Свято Соборності, ознаменоване масовими вічами та ланцюгами злук, що пройшло цього року майже по всій Україні, запам’яталося справжнім духовним єднанням та емоційним піднесенням, якого не було від часу буремних подій 2004 року.
Не дивлячись на сильний сніг і холод, на Софійській площі не можливо було проштовхнутись скрізь натовп. Давно такої кількості не бачила Софійська площа. Агенція УНІАН передала щось коло 4 тисяч. Але це неправда. Це просто на третину більше ніж зафіксувала міліція і передала в ЗМІ. Можливо УНІАН злегковажила цьогорічним Днем Соборності. На мою думку на площі зібралося не менше 20 тисяч люду.
Видно і політики не очікували такого розмаху. Масовість заходу надала їм такої енергетики, що вони не тільки ощасливили громадськість мужнім вчинком, задекларувавши співпрацю та координацію дій під час виборів. Лідери різних опозиційних течій, не гаючись, рішуче творили об’єднану опозицію і навіть відважились знайти місце у трьох колонах четвертому найменшому брату – УДАРУ Віталія Кличка.
Стоячи в натовпі і слухаючи промовців, приємно було констатувати, що Новий 2012 рік таки додав розуму лідерам. Бо і віче було організовано не зле. Принаймні не було нічого зайвого. Можливо трохи надуживали регламентом окремі духовні отці і Турчинов з Яценюком. Ведучий, представляючи виступаючих, співав їм оди, чим передавав куті меду і спонукував відшукати нагороди учасників Помаранчевої революції і одразу вручити промовцям. Та одні говорили довго, але дуже душевно, інші обіцяли так гарно і щиро, що тільки мороз не давав скотитися сльозі від проникливості та чуйності святкового дійства.
Радісно було від того, що люди, попри всю зневіру помаранчевого періоду, не впали в глибоку депресію і активізуються вже нині. Отже новий багатомільйонний Майдан, якщо Янукович зі своєю командою не схаменеться, справді не за горами. Але, ні привнесений владою в Свято Соборності день Свободи, ані згадувані вже ланцюги, що у співставленні зі свободою мають негативне смислове навантаження, не стали тою «помаранчевою ознакою», що давало гіркий присмак святкуванню. Щось інше змушувало поринати у спогади і співставляти сьогоднішнє святкування з подіями Помаранчевого періоду.
Ось на сцені відбулися виступи лідерів чотирьох партій, які вже бачуть себе у Верховній Раді. Це випромінювалося з їхніх промов. Під сценою стояли, збившись до купи з невеселими обличчями керівники партій невдах, яких восени очікує повне фіаско, і вони в цьому передчутті видно тішили себе думкою, що до осені далеко, а там може Бог милує… З метою отримати хоча би мінімальну моральну компенацію від того, що організатори віче не надали їм слова і таким чином показали де справжнє місце їхніх партій у цьому виборчому сезоні, політичні аутсайдери посунули юрбою на сцену, коли ведучий запросив підписантів угоди про об’єднану опозицію вийти на подіум.
Таким чином, лідери політичних організацій, які хворобливими амбіціями утримають на плаву свої партійні ковчеги, явились народу. Дивлячись на них, напевне не в мене одного, защемило від думки, а чого варта сьогоднішня угода у виконанні таких до болю знайомих обличь. Саме це і викликало той гіркий присмак помаранчевої поразки, не дивлячись на те, що батько та мати Помаранчевої революції були відсутні. Було зрозуміло, що в список одної партії вони не встануть, посилаючись на те, що закон зобов’язує їх до участі у виборах. Усвідомлюючи примарність перемоги від походу державницьких сил навіть чотирма колоннами, важко змиритися з тим, що «останні з могікан» будуть вбивати останній цвях в труну надій та сподівань на чудо від виборів 2012 року. Бо аутсайдери не зійдуть з дистанції. Вони будуть битися до останнього під спів “Ще не вмерла Україна”, добре знаючи, що на кону їхньої затятості стоїть Україна.
Правда ці думки водночас додавали впевненості. Так, четверо фаворитів у боротьбі за владу начебто визначились. Та чого вони варті без пятого елементу – громадського сектору. Віталій Кличко знає., що у боротьбі здобувається перемога, але йому також відомо нащо здатний кулак з чотирьох пальців. Та чи вдасться йому переконати тих, хто на виборах бореться «кісточками на рахівниці», що важить у виборах громадський сектор? Чи зможе об’єднана опозиція збагнути, що громадські організації можуть стати доброю допомогою, якщо з ними поводитися гідно, на рівних?
Втім, мені однаково, чи усвідомлять ці істини лідери виборчих перегонів, чи ні. Мені, як і іншим громадянам, що пройшли Майдан, важливо не дати обдурити себе черговий раз і не стати знаряддям у задоволенні вузькопартійних інтересів.
Я вдячний організаторам, бо це віче додало мені стільки наснаги і натхнення до участі в акції “Фільтруй Раду» в рамках кампанії “Чесно”, що разом з однодумцями постараюсь зробити все, щоби кампанія «Чесно» пройшла по всій Україні і пропустила через своє сито кожного кандидата з метою, щоби до Верховної Ради України не потрапили народні депутати, які вже не одну каденцію протирають штани в сесійному залі. Також дуже важливим є забрати годівницю у здобувачів власного інтересу.
Я буду вдячний українській діаспорі, яка не стане спостерігати здалека і очікувати, чим закінчаться виборчі перегони, а вже приступить до підготовки спостерігачів за виборами в Україні і прибуде своєчасно у достатній кількості, щоби разом з нами, активістами «Української справи», забезпечити чесні вибори до Верховної Ради України. Таким чином ми виб’ємо з рук влади зброю у вигляді адміністративного впливу та продажної судової влади. За цих умов шанси українців перебрати владу у свої руки значно зростуть.
Сьогодні в таборі опозиції хіба лінивий не говорить про необхідність змін. Та справа в тому, що «совок», незалежно від партійної орієнтації і соціального статусу на зміни не здатний. Довгоочікувані зміни – це справа нових людей, людей які зростали вже у незалежній Україні. Пам’ятаймо уроки Майдану. Торуймо шлях молодій когорті політиків, для яких найвищими цінностями є Бог і Україна. Привести чим більше таких людей до влади і взяти під постійну опіку громадськості є доброю Українською справою. Тільки в цьому разі нам не загрожує більше пізнати гіркий помаранчевий присмак невдач.
Тарас Рондзістий, директор Центру Національного Відродження
