Пастки через невиконання домашнього завдання.
Аналітичні журналісти, які беруться за рисковані історичні питання знаходяться на делікатній території, і тому часто залишають відкритою можливість історичної неточності, послаблюючи тим самим свої висновки. Як кажуть, ланцюг настільки сильний як його найслабша ланка. Журналістка Лінда Kінстлер на поважному сайті і в журналі “Політико” у статті про 12 осіб які зруйнували Україну, нещодавно представила фактично підручник як попасти в пастку, якщо не виконати домашнє завдання, тобто не належно вивчити свій матеріал.
Пані Kінстлер облила брудом багато людей. Більшість з них заслужено. Звичайно, мало, якщо такі є взагалі, добровільно захочуть очистити репутацію злочинців, таких як Путін і Янукович, відомих історичних тиранів, таких як цариця Катерина, Сталін або живих одіозних олігархів, таких як Медведчук чи Ахметов. Багато хто винний у сьогоднішній ситуації в Україні та обвинувачені між живими, хто може, нехай захищає себе перед громадськістю, а може і перед судом. Тим не менш, померлі герої, шановані більшістю людей за котрих вони боролися, заслуговують на захисників і мають їх мільйони серед української нації. Я зараховую себе до цих мільйонів.
Якщо Богдан Хмельницькій очолював армію бандитів, як пані Кінстлер каже, то так само і генерал Джордж Вашингтон, який очолював американську Континентальну армію. Я би припустив, що пані Kiнстлер не дуже застановлялася над використанням терміну. Образи проти груп, в цілому, не є корисними у створенні історичного висновку, безпідставні образи тим більше. Для Хмельницького Переяславська Угода була тимчасовим військовим союзом, обумовленим війною проти поляків. Росіяни мали інші плани. Звичайно, в ретроспективі це було непередбачливою помилкою Гетьмана. Одначе, було б більш продуктивним як би пані Kiнстлер використала Переяславську Угоду як приклад, щоб показати, що російське нехтування міжнародними угодами починається, щонайменше, з 17-го століття. Це могло пояснити відсутність у Росії поваги і дотримання Гельсінських угод 1975 р., Будапештських 1994р., Україно-Російського Дружнього договору 1997 року і багато інших акордів, угод і договорів, в яких Росія була підписантом.
З питання Степана Бандери, пані Kiнстлер показалася ще менше поінформованою. Слово тероризм є популярне, воно приковує увагу , особливо після 9/11, але воно також мабуть найбільш широко незрозуміле. Викрасти літаки і скерувати їх на будівлі займані невинними цивільними особами– це тероризм. Використання безпілотників на території іноземної держави, яке часто, хоча не навмисне, приводить до вбивства невинних цивільних осіб також так само як прямий вогонь є формою іноземної військової війни з супутньою їй розрухою. Але вбивство тих представників польського режиму, відповідальних за окупацію твоєї батьківщини на твоїй власній землі, як це виконували бійці ОУН було актом визвольної боротьби.
Крім того, якщо Бандера мав якісь ідеї про співпрацю з нацистами то він не зробив дуже хорошу роботу або не дав достатньо часу для її виконання. Нацисти вторгалися в Україну 22 червня 1941р. Вже наступного дня Бандера вислав нацистам меморандум, в якому він серйозно попередив Гітлера, що тільки незалежна Україна підходить українцям і якщо цього не має в планах Гітлера, то Німеччина знайде в українцях свого найлютішого ворога. Це дуже нетерпелива і короткотермінова “коляборація” хоча на даний час співпраця могла виглядати дуже конечною, беручи під увагу жорстокість попередніх режимів на Україні як польського так і радянсько-московського. Насправді Українська повстанська Армія (УПА) була створена не як стверджує пані Kiнстлер “, щоб допомогти створити етнічно чисту Україну, вільну від євреїв, поляків, росіян та інших меншин», але воювати з німцями в першу чергу. Окрім українців, УПА включала багато євреїв і, навіть, росіян. Сам Бандера був замкнутий до німецькому концентраційному таборі. Двоє з його братів були ув’язнені в Освенцімі, де були замордовані польськими вартовими.
Правда прем’єр-міністр Яценюк та колишній прем’єр-міністр і політв’язень Юлія Тимошенко яких теж атакує пані Кінстлер можуть захистити себе самі. Але атаки проти антикомуністичного та антинацистського закону, нещодавно підписаного українським президентом Порошенком, мають бути відкинені. Україна, безумовно, має право засудити минуле, яке було найчастіше результатом іноземної окупації. Крім того, Україна, безумовно, має не тільки право, а й обов’язок по відновленню честі своїх ветеранів, тих хто боровся за незалежність. На момент підписання чотирьох законів, президент Порошенко, дуже чутливий до суперечностей, запевнив усіх, у тому числі міжнародне товариство, що він буде представляти в додатку демократичний законопроект про наслідки за порушення предметного законодавства, який дозволить усунути будь-які конфлікти або зазіханням на права і свободи якими користуються особи і громадяни, зокрема, в таких областях, як наукові дослідження, а також в міжнародних відносинах і діалогах.
Можна багато кого звинувачувати за поточне розорення України. Тим не менш, Хмельницький, Бандера, Тимошенко і Яценюк, звичайно, не належать до цього списку. Якщо пані Kiнстлер є щира у своїй заклопотаності проблемами України, вона би припинила спроби звинувачувати жертви та взялася за самих агресорів і злочинців. Проте, робити це треба з належною ретельністю, серйозними дослідженнями, вивченням та аналізом. Без цього процесу, вона, насправді, не допомагає Україні.
1 червня 2015р. Аскольд С. Лозинський
