Друга половина року для ряду країн Європи і не лише пройшла під знаком виборів. Зокрема, президентських – у Молдові, Білорусі, США, парламентських – Грузія, місцевих – Україна.
Враховуючи геополітичні обставини, ці вибори не можна розглядати як рядову подію, адже в усіх вказаних вище випадках помітним є інтерес Москви.
Білорусь
В цій країні Москві вдалося добитися тактичної перемоги: через масові протести Лукашенко пішов на «мирову» з Кремлем і пристав на умови Путіна. Що цікаво, сам Лукашенко все одно програв: у Москві «бацьку» розглядають як «відпрацьований матеріал» і шукають йому заміну. На цю роль, до речі, цілком підходять і Бабарика, і Тихановська. Популярний російський телеграм-канал НЕЗИГАРЬ, що курується однією з довколапутінських груп впливу, повідомив, що Москва вже влаштувала неофіційний «смотр» наступників «Луки» і що «бацька» здасть посаду ближче до кінця року.
Путіну це необхідно не лише задля «інтронізації» максимально лояльного до Кремля політика і бажано – слабкого політика, яким можна крутити як «циган сонцем».
Ще одне пояснення того, що Москва вже зараз хоче змінити Лукашенка на іншого політика – Путін боїться, що на хвилі народних протестів з’являться нові прозахідні лідери, які в разі повторних президентських виборів переможуть російську агентуру. Й тому поспішає, адже чим ближче перевибори, тим більше шансів у проросійських кандидатів перемогти.
Молдова
Тут Росія, схоже, терпить поразку. Проросійський Додон програв перший тур виборів – не в останню чергу через низьку явку мешканців Придністров’я та громадян Молдови, що працюють в РФ. На цей раз, схоже, Кремлю забракло додаткових коштів, щоб мобілізувати молдовських трудових мігрантів у Росії на голосування. Взагалі, активне втручання у справи Білорусі і, ясна річ, України, не дозволила РФ активно підтримати ані молдовську «5 колону» Кремля, ані своїх сателітів-вірмен у Нагірному Карабасі.
Грузія
В Грузії проросійські сили також зменшують свій вплив, що продемонстрували нещодавні вибори. Зміна виборчого законодавства дозволила потрапити в парламент низці нових сил явно не промосковського спрямування.
Тим не менш, Москва може спробувати втрутитися в ситуацію у цій кавказькій державі: опозиційні партії заявили про фальсифікації виборів і обіцяють масові протести. РФ може скористатися цим для подальшої дестабілізації й провокування додаткового хаосу.
При цьому, Путіну не так важливо, хто врешті візьме гору: влада чи партія Саакашвілі. Йому потрібний максимальний розкол грузинського суспільства й послаблення грузинської економіки. Тоді питання деокупації зайнятих росіянами Абхазії і Південної Осетії ще більше відкладеться в часі, а державні органи в умовах політичного конфлікту просто не зможуть сформувати нового консолідованого плану боротьби за ці території.
Україна
На місцевих виборах РФ зробила ставку на ОПЗЖ і Партію Шарія та на ряд окремих місцевих політпроектів («Довіряй справам» Труханова на Одещині) чи окремих політиків (наприклад, група Андрія Деркача на Сумщині), які, прийшовши до влади в ряді регіонів, почнуть качати федералізацію під виглядом вимог «передачі додаткових повноважень з центру на місця».
Можливе невизнання окремих рішень центральної влади на місцях, розігрування «національної карти» (Закарпаття) та створення фейкових «місцевих рад» як «реакцію» на «фальсифікацію» виборів (подібне вже мало місце на Хмельниччині). Мета – спровокувати суспільний хаос, або ж добитися коаліції СН і ОПЗЖ в парламенті з поступовою передачею влади Віктору Медведчуку.
США
На відміну від 2016 року, коли було задіяно великі ресурси та цілу підривну мережу, в тому числі – пригожинську, тепер РФ не робить масових спроб втрутитися у виборчий процес США. Це пояснюється не лише тим, що Путін не бачить ані в Байдені, ані в Трампі прийнятної для Росії кандидатури, але й у першу чергу тим, що ресурс для серйозної підривної діяльності проти Штатів зараз відсутній.
Максимум, що змогла б зробити Росія, – це спробувати вплинути на поглиблення конфронтації між прихильниками кандидатів. І поки в Америці вируватимуть поствиборчі емоції, спробувати реалізувати свої плани, наприклад, щодо України. Якщо встигне.
Одним словом, попри ряд локальних успіхів (в Білорусі або в Чорногорії, де прийшли до влади просербські, лояльні до РФ сили), Путін глобально зазнає поразки. І якщо у світі все не перевернеться «з ніг на голову», якщо з Росії не знімуть санкції, а в Україні не прийдуть до влади проросійські сили, то кінець путінської диктатури буде ближчим, ніж здається експертам.
Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. О.Никонорова
