Ігор Лосєв
Радянська влада полюбляла використовувати різноетнічну публіку для розв’язання своїх проблем. Тут вона лише зберігала древні традиції Москви. Ще в опричнині Івана Лютого було «всякої тварі по парі». Там інтереси самодержавної деспотії захищали німці, поляки, угорці, турки, татари, данці, шведи… та й кого там тільки не було.
А після жовтневого перевороту в 1917 році, коли більшовики розклали й розігнали російську імператорську армію, режим Леніна аж до 1919 року захищали «інтернаціоналісти» – латиші, німці, естонці, австрійці, угорці, серби і т.д. Особливу роль відігравали десятки тисяч китайців. Наприклад, кишинівський аптекар Йона Якір власним коштом винайняв кілька сотень китайців і сформував з них «революційний» загін.
На загал, близько року до формування регулярної червоної армії більшовицький режим тримався на озброєних іноземцях чи інородцях. Велике значення мали латиські полки, що пройшли в складі російської армії Першу світову війну, відрізнялися залізною дисципліною, стійкістю, вмінням воювати. Саме латиші стали «преторіанською гвардією» більшовицького Кремля. Серед російського населення під час громадянської війни побутувала така думка:
«Совєтская власть дєржится на єврейскіх мозгах, на латишскіх штиках і на русскіх дураках».
У нас практично не знають чи забувають, що крім комуністичних червоних латиських стрільців були ще білі латиські стрільці, які таки ж збудували незалежну латвійську державу. Білі латиші не вірили ні в яке комуністичне світле майбутнє, про котре писав Владімір Маяковський в поемі «Товаріщу Нетте, пароходу і чєловєку». Оспівуючи цього червоного латиша, Маяковський обіцяв латиському народу те міфічне буття, коли всі зможуть «…без Россій, без Латвій жить єдіним чєловєчьїм общєжитьєм». На відміну від тих більшовицьких гвардійців, білі латиші розвивали свою державу під суто націоналістичними гаслами, співаючи гімн «Lai dzivo Latviya!» – «Боже, поблагослови Латвію!» Червоних латиських стрільців у тій державі вважали зрадниками і коли вони потрапляли на рідну землю, їм давали термін ув’язнення. Однак вони залишалися жити. А в Радянському Союзі практично всіх червоних латишів стратили…
Сьогодні в Москві починається новий етап специфічної інтернаціоналізації російського імперіалізму, коли з усіх усюд збирається всіляка денаціоналізована наволоч, котрій сплачують грубі гроші за захист інтересів імперії, активізується діяльність проросійської «п’ятої колони» в країнах Європи і Америки.
Подивіться на московські телестудії, там відбувається якийсь фестиваль колоніальних народів – люди, які давно зреклися своєї батьківщини, втратили спільне зі своїми націями, розповідають про «русскій мір».
Інколи це набуває зовсім уже кумедного характеру, коли вепс, тувинець і мордвин з екрану російського телевізора закликають нас до «слов’янського братерства». Між іншим, у Тверській області РФ є два села, де ще живе (ще зберігся!) угрофінський народ вепсів. Кажуть, що у всіх жителів тих сіл одне прізвище – Путін. Патріарх Гундяєв має великих попередників у XVII ст. котрі теж були мордвинами – патріарха Нікона і його супротивника протопопа Авакума. А про тувинця генерала Шойгу місцеві підлабузники в Туві розповідають, що він є прямим нащадком полководця Чингізхана Субедей-богутара. Я не впевнений, що ці фігуранти володіють мовою своїх предків – це інтернаціонал денаціоналізованих.
Сюди ж належить «зірка» російської пропаганди Маргарита Сімоньян. Вона всіляко підкреслює зречення від батьківщини своїх предків. Нещодавно Сімоньян заявила в телеефірі: «На наших очах років за 20 ніякої Вірменії не буде». А вірменський народ століттями боровся, щоб Вірменія була. Автор статті не має нічого спільного з Вірменією, але не хоче щоб ця древня країна з унікальною культурою зникла. А жінці вірменського походження на державу вірменів абсолютно начхати. Тому не дивно, що вірменський уряд оголосив про заборону Маргариті Сімоньян в’їжджати на територію Вірменії. Далеко не всі знають, що й шеф МЗС Росії Лавров має справжнє прізвище Каландарян. Однак на батьківщині предків його не сприймають. Нещодавно він відвідав Єреван, де його зустрів натовп вірменської молоді з плакатами, де було написано: «Лавров – сука!». Респект вірменській молоді. А як по іншому ставитися до людини, яка в розпал атаки Росії проти України заявила кореспонденту ВВС: «А ми на Україну не нападали!»?…
На московському ТБ надактивно виступає Яків Кедмі, в СССР у нього було прізвище Казаков. В Ізраїлі Кедмі очолював «НАТІВ» – у перекладі з мови іврит – «Стежка». Завданням «НАТІВу» є сприяння репатріації євреїв до Ізраїлю з тих країн, де панує вороже ставлення до них. Нині Кедмі намагається всіляко сприяти антиукраїнській політиці Москви і ненавидить українців десь на рівні ненависті німецьких нацистів до євреїв. Політологи Марк Фейгін і Андрєй Піонтковський назвали пана Кедмі «ганьбою єврейського народу».
Є там в московських телестудіях і цілий легіон наших малоросійських (язик не повертається назвати їх українськими) зрадників, які регулярно закидають Україну болотом.
Інформовані люди кажуть, що ті, хто приїжджає з України допомагати російським пропагандонам (а такі є!), роблять це не зовсім некорисливо. Москва оплачує цим істотам проживання в кращих готелях, харчування, транспортні витрати і забезпечує гонорар у сумі 3000 доларів США. Великий прогрес у порівнянні з бідним Юдою, який отримав від римських окупантів лише 30 срібняків…
Не думаю, що навіть об’єднані зусилля інтернаціонал-негідників допоможуть огидній російській владі перемогти Україну. Людство не може дозволити Москві повернути весь світ у похмурі часи минулих епох, коли все вирішує не сила права, а право сили…
