Про істерію навколо спорудження памятника митрополиту Андрею у Львові
Ієромонах Юстин Бойко
У листопаді минулого року в УГКЦ розпочався Рік Митрополита Андрея Шептицького. В історію Українського Народу він вписався не тільки як провідник Церкви у нелегкі часи, а також як його провідник і великий меценат. Його заслуги перед нашим Народом є такі великі, щоб їх усіх годі охопити одним поглядом. Його місію супроти Українського Народу досить часто прирівнюється до тієї, яку довелося сповнювати старозавітному патріарху Мойсею. Через це Митрололита досить часто називають Українським Мойсеєм.
І саме тепер у дуже непрості часи, які переживає наш Народ, постать Митрополита Андрея є не те що важливою, але дуже потрібною, оскільки він показує нам, як належить усім нам ці часи переживати, щоб зберегти свою гідність та ідентичність. Протягом Року Митрополита Андрея в УГКЦ планується проведення дуже багатьох заходів, які ставлять собі за мету пізнання його спадщини. Погодьмося, що у часи, коли люди почуваються розгубленими і непевними, дуже важливими є великі моральні авторитети, які додають надії і відваги у побудові майбутнього нашого Народу. Роль цих авторитетів виконують не тільки наші сучасники, яких ми можемо побачити і почути, але великі історичні постаті, на яких, по-суті, базується і наше змагання за вільну і незалежну Україну. Серед таких постатей Митрополит Андрей займає чільне місце. А тому, досить слушним на цьому фоні було рішення Львівської міської Ради прийняте 26 лютого ц.р. про спорудження йому пам’ятника у Львові, біля собору св. Юра.
Ідея спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею, як зазначив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, сягає ще передвоєнних часів. Вона була відновлена на світанку незалежної України, але, на жаль, до сих пір не була реалізованою. І коли, здається, вже усі відповідні рішення прийняті і погоджені, тут, як переважно це буває, спливають нові перешкоди. Є річчю самозрозумілою, що коли мова йде про грандіозні проекти, до яких належить спорудження пам’ятників, не усі учасники процесу залишаться задоволеними, оскільки кожен митець чи мешканець міста матиме щодо цього власну думку. У цьому не бачу нічого поганого. Єдине важливе, щоб вміти знайти спільне рішення, яке свідчить про те, що ми не є збором поодиноких індивідуумів, але спільнотою, Народом!
Я б ніколи не сів до писання цих рядків, якби не одна обставина. Вчора моя знайома через соціальні мережі запросила мене взяти участь у дискусії у одній інтернет-групі на тему спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею у Львові. Коли я зайшов на сторінку групи, першим, що мене вразила, це закладка, на якій було зображене дерево, а на ньому табличка з написом: «Шептицького уже нема і мене завтра не буде.. врятуй мене». Цей напис здався мені не те, що нерозумним, але образливим по відношенню до віруючих людей м. Львова, або тих, для яких Митрополит Андрей є великим авторитетом. Адже при чому тут дерево до Митрополита? Зрештою, у даній групі рясніли різного роду демотиватори типу: «Чотири Бандери чи один Шептицький?», або «Та що тепер той сморід, коли монумент стоїть?» Коли я спробував взяти участь у дискусії, одна з модераторок мені просто відповіла, що ця дискусія призначена тільки для однодумців. З цього я зрозумів, що там я зайвий, а тому вирішив написати окремий допис на цю тему.
Проаналізувавши дописи творців групи «Збережи сквер біля церкви св. Юра» (яка кілька годин пізніше була перейменована на «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра»), можна зауважити, що вони в основному оперують двома аргументами «проти». Перше, що вони закидають – це надто завищений кошторис пам’ятника 30 млн. гривен, які, як підкреслюють ті ж модератори групи, можна було витратити на закупівлю 16 тисяч бронежилетів для солдат. Щодо кошторису я не почуваюся компетентним щось говорити, бо справді не знаю, скільки такі речі коштують. Знаю одне, що спорудження пам’ятників є досить коштовною справою, але, зрештою, пам’ятник споруджується на віки. І коли великі борці за прозорість бюджету хочуть внести свою лепту у побудову пам’ятника Митрополиту Андрею, то нехай краще створять громадську раду, яка контролюватиме бюджетні витрати. Зрештою, у цьому полягає контроль громади над владою, яку вона вибрала.
А от щодо наступної пропозиції авторів групи призначити ці кошти на військові потреби, вважаю маніпуляцією на темі війни. Все це мені нагадує питання, яке поставив Юда Іскаріот Ісусові після того, як Марія Магдалина дороцінним миром обтерла йому ноги: «Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним?» Євангелист Іван при цьому зауважує: «Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали» (Іван, 12,4). Я сам особисто беру активну участь у допомозі нашому Війську і переконаний, що без народної підтримки воно б не встояло. І для мене цікавим є те, що волонтерські організації роблять і далі свою справу та не піднімають голосу, бо знають, що і те потрібно робити, і цього не залишати. Ми кожного дня відчуваємо і чуємо, що в Україні ведеться гібридна війна, яка полягає у застосуванні не тільки сили зброї, але сили інформації. Навіть новий термін зявився – інформаційна війна. У ній ми, на жаль, дуже програємо. Памятники у цій війні відіграють також вагому роль. Пригадаймо хоча б той факт, що нога окупанта ступила лише там, де стоять пам’ятники ідолу Леніну. Памятник – це не тільки кусок заліза чи каменю, це великий носій інформації і педагог для поколінь. У цьому світлі пам’ятник Митрополиту Андрею слід розглядати великий ідеологічний і виховний чинник у так нелегкі часи для нашого Народу.
