Йосиф Сірка
Саме так можна оцінити вето російського дипломата Чуркіна 29 листопала н.р. на засідання Ради Безпеки ООН, яким він заблокував резолюцію цієї міжнародної організації. Справа в тому, що своїм „Нєт”, російський найвищий дипломат визнав вину Росії за збиття малайзійського літа Боїнґ з 298 невинними людськими життями. Щоправда, звинуватив у збитті літака Чуркін Україну, але незалежного трибуналу чомусь не хоче. „Вину” загиблих дипломат побачив в тому, що вони летіли через територію, яка була під контролем російських та проросійських озброєних банд, Чуркін, навіть привселюдно і нахабно перед цілим вітом заявив: „А чому вони летіли?” Саме так реаґував у перехопленій телефонній розмові російський генерал з одним з ватажків бандитів: „А чего летают, если там война?”.
Та сам російський дипломат Чуркін „спаскудився” ще й своїм невимушеним „зізнанням”. У своєму уїдливому виступі проти України та її міністра закордонних справ Климкіна, він, мовби, обмовився, коли перед членами РБ ООН казав: „надіюся, що винуваті кататрофи літака непонесуть жодного покарання” (підкр. йс).
Це бажання Чуркін, нехотячи, висловив – бажане – за дійсне!
11 голосів за створення міжнародного трибуналу, 3 стрималися і тільки Росія заветувала – яскравий доказ того, що страх перед справедлистю таки охопив представника Росії. Гадаю, що навіть найбільші прихильники російського президента не зможуть порозуміти: чому Росія не хоче, щоб світова громадськість довідалася правду про збитий літак!?
Американський найвищий дипломат при РБ ООН Саманта Пауер висловила обурення та розчарування російським голосуванням проти створення міжнародного трибуналу. Вона зазначила, що: “Заветувавши цю резолюцію, Росія спробувала відмовити у правосудді за загибель 298-х людей, що були у тому літаку, і відмовити їхнім сім’ям у можливості притягти винних до відповідальності”.
У своєму виступі вона зазначила: “Трагічно, що Росія використала свій привілей, наданий їй для захисту міжнародного миру і безпеки, аби порушити міжнародний мир і безпеку». Американський дипломат не була б здивонана, коли б послідовніше пригядалась до порушення Росією міжнародного миру і безпеки. Трагедій з порушенням міжнародного права та безпеки не було б, коли б і Захід (включно з США) послідовніше дотримувались не тільки міжнародних норм, але й даних зобов’язань. Хіба б дійшло до траґедії Боїнґа, коли б вчасно «ґаранти» української територіяльної цілісності поставили на місце злодія і порушника наданого перед світом слова, аґресора, який окупував Крим і порушив усякі норми світового співтовариства – Хартії ООН!?
Хижакові ніхто не дав «по пальцях» і він поліз на схід України, куди вислав і своїх «міністрів, прем’єрів, військових експертів, щоб організувати «сепаратистські республіки», яких потім замінили місцеві маріонетки.
Зараз Кремль вимагає «прямих переговорів» з його маріонетками. Українці кажуть: Забула корова, коли телям була! Саме це відноситься до російських «вимог», які з терористами не хотіли навіть розмовляти, але задля яких знищили десятки тисяч чеченських та російських життів, зруйнували цілі села та міста.
Кремлівські злочинці проти України не мають жодного права вимагати від української влади, від українського народу, щоб ті вели переговори з терористами. Терористів ніхто не обирав, вони повелися на кремлівську вудку «сепаратизму» російськомовних і до українського суспільства можуть звертатися хіба з проханням провести над ними справедливий суд за вчинені злочини проти народу, проти держави.
Українська влада (вустами її прем’єр-міністра Яценюка), зразу оголосила про «план Б» у відношенні міжнародного трибуналу, щодо злочину збитого малайзійського літака. Не завадило б українській владі зробити і «план Б», по відношенню до окупованої території України. Саме такого плану бракує не тільки в політичному, але й у військовому вирішенні окупації української території.
Світ вже звик до того, що ізраїльська держава часом навіть порушує міжнародні норми поведінки, щоб знищити ворогів держави, яку не хочуть навіть визнати. Ізраїль в оточенні ворогів з усіх сторін виявив не-аби-яку винахідлливість та патріотизм, щоб укріпити свій державний суверенітет. Часом можна не погоджуватись з його методами боротьби, але не можна йому заперечити у праві на існування!
