Зупинити «п’яту колону»

Під час протистояння в Криму я вирішив показати Віктору Рогу книгу Олександра Дугіна «Основи геополітики» (М., Арктогея, 1997). Це – підручник, який студіюють у військових вишах усі офіцери російської армії. Вчить він як можна і треба знищити незалежну українську державу, яка, з точки зору автора, являє собою величезну небезпеку для Росії і всієї Євразії. «Україна як держава, – пише Дугін, – не має ніякого геополітичного сенсу… Подальше існування унітарної України неприпустиме».

Говорячи про геополітичне значення Чорного моря, Дугін каже: «Абсолютним імперативом російської геополітики на Чорноморському узбережжі є тотальний нічим не обмежений контроль Москви на всьому його протязі – від українських до абхазьких територій… Північний берег Чорного моря повинен бути виключно євразійським і підкорятись винятково Москві».

Коли я хотів прочитати інші уривки із цього опусу про те, як Дугін планує спочатку розчленувати Україну, а затим і повністю знищити її як державу, Віктор Рог зупинив мене: «Я це знаю». І протягнув у відповідь невелику книжечку «Українофобія: п’ята колона та її ляльководи».

Виявляється, у ній він вже давно встиг ґрунтовно проаналізувати писання головного ідеолога російського імперіалізму. І не тільки його, а й багатьох інших прибічників цієї політики – Заріфуліна, Коровіна, Рогозіна, Жириновського… і навіть нашої пріснопам’ятної Наталії Вітренко, антиукраїнську діяльність якої щедро фінансувала Росія. Стараннями діячів такого штибу й було задекларовано «створення євразійського антифашистського фронту», покликаного «протистояти загрозі фашизації України». Плани і мрії цих діячів не просто відродити СРСР, а створити континентальну євразійську імперію – від Владивостока до Дубліна – Віктор Рог справедливо називає «бредятиною».

Коли гортаєш сторінки цієї книжечки, знаходиш відповіді на багато запитань, які сьогодні хвилюють людей, що прагнуть брати участь у справах держави. Тут йдеться про захист української мови й політику русифікації; про тих, хто розпалює міжетнічну ворожнечу, про п’яту колону, що діє в Україні й реально загрожує національним інтересам та національній безпеці України; про справжню суть комуністів і прогресивних соціалістів, позбавлених маски і макіяжу… Справжнє задоволення одержуєш, коли читаєш про «дядьків отечества чужого» – Ніколая Азарова та Дмитра Табачника, діяльність яких на державних посадах була спрямована проти українського народу й української держави. Особливої уваги, з мого погляду, заслуговує стаття, присвячена декомунізації та дерадянизації України. Особливо в тій частині, де йдеться про «породу нових людей», яких вивели в Україні комуністи за роки свого панування. Методами тотального залякування, червоного терору, голодомору і репресій вони створили т.зв. «гомо совєтікуса» – людину, за словами Віктора Рога, «без бога в душі і України в серці, з абсолютно атрофованим почуттям гідності, морально-етичних принципів, людських і національних цінностей. Виплодом червоних селекціонерів стала безвольна, покірна, зневірена, перелякана, денаціоналізована істота».

Отаку комуністичну спадщину нам треба тепер подолати! «Україна, наголошує Віктор Рог, не має вибору між радикальною декомунізацією (читай деколонізацією) і перманентною рекомунізацією (читай неоколонізацією)».

…Книжечку прочитав на одному подиху. Вона містить багато нових думок, фактів та оцінок, відкриває очі на наше минуле і його залишки у нашому сьогоденні, з якими треба боротися.

Рекомендована вона для працівників СБУ, прокуратури, органів внутрішніх справ, політичним діячам та державним службовцям. Схоже, що свого адресату вона ще не досягла, бо речі, про які йде мова у цій книжечці, все ще заважають нам розбудовувати новопосталу Україну.