Банкова система в Україні – Приватбанк

На початку треба зробити заувагу, що у сучасному світі, де фінансові операції кожного дня перетинають пів земної кулі, та ці операції дуже впливають на життя, події та економію, банки мають особливе завдання бути допоміжними та спритними.

Натомість банки в Україні мені нагадують польську митницю з різних причин. Cлужбовці, а переважно жіночого роду, так само дуже непривітні. Нагадують конотопську відьму Наталію Вітренко. Дуже часто вони навіть не відповідають на Ваші запитання. Фактично переважюча відповідь — це передзвоніть на call center.

Але найбільше мене вражає примітивність, і це від каси теллера до управителя чи старшого спеціаліста — менеджера.

Колись я мав до діла тільки з Ощадбанком і то ще у двох різних областях. Кожна діяла тільки по своєму та не мала найменшого відношення до другої. Спочатку я сварив, адже Ви один банк. Остаточно я піддався і вже нічого не говорив.

З самого початку я зареєстрував паспорт, ідентифікаційний код та посвідку про постійне проживання для влаштування також валютного рахунку. З часом приходив тільки з банковими картками та паспортом. Вимагали знов посвідку про постійне проживання. Приносив копію. Банк вимагав оригінал. Посвідка була зареєстрована у паспорті але паспорт закінчився і вже був новий паспорт. Вже посвідки не було у паспорті. І це все вимагалось до найбільш простих операцій.

У мене не було задоволення. Друзі радили відкрити рахунки в Приватбанку, мовляв це найбільш доступний банк.

Просто для порівняння я відкрив рахунки у Приватбанку. Тут порівнання виявилось ще гіршим.

Випадків аж забагато. Для передачі грошей з Америки у цьому випадку для стипендистів на університетах чомусь не хотіли приймати американські гроші на валютний рахунок отримувача, тобто університету. Три рази я передавав гроші на рахунок університету у Харкові з правильними даними тільки скоротив назву університету бо не вміщувалось у форму американського банку. Два рази відхилили а кожний трансфер коштував гроші.

У іншому віділенню вже на місці у Львові не можна було отримати виписку про операції власного рахунку. Отримав багато паперу при запиті але жоден не вказував на операції. Був представлений просто реглямент банковий. Теллер не мала доступу до інформації рахунку, а обслуга клієнтів відбувалася дуже повільно і так що у черзі шість клієнтів а службовців найбільше двоє.

Ну перевів гроші внутрішно у тому ж відділі Приватбанку з ощадного рахунку на картку. Це було у четвер. Приїхав у Киів. У понеділок зрання намагався користуватися карткою. Немає фондів. Підійшов до відділу Приватбанку у Києві. Теллер відмітила, що немає коштів на картці. Питаюсь про рахунок ощадний. Теллер відповідає, що тільки менеджер має доступ до нього.

Повертаюся до головної залі. Там дві частини одна для юридичних а друга для фізичних осіб. При столиках юридичних сидять три жінки зовсім без клієнтів. По стороні фізичних осіб сидять дві жінки. Обслуговують клієнтів а черга ще вісім осіб. Я порушую порядок та приступаю до обслуги юридичних осіб. Навіть не хочуть слухати.

Моя порада — тікайте від Приватбанку. В Україні погана банкова система а коли хочете переконатися, не треба шукати багато чи далеко. Прямо підіть у перше відділення Приватбанку. Там таке, що Вам голова замішається. Хіба за Коломойського було краще!

Чому це важне. Бо, на жаль, ми живемо у світі, де, мабуть, фонди вирішують майже усе. У мене тільки дві більші потреби в Україні – передача фондів для потребуючих студентів та волюнтерам для закупу дронів, ребів тощо. Немає фондів – студенти не можуть вчитися на університеті, а воїни не мають чим боронитись. В обох випадках послуги конечні, а примітивна банкова система утруднює все. Здавалося б, що звичайний нагляд, навіть поверховивий, може це виправити. Дівчатка теллери – звичайні собі не винні. Проблема у верхах. Скільки разів зустрічав я тих управителів чи менаджерів. Вони майже без виїмку були арогантними, хоч дуже примітивними. А це дуже погані атрибути будьякої людини, а тим більше людини у ролі менаджера.

23 березня 2026 року

Аскольд Лозинський