Він прийшов, посоромивши американську, британську і російську розвідки. Щоправда, останні не мають ні сорому, ні честі… Але фактом, міцним, як горіх, є те, що Україна не впала від російського зудару навіть на 100-й день Широкої війни. Казала ж Ліна Костенко, що Україна – то дуже серйозно, а європейці не вірили… Азіяти ж не тільки не вірили, але й не знали про Україну у Ємені чи Сирії, а тепер голодують через блокування росіянами поставок українського зерна.
Світ зі здивуванням помічає велич і значення України, що її занедбали світові правителі – сполошилися Німеччина з Францією, бо Україна, та ще й у союзі з Британією, Польщею і країнами Балтії, стає світовою потугою, яка затьмарює вицвілі демократії Старого світу, з’їдені шашелями толерантності, корупції, прикритої ширмочками виважених слів.
Я ж у сотий день Широкої української війни розповім вам реальну історію з півночі Чернігівщини.
…Це було, коли у нас тут шарили російські окупанти. І ось в одному маленькому селі за якихось пару, не більше, десятків кілометрів від російського кордону зайшли вони до діда – він сховався в хаті, а ті, поникавши подвір’ям, угледіли і забрали …самогонний апарат. Ну, село маленьке і потреби ховати його у діда не було.
Діда російське злодійство обурило до глибини української душі – мало того, що прийшли незвані, так ще й украли. Та й що – самогонний апарат!. Він взяв рушницю мисливську, сів на мотоцикла і подався навздогін мародерам. У лісі наздогнав – вони їхали вантажною машиною. Дід на ходу (!) запалив «коктейль Молотова» і закинув у кабіну. Вогонь у кабіні і машина врізалась у дерево. А дід з рушниці спокійно, як на полюванні, застрелив двох росіян.
Та на цьому історія не закінчилась: дід приїхав до наших поліцейських здаватися: «Я двох людей убив!». Поліцейські розпитали діда, подзвонили в СБУ – там посміялись, кажуть: «Так що йому тепер – медаль давати?». А дід не може з тями вийти чого його не саджають…
Я довго сміявся цій правдивій історії, бо в ній – наш український характер: і щодо самогонного апарату, і щодо права приватної власності, і щодо добровільної явки… Та нагадало анекдот, коли подібний дід приходить до українського священника на сповідь за вбивство москалів, а батюшка каже: «На сповіді треба про гріхи казать, а не хвастаться!».
І кажу ж – ця війна Широка. Бо якщо отак воюють навіть сільські мирні українські діди, то хто може перемогти таку націю?! Я радий це ствердити не тільки у сотий день Широкої війни, але й у свій 58-й день народження…
…І ранок на Сіверщині прийшов тихим та хмуруватим після вчорашнього дощу, і гнали вгору жита і трави, і молилися до Неба батьки і родичі воїнів, які боронили світ на гарячому півдні та скривавленому сході, і чув Пан Бог молитви зраненої української землі, і приймав душі загиблих, числом яких ще вжахнуться живі, і кувалася прийдешня Перемога. Бо не може Зло безкарно плюндрувати Божу красу і творіння Його рук.
Василь Чепурний