Друге, на що звертають увагу творці групи, про яку веду мову, то це те, що спорудження пам’ятника Митрополиту, а з ним і реконструкція території спричинить вирубку цінних дерев у сквері навпроти собору св. Юра. Я спеціально переглянув кілька разів проект, прочитав коментарі відносно цього міського голови Андрія Садового і побачив, що вся ця істерія відносно цінних дерев, м’яко кажучи, є великою маніпуляцією. Щоб не говорити власними словами, зацитую пояснення міської Ради від 12 грудня 2014 року, дата, коли виконком Львівської міської ради погодив проект спорудження пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому та реконструкції площі Святого Юра: «Під час реалізації проекту дерева у сквері збережуть. Натомість, планується посадити іще 54 дерева. Це будуть дорослі дерева висотою 5-10 метрів. Таким чином проектом передбачається повернення до історичного стану, коли сквер формував святоюрський комплекс. Наразі спеціалісти з Лісотехнічного університету розробляють план по лікуванню дерев у сквері, серед котрих є унікальний в’яз, 150-ти літній дуб та багато кленів. Натомість кущові насадження, самосій, та велику кількість пеньків планується викорчувати. Також будуть зрізані 34 дерева, котрі, згідно з рішенням комісії, є сухостоєм та загрожують падінням». Ці слова є дуже чіткими і зрозумілими. Ніхто не збирається знищувати дерев у сквері навпроти собору св. Юра. Йдеться про відповідну селекцію, якої притримується усе лісове господарство України і не тільки. Проте, борці за дерева у сквері, про який мова, вирішили пересунути акценти, кажучи, що згідно планами міської Ради повинні бути зрубані усі дерева. А погодіться, маленька брехня є знаком великої афери.
Наводячи аргументи проти, члени групи «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра» стверджують, що вони абсолютно не проти пам’ятника Митрополиту Андрею, навпаки вона «за». Однак, у цих їхніх твердженнях вбачаю великий фальш. Бо домагаючись зриву уже затвердженого проекту спорудження пам’ятника вони тим самим знову переносять цю подію на невизначений термін, а отже знову невідоми коли він постане. Таким чином у Рік Митрополита Андрея Львів так і не дочекається події відкриття йому пам’ятного знаку.
Аналізуючи весь цей рух «проти» виникає логічне запитання: кому все це вигідно? Очевидно, навіть не сумніваюся у тому, що головні його замовники в першу чергу сидять у самій міській Раді. Для цього не потрібно багато. Вистачає поглянути, ким є засновниця групи «Збережемо дерева у сквері на площі Святого Юра». Самий простий пошук через інтернет показує, що вона має відношення до управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Можна тільки здогадуватися, що деякі депутати не поділили чогось і тепер воюють з пам’ятником через своїх посередників. Очевидно, роблять це майже як Грінпіс, з благими намірами – зберегти дерева! Аж хочеться сльозу пустити, читаючи їхні жалібні дорікання. Очевидно, не хочу цим самим перекреслити тих, які справді щиро і відверто виражають свою іншу думку. Проте, дуже побоююся, щоб вони не були тільки акторами у чужому спектаклі.
Іншою стороною, яка зацікавлена у зриві процесу встановлення пам’ятника Митрополита Андрея у Львові – це московська пропаганда. Совєти до сих пір не можуть пробачити Митрополитові багато чого. А тому, я не сумніваюся у тому, що цей рух «проти» пам’ятника є тільки на руку ворогу, а, можливо, ним і диригований.
І насамкінець. Напис, який довший час висів у закладці згадуваної вище групи ««Шептицького уже нема і мене завтра не буде.. врятуй мене» не є простим непродуманим кроком. Переконаний, що він образив почуття не одного віруючого греко-католика у Львові. Отже, здається хтось, ідучи слідами закликів путінського режиму відносно провокування навесні конфліктів у різних містах України, намагається спровокувати у Львові конфлікт на релігійному грунті. Зрештою, нехай цим займуться відповідні спецслужби, а я тільки висловлю свої здогади і припущення. Думаю, багато хто погодиться з тим, що можна дискутувати над проектами пам’ятника Митрополиту Андрею, зрештою це нормальна справа. Але, ображати при цьому почуття віруючих пахне чимось недобрим.
Хтось запитає, до якого висновку проваджу? Будь-який пам’ятник є виразом знання і пошани до історії. Народ, який пам’ятає і шанує свою історію, має велике майбутнє. Тепер, коли у горнилі боротьби формується наша ідентичність як Українців, пам’ять про історію і великий історичних постатей мале колосальне значення, бо вони надають сенсу нашій боротьбі за краще майбутнє. Виглядає, що комусь все це дуже не подобається. Хто пам’ятає намагання президента Віктора Ющенка спорудити пам’ятник Голодомору у Києві, згадає, що йому багато хто закидував надмірні витрати, тощо. Але, до сих пір цей монумент є місцем, яке відвідують усі дипломатичні делегації, місцем, де формується ідентичність молодого покоління. Тому, рекомендую свідомим Львівянам обєднатися і довершити велике діло спорудження пам’ятника Митрополиту Андрею у Львові замість того, щоб брати участь у різного роду акціях «проти», які невідомо ким сплановані.
Слава Україні!
Героям слава!
