75 років тому воююча Україна уклала концепцію перемоги у визвольній боротьбі. Концепція спрацювала, але історики, не бажаючи бути звинуваченими в політичній заанґажованості, пишуть про це мало. Більше присвячують уваги зовнішньому опису перебігу подій, адже драматургія утворення Революційного (бандерівського) Проводу ОУН була пригодницькою, і легше захоплює уяву, аніж сухі документи концепцій майбутньої боротьби. Але крім зовнішніх, легко видимих причин поділу ОУН, дискусій про те, хто був зрадником, і чому “архів Сеника” потрапив в руки чужих спецслужб, були фундаментальніші теми для обговорення. Суб’єктність визвольного руху – і як результат, суб’єктність України в глобальних політичних процесах – ось гарантія, що поява України не буде випадком, залежним від волі сильних цього світу. Саме звідси випливає відома теза молодої генерації ОУН, “опора на власні сили”.
Однак тверезий розрахунок показував, що власних сил може бути замало для перемоги над головним окупантом України. А свіжа історична пам’ять підказувала, як Україна стала розмінною картою в грі великих держав. Треба було шукати союзників, які не зрадять, бо їх інтереси в боротьбі з московською імперією повністю співпадають з українськими, принаймні на етапі визвольної боротьби. На думку молодих революціонерів, такими незрадливими союзниками можуть бути тільки поневолені імперією народи, які прагнуть власної волі.
Якраз із створенням революційного Проводу ОУН ця концепція набула логічного завершення, а право кожного народу на життя у власній демократичній державі отримало образне завершення у гаслі “Воля народам – воля людині!” В подальшому ми бачимо заповнення цієї концепції практичним змістом і реалізацію її на практиці. Це і “добровольчі батальйони” поневолених націй у складі УПА, і скоординовані виступи національних земляцтв у таборах ГУЛАГу, і непомітна, але результативна робота багатьох тисяч репресованих радянським режимом членів ОУН на засланні, у чужому, але союзному національному середовищі.
Хоча сучасна московська пропаганда намагається нав’язати думку, що розпад Союзу організували американці, обваливши ціну на нафту, але ми знаємо, що розпадався він за тими схемами, які були накреслені в “Перспективах української революції” Степана Бандери. І ми пам’ятаємо, як президент США, старший Джордж Буш, за кілька тижнів до Акту 24 серпня, “виховував” депутатів Верховної Ради УРСР, що незалежність України – це щось таке, як відділення Каліфорнії від США. Його “chicken Kyiv speech”, як її називають самі американці, сьогодні є документом доби, який свідчить про те, хто тоді будував, а хто “зливав” майбутню незалежність України.
Після другої Світової війни, в еміграції, бандерівці створили фронт народної дипломатії проти Кремля – Антибольшевицький Блок Народів (АБН). Звичайно, вони розуміли, що основний фронт боротьби за незалежність проходить в Україні, і про це ясно говориться в “Перспективах української революції”. Але крім фронту гарячого, де сторони стріляють одна в другу, є ще фронт боротьби ідей. Народ, не озброєний ідеєю, ні на яку боротьбу не піде. Великою заслугою ОУН в еміграції було збереження і розвиток ідеї визволення України, а також передача цієї ідеї в Україну. 45 років КГБ боровся з проникненням ідеї свободи в Україну, але зупинити цього процесу не зміг. Подібну функцію мав і АБН – він транслював ідеї свободи поневолених народів своїми національними каналами, плекав те зерно, з якого в майбутньому мала вирости їхня державність. Очевидно, успішно, бо розвалилась і Югославія, і Радянський Союз, представники народів яких входили в АБН.
В середині 90-х ми вирішили, що АБН свої функції виконав, і його слід розпустити. Останньою помітною дією цього об’єднання діаспор була масова акція підтримки Ічкерії під час першої чеченської війни. Тоді чеченці ще не мали організованої діаспори, і основне навантаження публічних громадських акцій протесту лягло на плечі АБН. Це була масова кампанія, яку за масштабами можна порівняти з теперішніми акціями в підтримку України проти російської агресії, яку проводить зараз українська діаспора.
В плані організації масових акцій, розпустивши АБН, ОУН нічого не втратила. Однак перебіг сьогоднішньої війни показує, що втрачена суттєва складова ідейної боротьби проти імперії – саме та, яка робить імперію беззахисною від внутрішнього руйнування. Ми втратили ті інформаційні канали, якими ідея приходила до екзекутивної частини, що здійснювала розвал – поневоленого народу. АБН здійснювала цю передачу ідеї самостійності найбільш природнім для кожного народу шляхом – через частину цього народу в еміграції. Ця частина достосовувала ідею волі до своїх національних особливостей, вони зразу бачили, що не одні, і що у фронті поневолених народів вони мають союзників, які йдуть до одної мети. Проти такого способу боротьби зсередини імперія, яка ставить на виключно грубу силу, беззахисна. А сьогоднішня Росія, із своїм неприроднім державницьким більшовицько-білогвардійським симбіозом ідей, нічого, крім сили, запропонувати не може.
Тверезий розрахунок співвідношення сил України і Росії в озброєннях та війську показує, що зараз, поки імперія не деморалізована, сподіватися на негайну перемогу важко. Та й невідомо, чи ця перемога, якби вона сталася при сьогоднішньому стані справ у Росії, вирішила би наші українські проблеми. Небезпекою для України є імперська ідея, а вона жива доти, доки живе імперія. Карфаген повинен бути знищений. Імперія повинна дати місце простору, на якому будуть держави вільних народів. Якщо ці народи заявлять про свою волю мати свої держави, “нормандський формат” і “мінські домовленості” стануть такою ж недоречністю, як “chicken Kyiv speech”. І ми мусимо бити в уразливе місце імперії, поки вона не впаде.
Нам не потрібно відновлення АБН, хоч би навіть у новому форматі. Досвід останніх двадцяти років українського життя показує, що політична імітація завдає більше шкоди, ніж бездіяльність. Нам потрібні не “шашечки”, а їхати. Якраз зараз та частина глобальної української нації, яка має найбільше контактів з еміграціями поневолених народів, може завдати імперії удару, від якого не врятує жодне КГБ-ФСБ. В кожній країні поселення є свої домінуючі діаспори, деякі з них неорганізовані, а інші вже зараз заявляють про необхідність створення національного уряду в екзилі. Чеченці вже зараз готові до відновлення своєї державності. Усе це різноманіття вимагає індивідуального підходу, але плоди будуть варті вкладеної праці. Коли з’явиться стійкий зв’язок між політичною еміграцією у вільному світі, громадськими рухами на рідних землях і добровольцями, які воюють на нашому східному фронті – народиться нова якість. Ми відпустимо добровольців і благословимо їх на боротьбу за власну національну свободу. Меркель пояснить в Думі, що відділення Башкирії від РФ – це як Баварії від ФРН. Але через власну волю до життя утвориться новий світ, в якому кожен народ укладатиме своє життя за своїм звичаєм. І тоді завершиться той план боротьби за незалежність, який молоді бандерівці укладали 75 років тому.
Ярослав Сватко
автор – редактор офіційного видання Проводу ОУН (б)
“Шлях Перемоги” у 1992-96 рр.
