Актуалізація «угоди зради»

Йосиф Сірка

Відома «Мюнхенська угода», яку підписали, у ніч з 29 на 30 вересня 1938 р., на Міжнародній конференції, голови урядів Німеччини, Великої Британії, Франції та Італії, без участі представників Чехословаччини, набирає актуальності на 11-ому році російської війни проти України. До цього спричиняються різні представники держав країн, які до «задобрення» Гітлера не мали жодного відношення, і такі які 1938 р. вважали, що, жертвуючи демократичною Чехословаччиною, «врятують світ» від другої світової війни.

У березні 1938 р. Гітлер, який вважав себе «зберачем німецькомовних співвітчизників», успішно, для Німеччини, провів «аншлюз» Австрії. Після цього він розпочав активну кампанію внутрішньої і зовнішньої дестабілізації ЧСР, а з травня 1938 р. почав концентрувати німецькі війська на кордонах з мирним сусідом. Чехословацький уряд виявив рішучіть і оголосив часткову мобілізацію та готувався до відсічі, оскільки мав одну з найкраще озброєних армій Европи. Гітлер не був готовий, на той час, до воєнних дій проти ЧСР, тому вдався до дипломатичних кроків – ініціював конференцію у Мюнхені, де його підтримали згадані підписанти.

Мюнхенська угода передбачала відторгнення від Чехословаччини і повну передачу Німеччині Судетської області з усіма укріпленнями, обладнанням та озброєнням, усю промисловість, запаси сировини та музейні й мистецькі скарби. Крім того, Чехословаччину «Угода» зобов’язувала «задовольнити територіяльні вимоги» Польщі та Угорщини. Учасники конференції «ґарантували нові чехословацькі кордони проти неспровокованої аґресії». Завдяки цій угоді, в жовтні 1938 р. німецькі війська окупували Судетську область, яку «приєднали» до Третього райху, а Польща та Угорщина отримали чеські та словацькі території.

Мюнхенська угода про приєднання прикордонних земель Чехословацької республіки, населених німцями, до нацистської Німеччини, стала результатом агресивної політики Гітлера, який проголосив ревізію Версальського мирного договору 1919 р., з метою відновлення німецького райху, з одного боку, та підтриманої США англо-французької політики «умиротворення», з іншого.

15 березня 1939 р. нім. війська окупували всю Чехію і Моравію, а Угорщина, за згодою А.Гітлера, того ж дня захопила Карпатську Україну, що прискорило розв’язання Німеччиною Другої світової війни.

Здавалось би, що після такого трагічного уроку, який зазнав світ з «умиротворенням» фашистського аґресора Гітлера, політики братимуть під увагу не тільки обіцянки, але й реальні справи, які, мов на долоні, денмонструє учень фюрера і послідовний фашист В.Путін. Вже самі паралелі поведінки та висловлені побажання і оцінки Путіна повинні б насторожувати кожну відповідальну людину.

Щоб довго не зволікати, то почнемо з того, що порівняємо бажання та поведінку А.гітлера, який проголосив ревізію Версайського мирного договору 1919 р. з метою відновлення німецького райху, та В.Путіна, який оголосив розпад совєтської імперії – СССР – найбільшою катастрофою ХХ-ого ст.. Тому, кремлівський диктатор вирішив відновити російську імперію. Аґресивна поведінка гітлера – рятівника «вищої німецької раси» (надлюдей) починала з німецькомовної Австрії та судетських німецькомовних громадян ЧСР.

Путін почав «зберати» чеченців, осетинців, бо вони належали до СССР, а «російськомовних» громадян України, спочатку, називав «соотєчественніками», а згодом вирішив, що українців вигадали австрійці, потім поляки та Ленін. Зараз, коли окупував деякі території України, то заперечує право не тільки на незалежність України, але й її мову. гітлер оголосив евреїв ворогами і хотів всіх винищити в ґазових камерах. Путінські рашисти (скорочення: російські фашисти), згідно з твердженням Путіна є «носіями російської цивілізації», на основі російської державної церкви, яка, традиційно, вважає себе «винятковим православієм».

