Аскольд Лозинський
Доктор Права, Нью Йорк
Український Геноцид в розумінні Конвенції ООН
Більше ніж 7 мільйонів жертв
Багато дискусії проведено, щодо кількості українських жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Сьогодні на підставі дослідження можна з відносною впевненістю встановити цифру сім мільйонів. Одначе у розумінні “Геноциду” за окресленням Конвенції Геноциду ООН і автора слова “Геноцид” і також одного з авторів Конвенції Рафаела Лемкіна, для повноти треба проаналізувати також цілість періоду від 1920 до 1950 років як час радянського Геноциду українців. Тоді число жертв далеко більше.
Ключові слова: голод, жертви, геноцид, радянський, українці. (Решта українського тексту після англомовного резюме)
Much debate has centered on the number of Ukrainian victims of the forced famine of 1932-33. Today, on the basis of the latest research, it is possible to fix the number of Ukrainian victims at 7 million. However, within the meaning of Genocide as defined by the UN Genocide Convention and the person who coined the word Genocide and was one of the authors of the Convention Raphael Lemkin, it is necessary to analyze the entire period of 1920 to 1950 as the Soviet Genocide of Ukrainians. Then the number becomes significantly greater.
Дискусії щодо кількості жертв Голодомору 1932 – 1933 років активно проводяться і нині. В кількість померлих від голодомору включають тих які прямо померли від голоду, тих які були розстріляні у цей час за порушення законів і директив хлібозаготівель, тих які були вбиті скаженими собаками чи стали жертвами канібалізму. У цій площині, як недавно, запропонував професор Володимир Сергійчук, на підставі документу опублікованого в Харкові, тодішній столиці Української РСР, “Інформація про територію і населення станом на 1 січня 1932 року, відповідно до висновків Центральної адміністративної територіальної комісії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету” початкова цифра від січня 1932 року багато важливіша ніж перепис 1926 року. [Сергійчук, Володимир, “Документи переконують: Втрати Українства від Голодомору 1932-33 років щонайменше сім мільйонів”, “Народна творчість та етнологія”, 2016 число 3, сторінки 11-41.]
Вкладаючи ці цифри в те, що ми знаємо на сьогоднішній день, така парадигма буде враховувати наступне [“Народна творчість та етнологія”, с. 16]:
Загальна чисельність населення УРСР:
перепис 1926р. січень 1932р. жовтень 1932р. перепис 1937р.
28,925,900 32,680,700 31,909, 000 28,213,800
Загальна різниця населення між січнем 1932 і 1937 роками становить 4,466,900 прямих втрат.
А якщо ми включимо темпи зростання які засвічувалися між 1926 та січнем 1932 років у розмірі 12.98% (2.16% річних і тут правда могли входити вибірково і не українці) і застосуємо його тільки до 1934 – 1936 років коли голоду вже не було до щонайнижчої чисельності загального населення згідно з переписом 1937 року, то саме зростання повинно було бути 1,828,254 осіб, таким чином, загальне скорочення чисельності населення в Українській РСР пряме і непряме з січня 1932 року, коли голод починає вступати в силу, по грудень 1936 року, до чисток Сталіна та Єжова, є 6,295,154 осіб. А якщо включити певну кількість росіян як поселилися в містах УРСР за цей час то спад українського населення ще більш жорсткий. [Тут треба брати під увагу, що не включаються народжуваність під час 1932 – 1933 років. Хоча діти народжувалися і вмирали, і в тих роках хоча в багатьох випадках без реєстру]
А ще більш жорсткий спад виявляється по відношенню до сільського населення УРСР:
перепис 1926р. січень 1932р. жовтень 1932р. перепис 1937р.
23,663,113 25,553,000 24,674,000 18,825,842
Загальна різниця сільського населення в період з січня 1932 року по1937 рік – 6,727,158 осіб.
А якщо ми врахуємо темпи зростання між 1926 та січнем 1932 років у розмірі 7.99% [1.33% щорічно, що є дуже реальним бо росіяни та національності рідко проживали у селі] і застосуємо їх тільки до 1934 – 1936 років коли голоду вже не було, до щонайнижчої чисельності сільського населення згідно з переписом 1937 року, то саме зростання повинно було бути 753,034, таким чином загальне скорочення чисельності сільського населення в Українській РСР пряме і непряме з січня 1932 року, коли голод починав вступати в силу, до січня 1937 року, становив 7,480,192 осіб. [Тут знову треба брати до уваги, що не включається народжуваність під час 1932 – 1933 років, хоча діти народжувалися і вмирали в ті роки, хоча в багатьох випадках без реєстру]
При цьому обчисленні треба, мабуть, окремо відмітити українців які згинули в наслідку голоду 1932 – 1933 на території Росії, а зокрема густо населеного українцями регіону Кубань. Без користування радянськими джерелами відомий світовий історик Роберт Конквест подав цифру 1 мільйон на Північному Кавказі і 1 мільйон в інших місцях імперії. [Конквест також обчислив 5 мільйонів в УРСР, одначе він не мав до диспозиції широкі скриті радянські джерела]
У дискусії про кількість жертв українського Геноциду з приходом радянської влади на Україну до першої половини ХХ століття, вищі цифри не включають жертв ширшого Геноциду – вбивства чи арешти інтелігенції 1920 – 1930 років, тих яких знищено у зв’язку з ліквідацією Української Автокефальної Православної Церкви, не включає тих як були замордовані у 1937 – 1939 роках, ні тих які були, зокрема на Західній Україні закатованих більшовиками, чи тих які були убиті при ліквідації УГКЦ чи тих які були після другої війни заслані до концтаборів і згинули там. Нині існують відповідні можливості зробити відповідний облік жертв. [Кілька місяців тому щойно розкопано збірну могилу на території меморіалу-музею “Тюрма на Лонського”]
Конвенція про запобігання злочину Геноциду і покарання за нього була прийнята і запропонована для підписання, ратифікації чи приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1948, тобто після вище визначених актів геноциду. Вона не має зворотного впливу, одначе вона окреслює, що становить Геноцид. Геноцид фактично не окреслюється кількістю жертв. Всі вище згадані події становлять по собі Геноцид. Конвенція окреслює його так:
“наступні дії, чинені з наміром знищити. Цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
а) убивство членів такої групи;
б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;
г) міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
г) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.”
