Терористичний акт як засіб зміцнення політичного режиму Кремля
Теракт в РФ – і злочин, і технологія діючої влади
Теракт на Дубровці 2002 р., вибухи на станціях метро “Луб’янка” і “Парк культури” 2010 р., теракт у московському аеропорту Домодєдово 2011 р., вибух в метро Санкт-Петербургу 2017 р. – це лише мізерна частина взаємопов’язаних трагічних подій на території РФ, які систематично призводять до багаточисельних людських жертв.
На сьогоднішній день Росія є однією з небагатьох країн світу, де теракт може мати подвійну природу.
З одного боку – це кримінально каране діяння, передбачене кримінальним кодексом РФ. З іншого – технологія, що застосовується безпосередньо агентами ФСБ або іншими особами, злочинні наміри яких були завчасно відомі російським спецслужбам, з метою примусу суспільства до покори.
Цілком очевидно, саме технологія ФСБ і мала місце 17 жовтня 2018 р. в Керчі.
Директор ФСБ Олександр Бортников
ФСБ-шники не могли не знати про підготовку Керченського теракту
За роки окупації регіону головним досягненням російських спецслужб в Криму стало формування атмосфери тотального “стукацтва”, яка досягається страхом та щедрим заохоченням кожного, хто ініціативно доповідає в ФСБ актуальну інформацію. Залежно від важливості доносу, ФСБ гарантує інформатору не лише анонімність, а і певний ступінь матеріального заохочення. Найвище оплачуються повідомлення щодо радикальних проявів (відомості про так званих українських диверсантів, неформальні проукраїнські об’єднання і т.п.). За таке донесення інформатор може отримати від ФСБ-шників еквівалент 100-500 доларів. Високо цінується інформація щодо каналів нелегального надходження зброї з Донбасу (приблизно така ж сума грошового заохочення). Це і не дивно, адже в окремих регіонах РФ (Ростовська, Бєлгородська та інші області) фіксується різке загострення криміногенної ситуації – саме через неконтрольовані потоки зброї з ОРДЛО та за рахунок переселенців з Донбасу.
Тотальний контроль силовиками РФ над Кримом призвів до того, що вже за декілька годин ФСБ-шники проводять “профілактичні бесіди” з мешканцями, які, наприклад, розмістили у своєму приватному помешканні національну українську символіку. Чи коли особа ризикнула надіслати проукраїнське привітання з номеру свого мобільного на материкову Україну. Справедливості заради, слід відмітити, що охочих до “профілактичних бесід” з ФСБ кримчан стає все менше і менше.
Цілком очевидно, що для кровопролиття в керченському коледжі виконавцю попередньо протягом тривалого часу потрібно було здійснити цілий комплекс злочинних дій, які автоматично потрапляли під мікроскоп ФСБ: пошук та купівля зброї і боєприпасів; контакти з низкою інших осіб для з’ясування інформації про те, яким чином краще вчинити злочин та багато іншого. Безумовно, що потенційного терориста завжди вирізняють певні особливості характеру, іноді психічні вади, які помітні іншим членам суспільства, а відтак – відомі і ФСБ. Тим більше, що керченський терорист вів особисту сторінку “ВКонтакте”.
На підтвердження цього, одногрупники 18-річного Владислава Рослякова відзначають, що терорист вів відособлений спосіб життя, цікавився маніяками, розповідав знайомим про експерименти з вибуховими речовинами, на першому курсі завжди носив з собою ніж.
Таким чином, не має ні найменшого сумніву, що інформація про майбутнього терориста знаходилася в базах ФСБ, а його телефон та інші засоби комунікації пильно прослуховувалися. Тому цілком логічно, що ФСБ-шники не лише завчасно знали про підготовку Росляковим злочину, а навіть могли “вести” його увесь період скоєння теракту, знаючи не тільки про наявність у нього зброї, а і про його намір покінчити з собою.
Чому ФСБ не запобігла керченському теракту?
Причин цьому декілька.
Безумовно, слід враховувати посередню кваліфікацію працівників російських спецслужб, коли “хлібні” місця в ФСБ займають не стільки фахівці, скільки “мажори” з чекістських династій та діти російської бізнес-еліти.
Втім у випадку керченського терориста найбільш вірогідним є інше.
П’ятий рік окупації Півострова став показовим в сенсі того, що всупереч обіцянкам Кремля, міжнародне співтовариство не визнало, не визнає російського Криму та не скасує санкційний пресинг.
Намагання російських ЗМІ створити ілюзію процвітання та стабільності в Криму не змогло усунути психологічного дискомфорту, який тяжіє над більшістю мешканців Півострова. Для прикладу, кримчан дійсно хвилює доля дипломів про вищу освіту місцевих ВУЗів, адже прогресивна молодь прекрасно усвідомлює масштаби глобалізації та відсутність перспектив визнання подібних документів в будь-якій країні – за винятком РФ, Північної Кореї та деяких Африканських держав. Непокоять місцевих мешканців і потенційні обмеження на в’їзд до країн ЄС і США. Невирішеність статусу російського Криму підсвідомо створює страх бути підданим кримінальному переслідуванню у випадку повернення регіону під контроль Києва. Всупереч податковим пільгам, бізнесмени з Москви чи Санкт-Петербургу не горять бажанням інвестувати кошти в Півострів, зважаючи на ризик потрапляння під санкції Заходу. Безумовно існує і багато інших чинників страху та невпевненості у завтрашньому дні кримчан.
Як наслідок – в Москві чітко відстежили передумови до проростання на території Криму перших паростків опозиції до Кремля – ще поки надто слабкої, але опозиції. Не слід тішити себе ілюзіями, що кримчани масово мріють про повернення в Україну, але у багатьох мешканців регіону точно виникли сумніви у безальтернативності правління Путіна. У цьому зв’язку верхівка Кремля прекрасно усвідомлює, що гасити пожежу набагато простіше у самому зародку, ніж потім боротися з полум’ям.
Керченський теракт розв’язує російським спецслужбам руки до тотальних зачисток регіону. Результатом вчорашнього кровопролиття стануть не лише масові “профілактичні бесіди”, а і перевірки широкого кола місцевих мешканців та серія затримань осіб, які точно не є терористами, проте мають альтернативну владній точку зору.
Микола Лимаренко
