Bellum omnium contra omnes сьогодні є res publica

Неодноразово зазначалось і підкреслювалось (В.Портников), що переговори з Путіним неможливі не через позицію української сторони, не через заборонний указ президента Зеленського чи небажання останнього бачити путінську мармизу, а через ставлення Росії до війни, котра війна розглядається Москвою як придушення хлопського повстання.

Це все одне, якби Марк Ліциній Красс вів переговори зі Спартаком, або – приклад ближчий до нас – король польський вів би переговори з бунтівником Хмельницьким. Як зазначає московський дипломат князь Борис Репнін у статейному списку про позицію поляків, «надобно ему, Хмельницкому, наперед к королевському величеству бити челом, и милосердия просить со всяким покореньем, а не уговариваться. С хлопом Королевскому Величеству какому быть договору?»

Якщо в часи, коли суверенною владою визнавалась лише влада «Богом дана» – помазаники Божі князі, королі, царі etc., – то що сьогодні є ознакою  суверенітету? Чому генсек Сі є сувереном, а президент Зеленський – ні?

Донедавна такою ознакою були міжнародні договори країни, її членство в ООН. Анексія Криму зруйнувала міжнародне право і повернула світ в доцивілізаційну епоху bellum omnium contra omnes. В цій епосі суверенним є лише той, у кого є сила.

Путін доводить це справами, китайці – тонкими натяками, мовляв, пострадянські країни «не мають ефективного статусу в міжнародному праві», американці та європейці погоджуються з цим, коли відмовляються навіть розглядати розміщення своїх військ на території України, котре розміщення є, за колишніми нормами мертвого нині міжнародного права  суверенною справою країн, що домовляються про це.

Що ж, історії доведеться ще раз пройти цим колом. Згадаймо, як бунтівні нідерландські провінції Іспанії, не знайшовши собі суверена, котрий міг би «вписати» бунтівників в систему міжнародного права тих часів, плюнули на пошуки і створили свою республіку, визнану всім світом. Саме завдяки її перемогам.

Слава Україні!