«Ні в кого в Україні та світі немає сумнівів в тому, що ми зараз переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книгах. Так, ми справді опинилися у вирі історії», – стверджує науковець-історик, кандидат історичних наук, публіцист, голова Інституту нацпам’яті у 2014-2019 рр.. Володимир В’ятрович.
Запрошуємо переглянути і поширити його відеоблог
Тут важко, часто страшно і дуже складно зорієнтуватися у швидкозмінних обставинах. І проблема не лише у великому об’ємі інформації, якою нас завалює реальність, у щохвилини важливіших новинах.
Багато з того, що відбувається навколо, неможливо зрозуміти, не занурившись у минуле. Тому спробую пояснити вам те, що ви бачите нині, роз’яснити причини, які криються у попередніх роках та століттях.
Почну з базового. Чому сталася ця війна? Для декого це питання звучить навіть драматичніше: як стала можлива ця війна? Чи навіть ще драматичніше: ця війна між братніми народами. Щодо останнього — давайте відразу забудемо тезу про братні народи, тим паче про братні український та російський народи. Це теза совкової пропаганди, яка не має нічого спільного ані з історією, ані з сьогоденням.
Історія України та Росії — це історія протистояння, а не братерства. Росія як така з’явилася саме після поглинання українських земель. Саме поступове знищення української козацької держави стало початком народження імперії із вкраденою в українців назвою Росія. Далі були століття імперської політики, мета якої — розчинити українців в імперському морі чи то пак болоті.
Для цього використовувалися різні способи: від привабливої для української еліти інкорпорації нащадків козацької старшини в російське дворянство, до системного знищення української мови та культури, що кидала виклик імперії.
Але Кремль зазнав краху у цій боротьбі. На початок ХХ століття він був змушений боротися вже з розвиненим українським національним рухом. Ослаблення Російської імперії привело до того, що цей рух спромігся на національну революцію, а відтак і на створення національної держави.
Проголошена в 1917 році Українська народна республіка майже одразу опинилася в стані війни з новим імперським російським проєктом під керівництвом більшовиків.
Українці програли цю чотирилітню війну, проте вони серйозно ослабили Росію,
і забезпечили можливість для незалежності інших її територій, а тепер держав — Польщі, Фінляндії, Балтійських країн.
Падіння української держави не означало кінця українського національного руху. Він залишався головним викликом для російського імперського проєкту протягом наступних ста років. Українці ослаблювали імперію повстаннями в Центральній та Південній Україні до середини 1920-х, злякали Сталіна масовим рухом опору колективізації в 1930-х, відповіддю на який став організований штучний Голодомор.
Українці кинули виклик СРСР, який щойно переміг нацизм і завоював пів Європи, розгорнувши масштабний повстанський рух у Західній Україні, який Кремль не зміг придушити ще понад десять років після Другої світової.
Українці продемонстрували вміння протистояти імперії ненасильницьким методами, організували один із найактивніших дисидентських рухів у 1960–1980-х. Врешті, українці добили російський імперський проєкт під назвою СРСР, проголосивши незалежність у 1991-му. Але смерть СРСР не стала кінцем російської імперії, яка лише тимчасово змирилася із втратою України.
Набравшись сил, накопичивши ресурси за рахунок нафти й газу, Росія з початку 2000-х почала реалізовувати спроби повернення України. Спершу політичними методами через проросійські політичні сили, які довгий час визначали політичний порядок денний України.
Але Майдани — національні повстання 2004-го, 2013–2014 років фактично позбавили Росію цього інструмента. Російські політичні сили в Україні (комуністи, СДПУО, ПР, тепер ОПЗЖ), попри колосальну підтримку від Москви, втрачали електоральну базу.
Тому з 2014-го Росія взялась за повернення України під свій вплив військовими методами. Спершу окупувавши Крим і захопивши частину Донбасу, тепер розгорнувши широкомасштабний наступ на Україну. Тому нині ми маємо 24-й день восьмилітньої війни, яка триває вже понад сто років.
Особливість цього етапу нашої столітньої війни — Україна ще ніколи не була такою сильною в ній, Росія ще ніколи не зазнавала таких масштабних втрат від українців, і світ ще ніколи настільки солідарно і активно не підтримував нас. А це значить, що саме нам випала нагода, шанс та честь завершити нашу довгу, столітню війну за незалежність.
Полтавський офіс УІНП за матеріалами ЮТУБ-каналу «У вирі історії»
