Андрій Наконечний – живописець, іконописець (40 років тому)
40 років тому:
15.09.1983 – у Тернополі помер Андрій Наконечний, живописець, іконописець неовізантійского напрямку. Здібність до малювання виявив ще в дитячі роки, тож батько віддав в науку до столярної майстерні далекого родича Михайла Когута, який часто возив своїх учнів до Львова в музеї, на оглядини художніх виставок, знайомства з архітектурою міста. В одинадцять років осиротів. 1928 призваний до війська, служив на залізниці у Кракові, проте за станом здоров’я звільнений зі служби. З дозволу старшин мешкав в казармі та вивчав малюнок у приватній школі професора Гофмана, відтак продовжив навчання у приватній школі професора Альфреда Терлецького (1929-1933), яка функціонувала при Краківській академії красних мистецтв. Навчаючись в академії вирішив спеціалізуватися в галузі сакрального мистецтва, хоч також творив у жанрах портрету та пейзажу. Член українського мистецького гуртка «Зарево» у Кракові. Після персональної виставки у «Просвіті» про мистця почали писати газети. Обдарованим художником опікувався Митрополит Андрей Шептицький, на замовлення якого той, зокрема, у виконав копії фресок каплиці Чесного Хреста у Вавелі (1938-1939; знищені московськими варварами), створених українськими іконописцями ХVІ ст. 1932 спільно з Дам’яном Горняткевичем, Андрієм Лепким і Михайлом Зорієм розмалював церкву у с. Настасів на Тернопільщині, розписи якої дивом збереглися до нашого часу. Учасник численних художніх виставок у міжвоєнній Речі Посполитій.
На початку Другої світової війни вступив в ОУН. В Кракові при підтримці голови УНК Володимира Кубійовича врятував з німецького ув’язнення кількох визначних поляків та єврея, наслідком чого потрапив в поле зору ґестапо та змушений був втікати. Учасник проголошення Акту відновлення Української Держави 30.06.1941, в уряді Я. Стецька заступник референта пропаганди, опікувався питаннями культури й мистецтва, розробив зразки військових відзнак для майбутньої Української Армії. Член Спілки українських образотворчих мистців (1941-1944). Відряджений ОУН до Харкова для організації культурного життя на Слобожанщині. Перед від’їздом відвідав родину в Урмані, а повернувшись до Львова був вчасно попереджений, що на його квартирі ґестапо влаштувало засідку. Більшість творів мистця тоді безслідно зникли. Повернувся у рідне село, від арешту порятувало, що в уряді Стецька працював під псевдо. Одружився з Євгенією Юрковською (1942), шлюб благословив Митрополит Андрей іконою «Мати Божа – заступниця Соборної України». Невдовзі в шлюбі народився син Зеновій. Період німецької окупації був найбільш плідним в творчости художника. Ікони того часу наповнені символами самостійности та соборности України, часто Христос, Богородиця, святі постають в українських вишиванках. На жаль більшість цих робіт втрачено.
З приходом радянської влади, щоби вберегти себе та родину від переслідувань, не признавався про свій високий фах, записавши в анкеті, що має лише 4 класи початкової школи. Працював у каменоломні, лісництві, а відтак знаменитий свого часу художник малював дорожні знаки у Бережанському (з 1954) та Тернопільському (з 1958) шляховому відділі. В період активної збройної боротьби УПА та ОУН проти червоного окупанта малював карикатури на радянську владу й передавав зв’язковою «Анною» (Галина Дидик) у підпілля. Перебував в полі зору КДБ, проте спецслужби не мали стосовно нього жодних фактів, а люди не видали. У 1960-х ще намагався малювати, під час «хрущовської відлиги» навіть подав кілька робіт на обласну виставку самодіяльних художників і їх звісно «помітили», проте до Спілки художників мистця не прийняли, оскільки для влади був неблагонадійний. Від 1973 паралічем прикутий до ліжка. Окремі роботи переховував у стодолі за подвійною стелею і знайдені вони були випадково, коли розбирали стару будівлю. В той україножерний час навіть мріяти не міг про участь у виставках – перша персональна виставка вцілілих творів майстра відбулась 1991 в приміщенні Тернопільського краєзнавчого музею. Похований у Бережанах. Народився у с. Урмань на Тернопільщині 1905.
