Євромайдан працює! Атмосфера бойова, товариська: одні провадять віче, інші готують чай, каву, обіди, сортують та роздають одяг, ще інші приносять харчі й теплі речі, охороняють Майдан – все налаштоване на довшу акцію. На Майдані більшає людей знову…
Все тому, що віримо в краще майбутнє, віримо в людину, в життя – українське, європейське. Одразу впадає в око велика кількість молоді – не лише студентів, а в розмовах можна довідатися, що з різних сторін України приїхали службовці, робітники, господарники, молоді батьки – отже представлена більш ширша сфера суспільства, ніж студентство.
Відчувається, що тут не тільки питання підписання якоїсь угоди – тут іде мова про зміни у суспільстві, форму державобудівництва, про повернення собі того, що «Беркут» старався силою відібрати – гідності та пошани до людини, до суспільства.
У цьому всьому більше і більше відчувається відповідальність кожного за своє майбутнє: хто, як не ми! Вже відійшло поняття, що хтось зробить за або для мене – ми, я маємо це зробити!
Майдан оточений барикадами, на всіх точках охорона – тут вхід, тут вихід. Все гарно працює, учасники прислухуються до комендантів та охоронців.
Виходжу сьогодні з Майдану на заплановану зустріч, чекаю, щоб мене випустили, бо багато людей виходить. Молодий охоронець подає інструкції: вихід тут, вхід – з правої сторони. Раптом чую крик: «Що? Я тут входжу!». Охоронець спокійно відповідає: «Вибачте, але тут Ви не можете входити, тут лише вихід. Прошу перейдіть кілька метрів праворуч, там зайдете!». Відповідь: «Ти знаєш хто я, шмаркачу?» Охоронець: «Не знаю, приємно вас пізнати, але для всіх тут вихід, а вхід – там».
«Ось ти ***!» Витягає посвідчення: «Я – народний депутат … скликання! Я тут входжу!» Знову охоронець чемно просить: «Перейдіть до входу».
Відповідь депутата: «******* ***** твою ****! Ти *****останній! Ти ****! Я з тобою розправлюся!»
Відходить з поспіхом. Іду я за ним. Кажу: «Вибачте, пане, але думаю, що Ви повинні перепросити молодого охоронця».
«A ти хто такий? Що ти собі думаєш! Я – депутат!»
Пояснюю: «Ви, мабуть, ще не зрозуміли суть цього Майдану. Є нові правила гри. Закон для всіх один – так народ вимагає. Ви вибраний служити народу, а не народ Вам. Ми йдемо в Європу, закінчується стара совєтська система приниження громадянина. Закон, правила одні для всіх. Там вхід – для всіх і тут вихід – для всіх. Раджу Вам сісти на поїзд, який іде або залишайтеся на станції».
Відходить так, як мій батько казав – з поспіхом, що за ним аж ся курить!
Інший чоловік кричить йому: «Ти маєш таке велике пузо, не пошкодить тобі трошки пройтися – корисно для здоров’я!»
Це хоч малий інцидент, але він віддзеркалює, що народові вже набридло, що ті, хто при владі, думають, що і Конституція, і правила, і закони – це для когось – не для них. Вони мають інші правила.
Ні, Президенти, члени уряду і депутати всіх покроїв!
Бути європейцем – це значить розуміти присягу, яку ви давали, розуміти, що Ви – для народу, а якщо Вам затяжко – здавайте мандат.
Дайте місце молодшим, які з пошаною і розумінням, в українському та європейському стилі будуть будувати та скріплювати державу.
Так, тут є суттєве питання: зміна свого думання. Тут інша система. Тут не справа лозунгів або гасел «Україна – це Європа!». Тут нове, сприємливе, толерантне суспільство. A до цього мають привикати або дотримуватися всі.
«Беркут», міліція та всі інші силові структури мають мати переписані правильники, мають зрозуміти свою роль вже в новій системі.
Кожен, хто стоїть на Майдані, вимагаючи кращого завтра, має розважити: а що це значить для мене, моєї сім’ї, для мого оточення? Як я маю змінитися у своєму думанні та поведінці, у відносинах.
Пан депутат цього ще не зрозумів.
A молодому охоронцеві Дмитру дякую за його поведінку, настанову та готовність у свій малий спосіб міняти суспільство!
«Переходити вулицю на зелене світло – це по-європейськи!», – гарний напис, написаний рукою на світлофорі!
Малий крок, але багато маленьких кроків від багатьох перетворить державу та суспільство!
Це сила Майдану !
До кінця! До перемоги !
Київ 4-го грудня
Cтефан Романів
