5 липня виповнилося 35 років, як відійшов У Вічність провідник Організації Українських Націоналістів Ярослав Стецько, який присвятив своє життя боротьбі за визволення нації і побудову справді суверенної та соборної України та її ствердженню на світовій арені.
Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 р. в Тернополі в сім’ї отця Семена і Теодозії з Чубатих. Наділений з природи здібностями, він з відзнакою закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-34 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.
Ще юні роки Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» та підпільних Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів. З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової Eкзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань, зокрема журналу «Юнак» та «Бюлетня КЕ ОУН на ЗУЗ» в 1931-34 роках.
За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. заарештували його і засудили до 5 років ув’язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.
У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення Революційного Проводу ОУН, а на II Великому зборі ОУН у квітні того ж року в Кракові його обрано заступником Провідника ОУН Степана Бандери.
З вибухом німецько-російської війни Ярослав Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Національні збори, які з ініціативи ОУН 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Ярослава Стецька прем’єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Стецька заарештували і запроторили до концтабору Заксенхаузен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо, Ярослав Стецько в дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.
У 1945 р. крайова конференція ОУН обирає Стецька членом бюра Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. У квітні 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький Блок Народів (АБН), Президентом якого був до кінця свого життя.
Після війни він розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською антикомуністичною лігою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957-60 рр.) і згодом – до 1971 р. – представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо «Світової антикомуністичної ліги» (WACL), в якій він був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Ярослава Стецька постала також Європейська рада свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН, яку очолював до кінця свого життя.
Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Виступав під псевдами «З. Карбович», «Б. Озерський», «Орач», Басмач», «Загірний», «Лука» та ін.
Основні його твори опубліковані в двотомнику «Українська визвольна концепція», збірці «Київ проти Москви», також є надзвичайно цінною його праця «30 червня 1941 року».
Серед головних постулатів націоналістичного вчення Ярослава Стецька варто відзначити:
1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов’язком кожного українця.
2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття – принцип національних держав на своїх етнічних теренах.
3. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу.
4. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас духовною і соціальною революцією.
5. В боротьбі за свободу опертя можливе насамперед на власні сили.
6. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.
Помер Ярослав Стецько після тяжкої хвороби 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його й поховано на цвинтарі Вальфрідгоф.
Автор передмови до першого тому вибраних праць Ярослава Стецька «Українська визвольна концепція» (1987 р.) професор Володимир Косик, аналізуючи праці Стецька, писав: «Вони, безперечно, характеризують Ярослава Стецька як людину, мислителя, політика, ідеолога і стратега української революції, свідчать про його духовність, містять його роздумування, передбачливі проекти й концепції, вдалі й пристрасні аналізи ідей і явищ. Але в них відбиваються також події його епохи. Вони, отже, – теж документ часу».
Життєвий шлях Ярослава Стецька є яскравим прикладом служіння народові, а його багатогранна творча спадщина залишається на диво актуальною в сьогоднішніх умовах.
Віктор Рог
