Небажання греків платити за зовнішніми боргами, яке вони висловили під час так званого референдуму в неділю, допомогло Путіну здійснити один із заходів в рамках спецоперації з розколу ЄС. Адже імовірний вихід Греції з єврозони не стільки завдасть удару по головній європейській валюті, але й однозначно похитне довіру з боку Брюсселя до цієї країни. А це потягне не лише економічні, але й політичні наслідки.
Ситуація з Грецією має отверезити Брюссель і дати нарешті розуміння того, що наслідки референдуму спровоковані не стільки антиєвропейськими настроями еллінів, скільки підривною діяльністю Кремля, який, аби вибратися із зашморгу санкцій та мати можливість продовжувати агресію проти України, іде зараз на тотальний підкуп європейських політиків. Угорщина, Словаччина, Туреччина, тепер – Греція. Скільки ще голів урядів та президентів європейських країн повинні відкрито стати в опозицію до керівництва ЄС, щоб в Брюсселі зрозуміли, що Росія не зупиниться на Донбасі чи навіть на всій Україні? Адже Путіну хочеться відновити вплив, що мав СРСР у Східній Європі.
Втім, зараз Путіну не варто тішитися. Адже Росія, погрожуючи ЄС і НАТО, практично вичерпала резерви для ведення війни з цими потужними міжнародними альянсами. Будучи так чи інакше ураженою санкціями, РФ все одно починає вести гонитву озброєнь, паралельно постачаючи бойовикам на Донбасі техніку і живу силу. Але техніка не є невичерпною, нові зразки зброї не проходять успішно випробування, вимагаючи мільярди рублів на переоснащення.
А ще ж не треба забувати про підтримку терористичних груп на Близькому Сході. Те, що Росія надає ресурс для різного роду радикальних ісламістських рухів – факт майже доконаний. Адже, підтримуючи екстремістів в арабських країнах, Путін хоче відволікти увагу США і НАТО від України.
Але поки і це не дуже вдається. Фактично, Путін потрапив у пастку, яку сам і поставив – викидаючи мільярди доларів на своїх «зовнішньополітичних союзників», включно з ДНР-ЛНР і Абхазією, московський диктатор виснажує держаний бюджет і впевнено веде Росію до зубожіння, революції і краху.
Сергій Пархоменко
