Навесні 2014 року, з початком російсько-української війни, узяв сім’ю в автівку, завантажив зареєстровану зброю, вивіз за місто і провів урок самооборони.
Розбирати-збирати зброю вони і так вміли, тому провів лише навики практичної стрільби.
Меншому було лише сім і йому важко давалося тримати важкий «Калаш» під цивільною назвою «Сайга». Десятилітній старший справився краще.
Пройшло майже 10 років. Війни з Росією. Війни в довгу. Війни на виснаження. Війни екзистенційної. Війни на знищення.
Більше моїх дітей, окрім мене і патріотичних організацій ніхто не вчив і досі не вчить бути воїном.
Чи за 10 років вдалося налагодити масовий вишкіл населення хоча б для самооборони?
Нагадую, ще у 2004 році в Україні відмінено призив і нинішні «мобілізовані» у більшості ніколи не мали жодної військової підготовки.
Мою ініціативу про збільшення військово-патріотичної підготовки вдвічі, ухвалену постановою ВРУ ще у 2014 році, просто нахабно зігнорувало «пост майданне» Міністерство освіти. Але навіть на скоро вже третьому році повномасштабки міністр освіти – ветеран війни – робить що завгодно, окрім підготовки дітей до захисту себе, рідних, країни. Гендерні студії, небінарні особистості – будь що, окрім найважливішого і потрібного зараз.
У тому ж 2014-му я провів у ВРУ постанову про підготовку дорослого населення на базах «Сухопутки».
Пройшло 10 років. Скажіть, скільки дорослих навчили що робити в умовах ворожих обстрілів, як надавати першу допомогу пораненим, як захистити себе? Гаразд, «папєрєдніки» воювали так, що паралельно возили готівку російським колаборантам і умиротворювали Медведчуком, але пройшло два роки тотальної війни.
Навіщо бити в бубни і барабани, співати патріотичні пісні, якщо нічого не робиться?
Створену для захисту місцевостей, що не перебувають на лінії бойового зіткнення, територіальну оборону цинічно використали як донора піхоти.
Гаразд, можливо не було інших варіантів. Але розбудувати систему тероборони і Рух спротиву з людей, що не можуть бути ефективними на фронті, вже можна було б.
А найголовніше, максимально підготувати людей і країну до війни в довгу.
Затягнути паски.
Мінімізувати видатки.
Переспрямувати доходи виключно для потреб війни.
І навчити кожного захищати себе і вбивати ворога. Будь-чим і при будь-яких обставинах.
Чому це не робиться, жодного притомного пояснення немає. Окрім свідомого саботажу та диверсії.
Тому треба негайно перевести всю країну на воєнні рейки. Але коли говоримо про перехід країни на воєнні рейки, то це стосується кожного.
Кожен має ухвалити таке рішення внутрішньо. Ну а тих, хто не хоче, доведеться змусити.
Це питання екзистенційного виживання нації та існування держави.
Війна буде довгою. Вона вже перейшла фазу війни на виснаження.
У кого буде більше волі і витримки, більше ресурсів, хто зможе зберегти армію і віру в перемогу – виграє. Навіть затухання війни буде всього лише передишкою перед наступною фазою.
Тому вдихнули. Видихнули. І вперед.
Ще ніколи в української нації не було таких шансів перемогти потвору.
Скористаймося шансом відповідально.
П.С. Сподіваюся хоч із нового року у шкільну, університетську програми буде внесено предмет (і теорія, і практика) базових навичок виживання на війні.
Юрій Сиротюк
