Головною подією останніх тижнів стало блокування в Україні рупорів Кремля. Це рішення, як і вся проукраїнська спільнота, я однозначно підтримую, та відчуваю стриманий оптимізм, бо влада зробила це вкрай запізно і юридично недолуго, що викликає декілька запитань.
Тому давайте розбиратися більш детально.
Рік тому Зеленський відпочивав у Омані. Туди прилітав борт Віктора Медведчука, на який два тижні тому були накладені санкції. Беззаперечно, увесь час при владі Зеленський намагався домовитися з проросійськими силами. Він навіть не дозволяв собі їх критикувати, в той час, як патріотичні кола навмисно і свідомо шельмувалися з провладних телеканалів, заводилися справи на ветеранів, волонтерів, проукраїнських політиків, а Андрія Антоненка бездоказово за публічним наказом Зеленського посадили за ґрати.
Наближені до Банкової джерела (про що пише видання «НВ») свідчать про те, що блокування каналів – крайня міра. «Слуги» в особі заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка намагалися домовитися і використовувати медійний пул Козака-Медведчука для власної реклами, але натомість отримали зворотний результат.
Можна прослідкувати зміни в риториці Зеленського, перевзування Кравчука і Арестовича, виправдовування того ж Кирила Тимошенка, але факт співпраці слуг з ОПЗЖ жодна критично мисляча людина не заперечить.
Можливо Зеленський усвідомив, що підіграючи проросійським силам він елементарно не досидить в своєму кріслі до кінця терміну, а можливо просто бореться за увагу Путіна і хоче зайняти місце Медведчука в комунікації з Росією.
Якби ж я дивився телеканали, які належать Козаку-Медведчуку, то зараз, мабуть, сумував від інформаційного голоду. Якби я ходив на ті телеканали на ефіри, то зараз би теж почувався, мабуть, ніяково. Але я принципово не приймав запрошень від 112, Newsone і Zik з того моменту, як їх купив Медведчук через формального власника в особі Тараса Козака. Бо вважав і вважаю, що запрошені гості завжди легітимізують канали своєю репутацією, а легітимізувати проросійські смітники не має бути в правилах проукраїнських політиків.
Інформаційна гігієна важлива!
Я завжди підтримував і підтримую людей, які системно боролися проти інформаційної гібридної російської агресії – за закриття пропагандистських медведчуківських смітників.
Ці люди, громадські організації та політичні рухи системно проводили публічні агітаційні заходи, створювали петиції, результатом яких стала проголосована ще в жовтні 2018 року Верховною Радою Постанова про персональні санкції. Виключно завдяки ній у РНБО з’явились юридичні можливості для закриття проросійських смітників.
Зазначу, що за цю Постанову голосував і я, переконуючи колег теж натиснути «ЗА». Загалом тоді Постанова набрала мінімальні, але достатні 229 голосів.
Звичайно, я не сприймав і ніколи не сприйму позицію політичних ворогів, але принаймні можу зрозуміти логіку їх дій: вони не приховуються, відверто і послідовно працюють з метою знищити Україну, перетворивши нашу державу на південно-західний округ імперії. Тому вони послідовно борються за збереження російської пропагандивної машини в Україні – це агенти впливу та російська п’ята колона. Вони є відкритими ворогами України. А те, чому вони досі тут, а не депортовані або не обміняні на наших в’язнів у Кремлі – це питання до наших правоохоронних органів, прокуратури та судів.
Але вже другий тиждень щиро хочу потриматися за горло третьої групи політикуму – тих, хто системно роками заявляв, що закривати російські соцмережі, сайти та телеканали – це «наступ на свободу слова» та «загроза демократії». Що це не відповідає «європейським цінностям», що це «зрада ідеалів Майдану», що це «Порошенко намагається заткнути рота опозиції» та «зачистити інформаційний простір перед виборами». Що це «наступ на опозицію» і «диктатура».
Саме ці люди не голосували або утримались при голосуванні у ВР за вищезгадану Постанову в жовтні 2018, а у 2017 критикували блокування російських соцмереж.