Якщо гітлер спалював євреїв, знищував ромів та інші малі етнічні групи, то Путін, попри заперечення існування українців, вигадав «українських фашистів», які вбивають окупантів на своїй землі. Безжалісні збройні сили фашистської Московії знищують українські села і міста, індустрію, школи, церкви та всю інфраструктуру. Російське пропаґандистське телебачення закликає «розібрати Україну до останньої цегли, «щоб і духа її не було». Путін зрозумів, що ґазові камери стали символами злочинів нацизму, то ж він мріє залишити спалену землю, на якій і трава не буде рости.

Відомий вислів німецького канцлера Отто фон Бісмарка, про безперспективність укладання будь-яких домовленостей з Росією: «Угода з Росією не варта ціни паперу, на якому написана», багато разів підтверджувалася історією. До її появи ( Бісмарк так висловився у другій половині ХІХ століття), а після неї, відомо чимало прикладів договоронеспроможности Москви, її віроломства та підлости. Як правило, вона переставала дотримуватися угод, коли відчувала, що інша сторона слабшає або стає залежною від неї.

Безперечно, що саме Україна, якій випало на долю бутти сусідкою Московії, яка у ХVII-ому ст. (1721 р.) поміняла назву Московської держави на Росію, зазнала найбільше ненадійність московитів, коли йшлося про домовленості, угоди. «Найсвіжіші» з них появилися після розпаду СССР: Біловежські угоди та Алма-Атинська Декларація 8 та 21.12 1991 р. коли 15 колишніх союзних республік стали незалежними державами. Натупним став сумнозвісний Будапештський Меморандум» (5.12.1994). Навіть зрадницькі тзв. Харківські угоди (21.4.2010) виявилися окозамилюванням підготовки на агресію. «Мінські угоди» порушувалися щодня з їх пидписання 5.9.2014 р. до повномасштабного віроломного вторгнення Московії в Україну 22 лютого 2022 року.

Це лише «крапля в морі», коли взяти до уваги той пункт відліку, коли вперше князь Московії щось пообіцяв, а наступного дня порушив обіцянку. Порушування домовленостей, угод та визнаних цивілізованим світом міжнародних законів було й залишилося на Московії невід’ємним «каменем спотикання». Тому слід брати під увагу вислів Бісмарка (1815-1898), який був 4 роки послом в Росії та 27 р. канцлером Прусії, а згодом німецької імперії. Він знав добре про що говорить! 27 річна влада Путіна цілковито підтвердила дипломатичну оцінку Московї Бісмарка. Тому українська дипломатія має великого союзника сперед 150 років, щоб звертати увагу тим дружнім і не дуже дружнім країнам та світовим і церковним представникам та правителям, які пропонують «переговори».

Друга світова війна стала можливою тільки тому, що прихильники «мирних угод» повірили диктаторові гітлеру уникнути війни. Загарбання чужої території та перетворення Чехії та Моравії на німецький протекторат збільшило «апетит» Гітлера, що й заохотило його до поділу Европи з СССР 1939 р.. Все це почалося саме Мюнхенськими угодами 1938 року.

Безпідставне вторгнення РФ 24.2.2022 р. в Україну було випробовуванням Путіна брехливої «визвольної» аґресії проти своїх сусідів. Його перші сліди «визволення» відносяться до першої та другої Чеченської війни (1994-1996, та 1999-2009). Якщо у першій Чеченській війні угоди та власну конституцію порушив тодішній президент Єльцин, то у другій Чеченській Путін підтвердив судження Бісмарка стосовно «вартости паперу», на якому укладена угода з Московією. А те, що відбулося з порушенням угод, правил та дипломатичних звичок, які довів спільник Путіна, «тимчасовий президент» Д. Медведєв (2008-2012) збройним нападом на суверенну Грузію – 7.8.2008 – цілковито «забетонувало вартість паперу» з підписом на документі здомовленостей, угод, який здійсненив будь-хто з московитів – цар, генеральний секретар, чи президент РФ, але не російського підпису!

Українці лише за короткий час ХХІ-ого століття вже десятки разів переконалися, що москалям не можна вірити ані на слово, ані на паперову угоду. Тому дивує, що хтось може пропонувати «мирні переговори» з ворогом, який уявляє їх тільки з позицій переможця – вимагаючи виключення покарання злочинця. Нормальні, цивілізовані люди дотримуються істини, що: Непокаране зло повертається! Московитське (росіянське) зло вже століттями повертається не тільки на українські землі, але й на азійські, европейські, африканські – бо ж воно ще НЕ ПОКАРАНЕ!

26.4.2024 р.