Тисячí разів за добу тисячí людей гукають на Євромайдані «Слава Україні!». Слава. І я теж «за» славу України.
Але цього разу особисто мене на Євромайдан вивела не слава, а ганьба України.
Та сама ганьба, яка мучила Тараса Шевченка:
«Так сміються ж з України
Стороннії люде!»
Бо ті сторонії люде вважають, що ми, українці, так само, як усі цивілізовані європейські народи, настановили до влади над собою найкращих, найрозумніших, найпорядніших із-поміж себе: Януковича й Азарова. А виявилося, що це нечестивці. Шахраї. Янукович кілька місяців дурив український народ і всі народи Європи, що підпише документ про асоціяцію з Євросоюзом, а за тиждень до підписання він раптом під тиском свого «старшого брата» Путіна – передумав! Бо знає, що в Європі таким, як він, місце хіба в клітці.
26 листопада Янукович твердо заявив, що не підпише євроінтеґрації. Після цього йому ніхто зі світових політиків не подасть руки. І Путін теж матиме його за ганчірку під ногами.
Але мене тривожить, з яким видом ми, українці, віднині будемо з΄являтися у світі? Адже там думатимуть, що всі ми, українці, такі самі нечестивці, як Янукович і Азаров. І навіть підмітайлами нас не візьмуть.
Я філолог за освітою, тому говоритиму віршами іншого нашого пророка, Івана Франка:
«Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.»
Ви чуєте: Івана Франка палив сором за нащадків пізніх, тобто за нас його палив національний сором.
Інший великий поет сучасности, Микола Вінграновський у вірші «Ніч Івана Богуна» сокрушався серцем:
«Невірна ніч! Ганьба довготелеса
Схиляється до нашого лиця.
Ганьбо! Ганебино! Ганьбище, ти над нами!
Твій віщий зір на нашому чолі,
Що нашими козацькими кістками
Проторохтиш в землі і по землі.»
Щиро кажу молодим: мені соромно, що ми, старші, не забезпечили нормальних умов життя вам, молодим. І нагадую про цей наш історичний сором, щоб додати молоді рішучости звільнитися від скверни, яка опосіла наш добрий і чесний народ.
Кажуть – навіть тут, на Євромайдані кажуть: «український уряд, український президент». Але тицьніть пальцем чи не в кожного міністра – і виявите, що він ніякий не українець, що значна частина тих міністрів навіть народилася поза Україною. Україна для них не батьківщина, а лише територія і населення для пограбування. Ними керує не національна ідея (ідея національної державности), а жадоба урвати якомога більше, затягнути якомога далі, щоб там нажертися. Азаров – «парєнь із Калуґі», що прибився в Україну 1984 року, але навчитися української мови – в нього «ум слабоват и здоровье не позволяет» (Фонвізін, «Недоросль»). Янукович – син росіянки з Орловської области і німецького поліцая з Білорусії. Богатирьова – акушерка з Челябінської области, Могильов – з Петропавловська-Камчатського, міністр оборони з Казахстану чи з Північного Кавказу, Службу безпеки донедавна очолював кондовий москаль з Московської области Калінін. Самі приходьки та пройдисвіти… Один Діма Табачник «корєнной кієвлянін» з Подолу, але дід його, за його ж, Табачника, словами, був «неистовый большевик, чоновец» («часть особого назначения»), тобто кривавий чекіст, а внук продовжує дідову справу нищення України – іншими методами.
Це уряд України, але не український уряд. Такий само неукраїнський уряд був у нас у 20–30-х роках. У тому уряді Москва тримала в запасі по 2-3 українці – для декору і відстрілу. А хіба це не відстріл: тримати в тюрмі прем΄єра Юлію Тимошенко і міністра Юрія Луценка?
Люди добрі! Та це не український уряд, це «сборная СССР», яка і грає за новітній СССР – за Митний союз, у якому Україна буде такою ж безправною, як була УРСР.
Тяжкими зусилля виривалися ми з «Імперії Зла». Армія УНР, Українська повстанська армія наклали головами сотень тисяч воїнів. У шістдесятих – вісімдесятих гинули вже поодинокі: Василь Мáкух, Олекса Гірник, Алла Горська, Володимир Івасюк, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус, Вячеслав Чорновіл…
Мій старший друг, уже покійний Петро Розумний, теж політв΄язень, якось сказав був: «Наші батьки народили нас у рабстві. Ми ж залишаємо вам, молодому поколінню, вільну країну». Нехай відносно вільну, але ж ви маєте можливість вийти на Євромайдан і заявити свою волю. Ми такої можливости не мали.
Ради Бога, не здайтеся нашому запеклому історичному ворогові – Росії. Незалежність – найдорожче, що в нас є. Той факт, що ви повстали, і є вашою відповіддю чужим людям:
«Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..»
Ви, невольничі діти, які виросли під синьо-жовтим прапором, уже не захочете ходити у московському ярмі.
Байрон колись сказав: «Не шукайте славних у минулому. Дні вашої юності були днями вашої слави». І ви матимете право сказати ці слова вашим нащадкам.
Слава вам, вільним дітям України!
Василь Овсієнко, у минулому політв΄язень
27 листопада 2013 року.
