30 років тому: “Живий ланцюг” (як це було)
21.01.1990 – в неділю в Україні мільйони людей (за різними оцінками до трьох-чотирьох мільйонів), взявшись за руки, утворили «живий ланцюг», з’єднавши Івано-Франківськ (через Львів) і Київ. Акція організована Народним Рухом України на відзначення 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР стала однією з наймасштабніших у світі та була вагомим чинником здобуття Україною незалежності. Вибір Івано-Франківська як другої кінцевої точки обумовлений тим, що у 1919 там перебував парламент ЗУНР, який приймав рішення про Злуку з боку ЗУНР.
Історичні витоки цих подій – Акту 1919 та Живого ланцюга 1990 – закорінені в глибокій минувшині, коли Русь-Україна в ХІV столітті остаточно втратила державну незалежність і впродовж багатьох століть різні частини українських етнічних територій опинялись під гнітом найрізноманітніших окупантів. Очевидно, що такий відрубний стан різних «займанщин» (займанщина – тут у саркастичному значенні) українських земель не міг не відобразитись на розвитку ментальності людей, що на них мешкали. Для декого виникали сумніви чи взагалі колись можна буде поєднати такі частини.
Передумови. Головною передумовою були національно-визвольні рухи немосковитських народів радянської імперії на тлі небувалого політичного та економічного занепаду СРСР. В УРСР увесь попередній 1989 рік по наростаючій відбувались протестні антикомуністичні та національно-патріотичні мітинги, походи, демонстрації, акції. В Західній Україні вони були значно потужнішими, але також в центрі та на сході України завдавали клопотів компартійним структурам й спецслужбам. В Галичині кульмінаційною акцією стала хода від 200 до 300 тисяч осіб через місто до собору св. Юра 17 вересня 1989 з вимогами легалізації катакомбної УГКЦ, а також маніфестацією того, що народ пам’ятає, що 17 вересня є не святом «золотого вересня» Возз’єднання Західної України з УРСР (офіційне тодішнє комуністичне свято), але трагічним днем зміни одного окупанта іншим, який приніс нечувані до того репресії, вбивства та депортації. Подібного масового кульмінаційного здвигу дуже потребувала тоді уся Україна. І такий приклад подали балтійські народи, коли 23 серпня 1989 на знак протесту проти пакту Молотова-Ріббентропа, наслідком якого вони були окуповані СРСР, близько двох мільйонів громадян цих трьох республік, тримаючись за руки, утворили між Таллінном, Ригою та Вільнюсом «живий ланцюг» завдовжки майже 600 км.
Ризики. Підготовка українського «ланцюга» розпочалась у вересні 1989. Організатори від областей регулярно приїздили на засідання до Рівного. Багато було напрацьовано організаційних заходів, та все ж великою мірою ризик був. Бо:
– три з половиною століття нищення національної ідентичності на Східній Україні московитськими царською і більшовицькою владами, особливо страхітливі три Голодомори і репресії першої половини століття, здавалось практично повністю знищили національну ідентичність «великого» українця;
– три балтійські республіки були компактнішими за велетенську Україну з вищим рівнем національного самоусвідомлення її мешканців;
– організаційно НРУ дещо поступалася Народним фронтам Литви, Латвії та Естонії, або з іншого боку НРУ один мав зробити те, що в Балтії робили три НФ.
Значення. Україна та українці з честю справились з цим історичним завданням і на усі прийдешні віки ствердили три найважливіші істини:
– незважаючи на століття чужинецьких окупацій, на десятки мільйонів вбитих і закатованих, на десятки мільйонів вигнаних і депортованих з власної землі українська національна ідея є невмирущою (!);
– криваві жертви, які в минулому Україна складала в боротьбі за незалежність були не даремними – в християнстві побутує афоризм «з крові мучеників зростає Церква», так і тут «з крові борців зростає нація і держава»;
– не залежно від етнографічних, політичних, релігійних чи яких інших особливостей українці у відчутті нації та бажанні жити у власній національній державі єдині!
