитовних подій в Архиєпархії заплановано:

‑ 26 червня – Всеукраїнська проща до с. Страдч на відзначення Дня мирянина та пам’яті блаженних о. Миколая Конрада і дяка Володимира Прийми, закатованих енкаведистами за Україну та віру Христову;

‑ перша неділя серпня (4 серпня) – проща до с. Підлисся, де 30 років тому катакомбна Церква зібрала за різними підрахунками від 300 до 500 тисяч вірних;

‑ остання неділя вересня (29 вересня) – проща до містечка Глиняни;

‑ 29 липня – в день уродин митрополита Андрея Шептицького – Свято української молоді під патронатом праведного Андрея (собор св. Юра);

‑ 17 вересня – день остаточного виходу УГКЦ з підпілля;

‑ 27 жовтня – молитовна пригадка повернення храму Преображення Господнього в лоно УГКЦ;

‑ 6 жовтня – загальноміська Вервиця вулицями Львова.