УІС – КИЇВ
Київ, 28 серпня 2017 р.
Нещодавно біля Донецька вкотре загорів і вибухав т.зв. хіміко-гумовий завод», на території якого зберігалися склади боєприпасів переважно російського походження. Ця подія була чомусь дуже швидко знята з інформаційних стрічок наших вітчизняних ЗМІ, а в окупованому Донбасі і в РФ цю страхітливу і шкідливу подію воліли зовсім обійти мовчанкою.
Аналогчіна історія з боєприпасами російського виробництва трапилася тепер в Азербайджані. Але тут маємо справу вже з набагато потужнішим вибухом та знищенням російських боєприпасів, в тому й ракет типу «Град». На цій підставі можемо говорити про ненадійність зброї російського виробництва, яка становить загрозу не тільки на фронтах, а й серед мирного оточення. Крім цього, вона має ще й приховану «військово-політичну складову».
Пропонуємо вашій увазі звідомлення та коментар із цього приводу аналітика Артема Гринчука.
Редакція
Трасу від столиці Азербайджану в бік Дагестану було перекрито ранком 27 серпня. Чорна хмара над нею розтяглася на добрий десяток кілометрів і звідти в усі боки розліталися розпечені шматки металу. На щастя, до середини дня поранення отримали лише шестеро людей — із складу тих, хто працював безпосередньо у епіцентрі. Але довелося евакуювати селища Сіталчай, Гілязи, Меммедгасан та Шурабад. На той час – за дорученням президента країни – на місце події прибули міністр із надзвичайних ситуацій та посадовці із генеральної та військової прокуратури, МВС, прикордонної служби…
Вже після 17-ї години було офіційно повідомлено, що пожежу на військовому складі боєприпасів локалізовано. Рух стратегічною трасою поновлено. Мешканці поволі повертаються до своїх будинків. Але групи саперів ще працюють — на значній площі розкидано чимало снарядів, які не розірвалися, та не стали від того більш безпечними.
Обережний комунікат міністерства оборони Азербайджану повідомляє про сховище для снарядів, які готували до утилізації. Очевидці, які встигли зробити чимало знімків та відео, говорять про ракети для «Градів». Але характер пожеж та руйнувань свідчить про більшу потужність «виробів» російського «оборонпрому», а 8 годин до «локалізації» — це приблизно той час, за який могли вигоріти кілька завантажених ними вагонів.
Про російське походження небезпечної продукції — то не просто припущення. Минулого місяця до порту Баку надійшла «крупна партія російських боєприпасів» (так повідомила пресова служба міністерства оборони Азербайджану). Це ж повідомлення свідчить про те, що вказані боєприпаси «призначено для точного і площинного ураження бойових засобів, інженерних споруд, живої сили та іншіх об’єктів супротивника». Більш детальна інформація, отримана безпосередньо із Росії, вказує на боєкомплект для важкої реактивної вогнеметної системи ТОС-1А (російська назва «Солнцепьок»). «Крупна партія» — це понад десяток великих вантажних вагонів, щільно заповненіх реактивними снарядами.
Було кілька припущень щодо того, куди полетять ці снаряди. Що ж, надалі будемо враховувати і таку можливість — припікання московськими «дарунками» власної території покупця.
Звичайно, прискіплива комісія вивчить всі можливі причини, які призвели до пожежі та «само-обстрілу» азербайджанської території, але досвід останніх років дозволяє припустити, що важлива частка провини — у поганій, низькій якості російської військової продукції. Тільки один приклад — балістична ракета «Булава», яка є «старшою сестрою» реактивних старядів «Солнцепьока». За час випробовувань (а це вже довгі 12 років) було здійснено 27 запусків — і тільки 12 із них було визнано «до певної міри успішними», задовільними. Якщо ж врахувати, що початок розробки цього «продукту» — це 1988 рік, то ситуація починає виглядати просто критичною.
Так само дивно (із нормальної точки зору) виглядає «військово-політична складова» цієї бізнесової операції. Не є секретом демонстративно приязне ставлення Росії до Вірменії. Саме тут розташовано єдину військову базу Росії на південь від Кавказу. Нещодавно навіть було оголошено про фактично об’єднання російських та вірменських збройних сил на вірменській території.
З іншого боку — Вірменія веде війну із Азербайджаном останні 30 років. За таких умов передавати (або продавати) Азербайджану «крупну партію» боєприпасів «для точного і площинного ураження» — це все одно, що самим обстрілювати власну армію.
Крім того, багато хто у цих країнах також не розуміє позицію Росії. Невдоволення буде залишатися тихим, прихованим до того часу, поки Росії вдається демонструвати імідж потужної, «світової» держави. Але як тільки ця ілюзія впаде під тиском чергових «само-обстрілів» — Росія може отримати нові фронти. І не тільки на Кавказі.
Артем Гринчук.
(Три знімки із сайту міністерства оборони Азербайджану.)
