Щоб думати про альтернативи, яким можливим буде мир у цій війні – треба чітко виходити з якихось базових припущень.
А вони такі.
Україна і росія мають дзеркальні пропозиції одна до одної щодо можливого мирного врегулювання:
1. Чий Крим?
2. Статус ЛДНР?
3. Позаблоковість України?
Решта тем стосовно мови, денацифікації, демілітаризації – розмінні теми для росіян.
Перші дві теми не обговорюються. По третій темі є проблема.
Як мінімум до третини громадян України вважатимуть здачу позаблоковості – поразкою. Ще скільки ж – небажаним результатом. Особливо на тлі перемог ЗСУ.
І ми розуміємо, що це електоральні втрати для Зеленського. Тому, прозондувавши грунт з приводу позаблоковості і наткнувшись на нерозуміння патріотичної частини суспільства – влада, думаю, відмовиться від цієї ідеї.
Навіть якщо її проситимуть просувати союзники.
Знову ж, навіть про позаблоковість путін може розказати росіянам, як про перемогу. Нас же ж і так там поки не бачить.
А значить путін скаже бабулям: “Кто маладєц? Я маладєц!”
Але теми Криму і Л/ДНР – для обох команд переговірників табуйовані.
Ніхто не хоче здатися переможеним і відступитися. Не по пацанськи.
Тому миру не буде. Не буде підписано.
Можливе лише якесь перемир’я, яке підпишуть навіть не президенти, а міністри оборони. Он у японців з росією досі миру немає. І кожна сторона вважає Курили своїми.
І то, це може відбутися тільки після того, як Путін остаточно втратить перспективи для наступу.
А перспективи сумні. Вже за тиждень температура підніметься до + 15-18 за Цельсієм.
Розтанувші чорноземи остаточно обездвижать російську армію.
І окупантам доведеться або відходити, або загинути.
У них закінчаться боєприпаси. А у нас їх у перспективі скільки, скільки і ленд-ліз Другої світової не пропонував.
А ще ж і санкції.
Спочатку вони відійдуть з під Києва та Чернігова. Потім від Сум і Харкова.
На півночі вони триматимуть лише Чорнобиль. Бо це стаціонарна ядерна бомба.
Але на Донбасі вони триматимуться до кінця.
Так само і на Півдні. Лівобережне пониззя Дніпра з плацдармом біля Херсону.
І по лінії Енергодар – Токмак – Волноваха. З намаганням взяти хоч і розбитий, як Сталінград, Маріуполь.
Бо це тепер путінський Сталінград. Де він Паулюс.
І мишебраттям він має показати свою велич і сухопутний коридор до Криму.
Усе це відбудеться вже за 1-3 тижні.
І саме з цих позицій і почнуться торги про перемир’я. Для нас – про наше майбутнє. Для путіна – про вихід із збереженням обличчя.
Повноцінного миру підписано НЕ БУДЕ. Бо про мир – починається з кордонів.
А Крим чий?
І як головний аргумент6 Путін ОБОВ’ЯЗКОВО почне лякати підривом ЧАЕС/ЗАЕС, або тактичною ядерною зброєю. Чи хімічними атаками.
Підтримка російського суспільства у нього є. І він її може підсилити псевдо «атаками ЗСУ» десь на Донбасі чи в самій росії.
Щоб «Вставай, страна огромная…».
Альтернативи:
1. І неприємна, але зрозуміла для нас. Народного бунту «бєссимслєнного і бєспощадного» на росії не буде. Тут як раніше писали: «Народ і партія єдіни». І злилися з вождем. Надто довго вони самі собі кричали «єслі надо – павтарім». Аж так, що й самі у це повірили.
2. Натомість, частини, які будуть виводитися з інших оперативних напрямків на Південь України – можуть масово відмовлятися їхати на інший фронт. Коли солдатики, які більше місяця побули в пеклі – поцілувавши «радную зємлю» – не захочуть міняти дислокацію.
Щоб вмерти замість Сум у Херсоні?
І тоді це додаткові бали нашим переговірникам.
3. Путін може легко погодитись на введення міжнародного контингенту на лінію розмежування. І саме тут відбудеться шантаж ядерно-хімічною дубиною. І тут має бути основна політична гра. Бо Путін захоче ПЕРЕМИР’Я. І на умовах «хто де стояв, там і залишається».
І зупинити армію, яка перемагає – під конкретний шантаж – про це важко подумати.
4. Палацовий переворот. Найліпша для усіх (крім путіна) альтернатива. Вона багатьом експертам здається нереальною, як і російський бунт. Але.
Маємо зрозуміти: там вирішують ФСБшники. І трошки олігархи, з якими у них порозуміння.
І принаймні, частина кліки путіна – щиро поділяла з ним його бажання відбудувати імперію в межах СССР.
Для них це не лише путінська поразка, але і власна. Під укіс – справа всього життя цілого покоління.
Але вони розуміють: путін не може адекватно оцінити не те-що ситуацію – а і себе.
А значить і приймати рішення.
Але і народ росії не може адекватно оцінити ситуацію.
Тому, група, як захоче завалити путіна розумітиме, що не матиме в очах народу жодної легітимності.
Бо вб’ють «святого».
І ось тоді вже може початися кривава буря. Якої бояться і в ФСБ. І у цивілізованому світі. Бо навіщо вам крім одного божевільного – з десяток кадирових? І у кожного свій чемодан з кнопкою.
І тому путіністи мусять обставити смерть путіна так, щоб потім загинув і «вбивця-стрілочник».
Або прикре самогубство.
Чи «неочікувана» смерть вождя від напасті. Той же КОВІД.
І змовники спробують виторгувати собі прощення цивілізації. Знову ж шантажуючи усіх «я тут мавпа з гранатою». І тоді замість путіна виберуть іншого путіна зразка 1999 року. З другого ешелону політиків.
І для ФСБшних генералів це буде вимушений крок назад. Навіть з відігріванням нам Криму і Донбасу.
І проситися Захід зняти санкції. Щоб потім оговтатися – і знову піти вперед.
Ця альтернатива стає реальною.
Але між цим ходінням туди-сюди – Карфаген має бути зруйновано.
Інакше через покоління вони прийдуть знову. Бо «баби нових нарожают».