Автором самого слова “Геноцид” що походити від грецького і латинського і означає “вбивати рід” був польський, пізніше американський єврей-юрист Рафаель Лемкін. Лемкін до речі закінчив юридичну аспірантуру у Львівському Університеті. Він був також одним з авторів тексту конвенції ООН.
Лемкін розумів події в Україні як Геноцид про що він і сказав у виступі перед українцями в 1953 році [у залі Тавн Гол в Ню Йорку з нагоди відзначення 20-ої річниці Голодомору]. Радянський Геноцид українців був намаганням Кремля знищити українську націю, а для того потрібно було знищити її інтелігенцію, духовенство, селянство і на їх місце поселити росіян:
“Те про що я хочу говорити – це мабуть класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації – винищення української нації… Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, – щоб паралізувати решту організму. У 1920-му, 1926-му і знову в 1930 – 1933 роках учителі, письменники, митці, мислителі і політичні діячі були убиті, ув’язнені або депортовані…Разом із цим наступом на інтелігенцію ішов наступ на Церкви, священиків і вище духовенство – “душу” України. Між 1926 і 1932 роком було ліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву, її митрополита (Липківського) і 10,000 священиків. У 1945 році, коли у Західній Україні було встановлено радянську владу, подібну долю зазнала і Українська Католицька Церква… Третя вістря радянської атаки було спрямовано на хліборобів – велику кількість селян-одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку застосували проти них, є, мабуть найстрашнішою – заморювання голодом… Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців…”
Відомий англійський історик Норман Дейвіс відповідаючи радянській пропаганді і аналізуючи радянські жертви під час Другої Світової війни, що радянська влада за Хрущова голосила перед світом як 20 мільйонів росіян, що згинули захищаючи світ від німецького фашизму, пояснив що велика частина тих жертв були українці і не ті тільки котрі загинули в рядах Червоної Армії, але багато більша частина цивільного населення, що загинуло були українці. Дейвіс обчислив що 5,5 українських цивілістів згинуло під час війни, а ще 5 мільйонів було виселено за Урал коли радянські війська і спецслужби тікали перед німцями. Пізніше багато з тих переселенців гинули різними способами, включно з концтаборах. Це все також частина радянського геноциду українців. Щодо голоду 1932 – 1933 років Дейвіс обчислив 7 мільйон. [“Європа” с. 965]
Залишаю історикам і демографам завдання порахувати кількість українських жертв в наслідку радянського Геноциду українців від 1920 до 1950 років включно з голодом 1932 – 1933 років. Можна з певністю сказати, що цифра далеко перевищує 7 мільйонів.
Cписок літератури:
Дейвіс, Норман, “Європа”, 1996, Oxford University Press
Дейвіс, Норман, “Не двадцять мільйон, Не росіян, Не вбитих на війні”, 29 грудня 1987, The Independent
Конквест, Роберт, “Жнива Смутку”, 1986, Oxford University Press, Ню Йорк, Оксфорд
Лемкін, Рафаель, “Рафаель Лемкін: Радянський Геноцид в Україні”, 2009. Видавництво “Майстерня книги”
Лозинський, Аскольд, “Світовий Конгрес Українців та ООН: заради справедливості”, 2013, Видавничий Дім “Києво-Могилянська академія” , Київ
Сербин, Роман, “Концепція Злочину Геноциду Рафаеля Лемкіна та його аналіз Українського Геноциду”, “Рафаель Лемкін: Радянський Геноцид в Україні”, 2009. Видавництво “Майстерня книги”
Сергійчук, Володимир, “Документи переконують: Втрати Українства від Голодомору 1932-33 років щонайменше сім мільйонів”, “Народна творчість та етнологія”, 2016 число 3, сторінки 11-41.
Ця доповідь була виголошена на Міжнародній науково-практичній конференції “Голодомор 1932-1933: втрати української нації”, 4 жовтня 2016 р. на Київському національному університеті імені Тараса Шевченка і 5 жовтня 2016 р. на Українському вільному університеті у Мюнхені.
