Особливістю нинішньої передвиборної кампанії є довільне трактування поняття «проживання на території України» з боку ЦВК та українських судів при реєстрації в кандидати в депутати, внаслідок чого одних громадян позбавляли пасивного виборчого права, а інших, навпаки, реєстрували на вибори.
Спробуємо, на прикладі чотирьох ідентичних за своєю суттю справ, показати упереджене і не рівне використання норм законодавства, що привело до протилежних між собою рішень. Для ілюстрації візьмемо рішення ВАСУ у справах В. Хорошковського (справа № А/800/67/14, Ухвала від 3 жовтня 2014 року 875/80/14), С.Піскуна (Ухвала від 30 вересня 2014 року 875/67/14), О. Онищенка (справа № А/800/234/14, Ухвала від 10 жовтня 2014 року) та справу автора цієї статті (справа № А/800/49/14, Ухвала від 2 жовтня 2014 року).
Спільними характеристиками для цитованих прикладів є:
1. Відсутність громадян, кандидатів в депутати, на території України терміном більше ніж 183 днів за рік, протягом останніх 5 років, на основі даних наданих Державною прикордонною службою України.
Отже, у справі Хорошковського, згідно даних Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ, він перебував поза межами України з 28.12.12 по 21.09.14 (тобто більше ніж 183 днів в 2013 та 2014 році), у справі Піскуна – той перебував закордоном з 27.10.12 по 12.03.14 (тобто більше ніж 183 днів в 2013 році), у справі Онищенка – перебування за кордоном більше ніж 183 днів у 2011 і 2012 роках, і в справі автора статті дані про перетин кордону засвідчили про відсутність на території України більше ніж 183 днів у 2011 році.
2. Жоден з кандидатів не підпадає під принцип екстратериторіальності, описаний в ст. 9, частині 2, пунктах 2-5, оскільки жоден не перебував на державній службі в дипкорпусі України, офіційно не представляв Україну в міжнародних організаціях, не служив у частинах ЗСУ за кордоном, на кораблях під українським прапором, не перебував на полярній станції.
Незважаючи на спільні характеристики цих справ, ЦВК та суди ухвалюють протилежні рішення. В. Хорошковський, С. Піскун та О. Онищенко до виборів допущені, а О. Городецький – ні. Рішення ухвалювали на основі одного і того ж українського «чинного законодавства». Чому так? Де рівність всіх громадян перед законом? Де рівне виборче право, котре повинна гарантувати ЦВК та суди? Dura lex, sed lex! – каже один з найстаріших принципів права! За однакових обставин, з виборчих перегонів мали б бути зняті ВСІ, або ж допущені до виборів ВСІ. За часів Януковича, в подібних випадках люди опускали очі та казали: «Ну ви ж розумієте, вироки пишуться не в судах». Але після перемоги Майдану так говорити не має права ніхто!
Де контролюючі органи? Президент? Мінюст? Генпрокуратура? Чому немає жодної реакції? Кругова порука? Віддаються «старі борги»?
Якщо на етапі реєстрації приймаються такі, очевидно протиправні рішення, то що буде в день виборів чи під час встановлення результатів? Голосуй – не – голосуй, все одно до влади прийдуть ті, хто замовив «білети» наперед і «порішали» все з потрібними людьми? «Колишні» діячі будуть в такий самий спосіб вирішувати результати волевиявлення? Знову будуть округи, де не буде можливо встановити переможця? Де будуть нищити бюлетені, а рахувати будуть так, як потрібно комусь, а не так, як виберуть люди?
Звичайно, можна промовчати, черговий раз зітхнути і розвести руками, повторюючи легендарне: «Маємо те, що маємо». НІ! Не можна мовчати! Не маємо морального права! Занадто велика ціна заплачена за НОВУ Україну, і якою вона буде, залежить від КОЖНОГО з нас!
Олесь Городецький
