Як громадяни захищаються від дій та бездіяльності правоохоронних органів
ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Протести, перемоги та репресії в Україні
Двотижневий огляд 21 січня – 3 лютого 2012 р.
З 21 січня по 3 лютого 2012 року моніторинг Центру дослідження суспільства зафіксував 101 протест, 10 негативних та 6 позитивних реакцій.
Незважаючи на декларативне призначення правоохоронних органів, їх діяльність часто порушує ті право і права, які вони мають охороняти. Дії правоохоронних структур нерідко викликають обурення громадян, у тому числі й у формі протестів.
22 і 23 січня в Сумах під будівлею Ковпаківського райвідділу міліції збиралися люди, вимагаючи притягнути до відповідальності винних у смерті 32-річного Олексія Ходакова. Батько двох дітей помер 22 січня у відділку під час «бесіди» із співробітниками міліції. До родичів та сумчан, які прийшли під двері правоохоронних органів, щоб висловити своє обурення такою «охороною», ніхто не вийшов. Більше того, як повідомляли присутні, двері деякий час були замкнені та закриті решіткою. Відкритість перед платниками податків – це очевидно не пріоритет для цієї державної установи.
26 січня під судом у місті Бровари Київської області зібралися представники націоналістичних організацій. У цей час у суді відбувався черговий розгляд справи Віталія Запорожця. 4 вересня 2011 року в селі Семиполки Броварського району Київської області він розстріляв із мисливської рушниці майора Миколу Симоненка. Зі слів односельчан, цей представник правоохоронних органів зловживав алкоголем та «беспредєлом» – міг підкинути наркотики і вимагати гроші. Однак, якою б не була поведінка правоохоронця у даному випадку, поведінка представників націоналістичних організацій виглядає досить симптоматичною. Замість того, щоб вимагати справедливого суду, чи належного поводження із затриманим за вбивство, вони прийшли під будівлю із плакатами «Віталій Запорожець – наш герой», відверто виказуючи свої симпатії до невиправдано насильницьких дій.
28 січня у Києві громадські організації та мешканці міста Олександрії Кіровоградської області прийшли під стіни Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів, вимагаючи центральні органи влади розібратися зі свавіллям місцевих. Конкретно протестувальники скаржилися на дії міського голови Степана Цапюка та на бездіяльність правоохоронних органів. 20 січня в місті Олександрія відбулися мирні санкціоновані громадські збори щодо злісного невиконання міською владою рішень судів. Мітинг розігнали люди, які представились як «молодіжне крило “Партії Регіонів”». Вони розбили апаратуру, поламали сцену і побили учасників мітингу. Міліція в подібні протизаконні дії жодним чином не втрутилася.
І зовсім новий для України протест викликали дії правоохоронців, спрямовані на боротьбу із «піратством». 31 січня правоохоронні органи провели обшук в офісі сайту ex.ua, вилучили сервери сайту та закрили доступ до нього. Популярний файлообмінник порушував начебто авторські права, розміщуючи копії кіно та музики, що належать великим медіа-корпораціям. Реакція користувачів Інтернету на такі дії була блискавичною. Наступного ж дня сайти правоохоронних органів, багатьох державних структур та Партії Регіонів припинили працювати внаслідок так званих DDoS-атаки. Через соціальні мережі громадяни поширювали заклики долучатися до надсилання запитів зі своїх комп’ютерів на державні сайти. Масові запити вичерпували системні ресурси серверів і сайти ставали недоступними. Подібна практика є досить поширеною, однак атаки, зазвичай, здійснюються сплановано невеликими групами хакерів зі спеціальними ресурсами. Атака на захист ex.ua і права на вільний доступ до інформації мала безумовно стихійний та масовий характер.
Через кілька днів правоохоронні органи були змушені дозволити відновити роботу ex.ua.
А тим часом правоохоронні органи обмежують право на мирні зібрання, а в окремих випадках – просто придушують виступи невдоволених.
28 січня Донецький окружний адміністративний суд заборонив ВО «Свобода» та Комуністичній партії України провести акції в місті Горлівка Донецької області. 29 січня ідеологічні супротивники, кожен по-своєму, планували відзначити річницю бою під Крутами. Судова заборона на проведення заходів у цей день з’явилася і в Запоріжжі – Запорізький адміністративний апеляційний суд заборонив націоналістам із організації «Сокіл» проводити акцію.
У Києві 29 січня міліція вже захищала кілька сотень прихильників ВО «Свобода» від кількох десятків антифашистів. У центрі міста було затримано 27 молодих людей, які вітали марш свободівців гаслами «Фашизм не пройде!». Таким чином, на думку правоохоронців, вони попередили сутичку між ідейними опонентами. Чому обмежили саме право меншості на висловлення позиції у даному випадку – не зовсім зрозуміло з точки зору закону. Очевидно, затримати кілька сотень свободівців, щоб попередити сутичку, було б набагато важче. А от забезпечити ідеологічним супротивникам можливість реалізувати своє конституційне право правоохоронці не додумалися.
18 січня у пункті тимчасового перебування іноземців «Журавичі» (Волинська область) кілька десятків сомалійців та еритрейців оголосили голодування, протестуючи проти утримання їх під вартою. За даними міжнародної правозахисної організації Amnesty International, 30 січня співробітники правоохоронних органів, озброївшись палицями і надівши захисне спорядження, насильно стали змушувати мігрантів вживати їжу. При цьому правоохоронці знімали свої дії на камеру. Як стверджує Amnesty International, утримання мігрантів у подібних випадках взагалі не є юридично виправданим і суперечить міжнародним конвенціям щодо статусу біженців, які підписала та ратифікувала українська влада.
Дії та бездіяльність правоохоронних органів часто змушують сумніватися у їх декларативному призначенні – забезпечувати дотримання прав громадян. Їх дії та бездіяльність носять очевидно вибірковий характер, створюючи елітну касту недоторканих, яким дозволено все, і часто залишаючи простим громадянам лише один вибір – захищати свої права самотужки. Доки така ситуація матиме місце, протести під відділками, судами, органами прокуратури та іншими правоохоронними структурами лишатимуться звичними явищами.
Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. При розрахунку кількості протестів не враховувалася їхня тривалість.
Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.
Володимир Іщенко, Оксана Дутчак