Саме вони на всіх інформаційних майданчиках заявляли нісенітниці про авторитаризм і «загрозу плюралізму думок», писали звернення в міжнародні інстанції та різні посольства. І ці демократичні посольства та інституції, нажаль, часто їх чули. Що призводило до нерозуміння міжнародною спільнотою українських реалій.
Ім’я їм – легіон: це різноманітні лещенки, богуцькі, наєми, кравчуки, псевдопатріоти та активісти на зарплатні у олігархів.
Саме їх дії та скандали і унеможливили введення санкцій проти проросійських телеканалів у 18-му році. Бо міжнародна демократична спільнота здебільшого їм вірила у тезі «закриття телеканалів – загроза демократії напередодні виборів».
І ці телеканали з ними системно розраховувались за таку антидержавну підтримку – регулярно запрошували на свої ефіри, передачі, надавали інформаційну підтримку їх акціям та заходам. А такі «патріоти» та «активісти» не цуралися такої підтримки прекрасно розуміючи, що їдять з кремлівського столу.
А вже другий тиждень ці самі люди грають дурників та голосно на всіх медійних майданчиках питають – «чому ж санкції не були введенні два роки тому?» та співають оди Зеленському, який майже два роки ці санкції і не вводив, маючи на руках і юридичні підстави, і всі необхідні докази.
Тому зараз насправді мене турбує інше:
1. Як будуть виправдовуватись тепер ті «патріоти» та «націоналісти», обличчя яких не вилазили з ефірів медведчуківських медіа останніми роками? Якщо вони підтримують санкції, тоді чому туди регулярно ходили?
2. Чому Зеленському знадобилося аж 2 роки, щоб ввести в дію постанову ВР щодо санкцій, ухвалену ще за нашого скликання?
3. Чому рішення РНБО щодо цих трьох телеканалів складено з юридичними неточностями, що дає змогу куму Путіна тепер активно йти в суди, які якраз контрольовані Портновим, а одіозному Козаку досі не вручена підозра у вчиненні злочину? Це дилетантизм чи спланована гра в піддавки?
4. Чому Зеленський вдарив виключно по ЗМІ Медведчука, а не по його нафто-газовому бізнесу? Бо ж саме цей бізнес і дозволяє йому фінансувати ті телевізійні смітники. І тоді що заважатиме куму Путіна відкрити нові 2, 3 чи 5 телеканалів на іншу підставну особу хоч завтра – відкрити умовні «113», «Newstwo» та «Gik»?
5. І головне питання. Чи не є це спланованою спільною політичною грою Зеленського і Медведчука, в якій перший одягає на себе маску «справжнього патріота», а другий – перетягує на себе ковдру «рятівника свободи слова, ЗМІ та демократії» з його «референдумами та народовладдям»? Згадайте результативний кейс Кучми-Симоненка в далекому 1999 році.
Блокувати телеканали недостатньо – треба діяти рішуче та викорінювати причини. Зараз Україні, як ніколи, необхідні закони про колабораціонізм, які убезпечать надалі нашу державу і кожного з нас від московських пропагандистів та руйнівників держави всередині.
У світлі санкцій щодо проросійських телеканалів-смітників, ухвалення законів є архіважливим, адже незабаром промосковські медіа та політики можуть розпочати наступ на країну ще з більшою силою. Вже зараз йдуть розмови про створення нового пулу телеканалів Медведчука.
Тому зараз конче необхідно:
1. Внести зміни до Кримінального кодексу, які встановлюють жорстку відповідальність за умисне і добровільне співробітництво громадянина України з країною-агресором.
2. Посилити відповідальність за дії, пов’язані з поширенням ворожої пропаганди.
Законопроекти вже зареєстровані у Верховній Раді – спостерігаємо за тим, хто їх підтримає, а хто буде розповідати казки про демократію та диктатуру. Законодавство про колабораціонізм – лакмусовий папірець для визначення роботодавців політиків: на Україну вони працюють, чи на російського окупанта?
І тому дуже скоро ми почуємо голосне виття московського бруду різних ґатунків.
Ігор Артюшенко
