Для того, аби переконатися в існуванні рашизму як окремої людоненависницької ідеології та практики, варто звернути увагу на кампанії з етнічних чисток на Кавказі.
Задовго до приходу більшовиків, Російська імперія знищувала народи центральної та західної частини Кавказу.
Академік Симон Джанахія в 1929 році зміг відшукати живого свідка геноциду, організованого російськими окупантами на Кавказі. Його співрозмовнику Напсау Йабаркху Гансаку був 91 рік. Ось про що він свідчив:
«Сім років лежали розкиданими людські кістки на березі моря. Ворони робили гнізда з борід чоловіків та жіночого волосся, сім років море викидало на берег людські черепи, ніби кавуни, навіть ворогу не побажаю побачити те, що довелося».
Черкесам, яким вдалося уникнути фізичного знищення від російських окупаційних військ, довелося втікати з рідного дому. Тисячі жінок та дітей масово гинули від голоду та хвороб, частина гинула в морі під час перевезення турецькими кораблями – їх просто викидали в воду, як непотріб.
Американський історик Девід Шенфільд, повідомляє, що на історичній батьківщині черкесів лишилося заледве 10%. Це результат спланованого геноциду, як державної політики Росії.
Якщо говорити цифрами: Туреччина – 5 млн., Німеччина 100 тис., Іорданія 100 тис., Сирія 100 тис. РФ 690 тис.
Станом на 21 травня 1864 р. на теренах імперії лишилося серед живих 10% черкесів, решта була вбита або вигнана з власних земель. З 1,5 млн. вигнаних черкесів, 1 мільйон загинув і лише півмільйона досягнули берегів Туреччини.
Деякі історики сором’язливо назвали це етнічною чисткою.
Атеро Леітцингер (Antero Leitzinger) вважає геноцид черкесів найбільшим в історії 19 століття, який залишається непоміченим злочином Росії.
Російський імператор Микола І в листі до генерала Паскевича (дошка цього паскудника досі висить в Полтаві!) давав вичерпну інструкцію:
«…упокорення гірських народів назавжди або винищення непокірних». Задовго до Бучі та Ірпеня російський імперіалізм, підтримуваний населенням та керований владою Росії, вважав неросійські народи гідними винищення та вигнання.
В наказі до Кавказької армії (1864) імператора Олександра ІІ взагалі тріумф расизму, вперше повідомляється «русскому народу», що «віднині не лишилося більше на Кавказі жодного непокірного племені».
Подальші звіти демонструють абсолютне усвідомлення зробленого росіянами.
У рапорті князя Михаіла Ніколаєвіча військовому міністру написано (1864): «Весь простір північного схилу на захід від устя річки Лаби та південний схил від устя Кубані очищений від ворожого нам населення».
На рапорті є резолюція імператора Олександра ІІ: «Слава Богу».
Вбивство цілого народу – це просто «очищення території» в імперській традиції росіян!
Чи були інші варіанти, ніж знищення черкесів? Звичайно були. Генерал Григорій Філіпсон пропонував командуючому Кавказької армії Ніколаю Євдокімову розмістити декілька гарнізонів і не рухати їх.
Натомість російський генерал Євдокімов запропонував знищити та примусити до виселення всі черкеські племена Кавказу. План був підтриманий більшістю генералів та імператором. Черкеси мали назавжди покинути гірські райони Північного Кавказу та жити на долині або втікати до турків.
Реалізація геноциду черкесів відбувалася за планом: армія спалювала аули разом з живими людьми, вбивала мирне населення, знищувала врожаї та руйнувала будівлі. Тисячі людей відправляли під конвоєм до берега Чорного моря, де лише кожного третього чекав порятунок у вигляді втечі.
Російський генерал Алєксей Вєльямінов організував штучний голод для знищення черкесів, бо вважав це найшвидшим способом упокорення.
Тобто за більше ніж півстоліття першого штучного голоду в Україні (1921 – 1922) росіяни вже здійснили апробацію цього методу на черкесах.
Російський генерал Юлій Нейман рапортував (1864):
«Аули та запаси хліба з фруктами випалено; достовірно можна вважати, що населення протягом зими або помре з голоду або вийде до наших приморських пунктів для виселення в Туреччину».
Вони прекрасно знали, що робили.
Делегація черкеських народів з числа апсугів, убихів та абадзехів, яка прибула на перемовини до Тбілісі, аби домогтися припинення геноциду, успіху не мала. Російські керівники відмовилися від перемовин.
Ніколай Євдокімов хвалився в 1864 році, що зміг знищити величезний народ.
Військовий історик того часу Ростіслав Фадєев дуже влучно описав сутність російського імперіалізму, який можна проектувати на зараз:
«Земля закубанців була потрібна державі, в них самих не було жодної потреби».
Тобто, росіянам йшлося про чергові кілометри, а не корінних мешканців.
Чи це расизм? Що ж це, як не підтвердження того, що задовго до Леніна та Сталіна російський імперіалізм мав на меті знищення цілих народів?
Генерал Бабіч з 18 січня до 8 лютого 1869 р. знищив 44 села бжедухів. В сучасній Карачаєво-Черкесії всього 29 сіл, де живуть лише 50 тис. черкесів.
Російський генерал Грігорій фон Засс вважав черкесів «нижчою расою» та «прославився» тим, що організував масове відрубування голів черкесів з подальшим виставленням їх на палях (цілком у дусі Івана Грозного). Крім того, масово продавав черепи вбитих черкесів у Росії та Німеччині.
Вважають, що геноцид черкесів тривав з 1763 до 1864 року. Проте, до 1907 року тривали примусові виселення на територію Османської імперії. Частина з них була спровокована спробами мобілізації черкесів до армії Російської імперії. Інших депортували тому, що російський уряд просто забажав їхню землю.
21 травня 1864 р. російський генерал Павєл Граббє провів парад перемоги над черкеськими народами в Красній Поляні (аул Кбаада). Цей день є символом скорботи для всіх черкесів у світі. Останні роки влада забороняє заходи, посилаючись на війну в Україні. Бояться.
Переконаний, що український парламент і увесь світ мусить визнати організований Росією геноцид черкеського народу. Тому, що жоден злочин не має лишитися без оцінки і покарання.
Росія і росіяни глибоко вражені ідеологією рашизму, яка, незалежно від форми влади, знищує цілі народи та чинить агресію проти цілого світу.
Станіслав Федорчук
