Степан Любомирський – (спр. Любомир Рихтицький), письменник, редактор, графік, організатор Підпільної Пошти України (40 років тому)
40 років тому:
16.07.1983 – у Чикаґо помер Степан Любомирський (справжнє Любомир Рихтицький), письменник-прозаїк, редактор, радіокоментатор, графік, видавець натхненник та організатор Підпільної Пошти України. Закінчив Дрогобицьку гімназію та 1941 поступив у Львівський політехнічний інститут. 1943 доброволець до Дивізії «Галичина», поручник. На еміграції з 1947 вивчав журналістику та лісівництво в Українському технічно-господарському інституті в околиці Реґенсбурґу. 1949 одружився з Дарією-Вірою Мельникович, в подружжі народилося троє дітей: Тамара, Нестор, Ксеня. 1968 розлучився з першою дружиною й одружився з Зеною Матла. Член ОУН, Управи братства дивізійників, Організації оборони чотирьох свобод України, Асоціації діячів української культури. В діаспорі друком вийшло 26 томів його творів (невиданими залишилось 6 романів) та за його сценаріями знято декілька фільмів. Похований на чикаґському цвинтарі св. Миколая. Народився у м. Дрогобич на Львівщині 1921.
В літературних джерелах Рихтицький висвітлюється переважно як письменних і тільки в рідкісних випадках згадується ще й як діяч, який організував і довгі роки провадив Підпільну Пошту України, про діяльність якої і нині майже нічого не знає пересічний українець. Філателією зацікавився ще в таборі полонених у Ріміні, де став членом гуртка філателістів. У 1949 в Реґенсбурзі познайомився з відомим українським філателістом Юліяном Максимчуком і за його порадами під патронатом Проводу Закордонних частин ОУН творив Підпільну пошту України, яка функціонувала з 1949 по 1983 в Німеччині, а відтак у США. За час існування ППУ видала майже 3700 основних типів марок, а якщо врахувати їх різновиди, то ця цифра сягне 7000. Крім того було видано понад 470 блоків. І це при тому, що УРСР, будучи членом Всесвітнього поштового союзу, за весь час членства не випустила жодної (!) власної поштової марки. Тож ППУ в найбільшій мірі (поряд з іншими недержавними філателістичними виданнями еміграції) заповнила історичну прогалину між марками УНР і марками відродженої України у 1991. На деяких видання використано 16 (!) кольорів, на що в ті часи не спромоглись поштові служби великих незалежних держав. До мистецького виконання марок і блоків долучились такі визначні українські мистці як М. Білинський, М. Черешньовський, Ю. Костів, М. Курило, М. Левицький, М. Дмитренко, С. Короленко, Е. Козак, С. Гординський, Р. Лісовський і звісно Л. Рихтицький (Любомирський). І ще один неймовірний факт: подібну справу в незалежних державах виконує великий штат працівників відповідних поштових структур, а тут на власному ентузіазмі та патріотизмі стільки років провадила горстка людей одержимих ідеєю незалежної України.
Детальніше про діяльність ППУ та роль Л. Рихтицького можна прочитати в книжці, яка є доступна в інтернеті в електронному варіанті: Підпільна пошта України: з англійським вступом / ред. Зенон Боровець. — Торонто; Львів: Літопис УПА, т. 47, 2009. — 326 с.: іл.
chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/14563/file.pdf
Із статті: «У першу річницю смерти Степана Любомирського-Рихтицького», «Свобода», 21 липня 1984: «Він не любив плачу, не любив атмосфери Кащенкових творів, часто повторяв, що він пише для наших робітниць і робітників. Його бажанням було, щоб українці були народом, як всі інші, які не тільки плачуть та програють, але й перемагають. Любомир був оптимістом не тільки у своїх творах, але також і в житті».
