Психологи вважають, що найбільший потяг до насильства над іншими людьми мають ті, хто не любить і не поважає в першу чергу самих себе. Саме такою «психологією» послуговуються росіяни, які воліють перемог над ненависними «хохлами, підносами, пшеками, чурками» і т.д. в ім’я «вєлікой Росії» через психологічну невпевненість, неповагу до себе, усвідомлення, що ті ж «пшеки» чи «піндоси» чимось кращі та успішніші за них. Звідси – одностайність у підтримці агресивної політики Кремля, особливо проти сусідів (ну як же тому мешканцю Рязані чи Тагілу пережити відчуття того, що колишні колонії СССР живуть краще і розвиваються динамічніше).
При цьому росіяни не бажають працювати над собою, а шукають виправдання своїм вадам. І в цьому їм дуже підіграє пропаганда в медіа. І не так та, що демонструє звірства «хохляцьких фашистов» і «розпущеність Гейропи», а та, що переконує їх в тому, що пиячити – це нормально, що жити, перепрошую, в лайні – це нормально (згадайте про якутського архітектора, що ліпить скульптури з кізяків!), а «дати в пику» тому, хто більш успішний за тебе – взагалі круто, це взагалі верх крутизни!
Згадайте російські комедійні серіали «Наша Раша» чи «Бородач». В пересічного українця, який їх дивився, складається враження, що герої серіалів займаються якимось моральним мазохізмом, кепкуючи зі своєї країни чи свого способу життя (серіал дійсно побудований як відвертий стьоб над російським автопромом («Лада Каліна» – г..но. а нє машина, так вважають бомжі, що живуть в елітному підмосковному містечку Рубльовка і віддають перевагу американській валюті, а не рублям, європейській їжі та «шмоткам», а не «рускім блінам», японським авто, а не рідній «Каліні»), армією (є сюжет, де поліціянти вважають, що армія виховує не справжніх чоловіків, а дебілів, але при цьому самих поліцейських герої серіалу називають не інакше як «мусорами»), медициною, правоохоронними органами (наприклад, ДАІшник Іван, що не бере хабарі й живе в напівпідвальному помешканні з сім’єю, яка харчується раз на 3 доби і ходить в ганчір’ї) і т.д.
При цьому серіал робить вади пересічних росіян чимось нешкідливим і навіть «прикольним». Наприклад, ледацюга й алкаш Сергій Юрійович Бєляков, який розмовляє з телевізором, є одним із улюблених персонажів росіян, а туристів з Нижнього Тагілу, що на відпочинку в Туреччині безвилазно «бухають» і б’ють іноземців, бо ті «говорят нє по-нашему» (насправді є просто успішнішими за самих росіян), вважають ледь не уособленням щедроти й відкритості «русской души»).
Пригадуються народні твори часів громадянської війни в Росії у 1918-1921 роках, коли більшовицька пропаганда активно нав’язувала населенню міфи, що гарні манери, охайне вбрання, знання іноземних мов – це вади, пережитки буржуазного життя, які треба викорінювати.
Наприклад, поширеною була тоді частушка про одного з ватажків Білої армії адмірала Колчака та його вояків. Більшовики зневажливо співали:
«Мундир англійський,
Погон – російський,
Табак – японський,
Правитель – омський», – ніби підкреслюючи, що за західним стилем життя прихований якийсь містечковий розбійницький отаман, впливовий хіба в масштабах міста Омська.
Твір «Тихий Дон» Шолохова яскраво ілюструє, з чим ототожнювали антибільшовицькі сили червоноармійців. В романі є рядки, де полковник Війська Донського іронічно коментує захоплення козаків, які перейшли з лав більшовицьких загонів на бік «білого козацтва», «натівською» (тобто, вірно казати – антантівською) амуніцією: «Була б і у вас така, так ви ж московські лапті носити захотіли»… Тобто червоноармійці – це неуцтво, жорстокість, пиятика, бідність. Будь яка нормальна людина не хотіла б мати «таких чеснот». Але більшовицькі вожді з цих вад зробили саме чесноти.
Так і зараз Кремль активно переконує громадян РФ, що жити в лайні – це норма, а от ненормально – то знати англійську мову і носити європейський одяг, ввічливо розмовляти, а не кричати іноземцям «ей, фашист, скажи «Гітлєр капут!», а то в рило дам!» (при чому самі путінські посіпаки не можуть уявити себе без предметів розкоші, якими їх може забезпечити лише західний світ).
Отже, як і сто років тому, голодного і п’яного москаля Москва ефективно використовує у війні, зокрема й інформаційній, проти цивілізованого світу. А п’яний і голодний москаль радше буде прагнути смерті того, хто живе «не так», аніж буде працювати над собою. Бо його переконали, що його вади, це не проблема, натомість проблема – це жити нормально.
Сергій Багряний