Чи не варто було б використати досвід Ізраїлю, щоб скласти «план Б» в Україні і зачистити її територію від озброєних російських бандитів, які зуміли «привабити» чимало злочинців і з європейських країн. Полеглі великі жертви українських патріотів варті того, щоб напрацювати «план Б» по очищенню окупованої території. Він, безперечно, вимагатиме менше втрат, ніж це коштувало за увесь час сумнівного «перемир’я».
Приклади боротьби менших народів (фінляндців, афґанців, хорватів та багатьох африканських етнчних груп) у їхній визвольній боротьбі повинні надихати і укранців. Притім, жоден зі згаданих народів не мав такої потужної оборонної індустрії з її високоточною зброєю світового рівня. Тобто, в України є всі можливості не „жебрати” зброю та гроші – їх слід забрати у тих, які обкрадали український народ роками і вкладати в українське оборонне виробництво, яке здатне буде допомогти захистити суверенітет, а тим самим і ріст добробуту не тільки оліґархів, але й усього народу!
На наше нещастя – поранений ведмідь не здох, але він у відчаї може наробити ще більше лиха, а йому можна запобігти тільки „планом Б”, до якого слід готувати своє військо.
Якщо Росія заперечує свою участь у війні, яку вона розпочала, фінансує й постачає зброєю (про що свідчить останній випадок з майором російського війська, який цілий Камаз зброї хотів завезти бандитам), то чого Україні вичікувати? Українське військо за рік набрало сили, досвіду та достатньо військової техніки, і воно, разом з добровольчими загонами, здатне вигнати збройні банди за кордон – звідки вони прийшли, і припинити щоденні жертви від бандитських куль українських військовослужбовців та цивільного населення, руйнування інфраструктури. Але для цього слід очистити від зрадників ряди українського війська, провести люстрацію, декомунізацію, які не повинні мати винятків навіть за бажанням президента, чи міністра. Закон повинен бути для всіх, бо Україна вже століттями жила при режимах, коли закони могли оминати, якщо це вигідно режимові.
Корупція – це хвороба, яку слід виліковувати з усіх верств, а чим вищий корупціонер, тим глибше коріння запустив. Люстрацію на всіх рівнях слід проводити безжалісно, бо коли цього не зробити зараз, то можлива наступна революція цієї можливості вже не надасть, бо на ті самі граблі можна наступити два рази, але третій раз вже прийдеться „зігнутися”, щоб їх забрати з дороги, а коли зігнувся, то можна й не випроститися. Саме це мали б затямити не тільки у ВР України, але й президенти, прм’єр-міністри, міністри та відповідальні керівники різних стпупенів державної влади.
Історія найдемократичніших країн світу свідчить про те, що революції припиняються щойно тоді, коли суспільство досягло певного рівня довіри до влади – погляньмо на Францію, США. З іншого боку, отака мала демократична республіка Коста Ріка довела світові, що за ґрати можуть потрапити нараз аж три колишнеі президенти! Звичайно, Україна ще далеко від згаданих прикладів, але ж диктатор Янукович також думав, що він вічний, бо був би не будув Міжгір’я, коли б у цьому сумнівався.
Правова держава – це запорука того, що закону дотримуватимуться всі однаково і дуже підозріло й незрозуміло для більшості звучать вимоги українських політиків до Заходу – збільшити санкції проти Росії, а в той же час робити іншу політику. Наприклад, Порошенко й досі „не зумів” позбутися власності в Росії, а Оболонь, згідно з повідомленнями, вдалася до продукції виробництва пива в РФ. Президент України зробив би велику прислугу закарпатцям (чи іншій області), коли б своє підприємство з Росії переселив у Закарпаття, яке б йому завдячувало своєю повагою, а Оболонь могла, скажімо, заснувати філіял у Чернівецькій області.
Підтримувати економічно найбільшого й найбрутальнішого ворога української державності і вимагати міжнародного трибуналу та покарання злочинців, запровадження більших санкцій проти аґресора, якого знає увесь світ – викликає підозри, що в українських „вищих ешелонах” не прагнуть до „плану Б”, але, коріш за все, до „бізнесу”, що засвідчує слова, що гроші керують політикою!
Поки що, ідеї Євромайдану живуть і з деяким успіхом запроваджуються в життя, але їх потрібно постійно пригадувати і тим, хто завдяки цьому всенародному рухові „виліз на вершину” політичної, чи економічної кар’єри, бо чим вище візеш, тим больючіше буде, коли тебе зіштовнуть, чи, випадково, сам впадеш!
30.7.15 р.
