З розрахунком на те, що наші влада і суспільство злякаються якогось особливо кривавого удару, але в Росії не буде сил нас дотиснути в воєнному плані. Тому російські вимоги досі максималістичні і навіть божевільні. (Божевільні, бо є очевидно нереалістичними ні для активної частини нашого суспільства, ні для, надіюся, нашої влади. Але ця очевидність не очевидна Путіну і, підозрюю, більшості його оточення). Такий “мирний договір” ними розглядається як наша капітуляція, але капітуляція не по-максимуму. І розглядається як пауза для підтягнення в Україну нових воєнних ресурсів включно з мобілізацією нового російського і іноземного проросійського м’яса. Для продовження повномаштабного вторгнення, звісно.
“План А” в Путіна досі – спробувати завоювати Україну без пауз в війні. Взяти чи знищити Київ, вбити наше військово-політичне керівництво, якось розгромити наші найбільші військові угрупування, як в Чечні потім роками воювати з партизанами.
Тобто він вже достатньо ірраціональний, щоб воювати з Україною до останнього росіянина. От тільки він хибно оцінює ставлення самих росіян до нав’язаної ним суіцидальної місії.
Ну, і він дійсно каже, в що вірить. Буцім економіка Росії це все витримає.
Мій хороший знайомий каже, що я недооцінюю супротивника. Що він досі хитріший.
Але в російську мантру “Путін всєх пєрєіграл” я чим далі, тим менше вірю. Точніше дійшло до того, що не вірю вже зовсім.
Ну і не скажу, що недооцінюю.
Бо розумію, що ця дурна божевільна стара мавпа має ядерну гранату. Точніше – великий мішок ядерних гранат.
Але це все одно – дурна божевільна стара мавпа. А міфи про її розум і стратегічне мислення були вигадані її придворними мавпенятами.
Тому так чи інакше, більшою або меншою ціною, – але ми переможемо.
Уникнути цієї битви, правда, неможливо. Як би хто не надіявся на чудо під час перемовин.
Бо стара мавпа на прізвище Путін обрала загинути в битві з нами.
Ну, ОК.
Михайло Лебідь
