І Російська Церква, і Російська держава натхненні спільною ідеологією під назвою “російський світ” («русскій мір»), який значною мірою мобілізував вторгнення Путіна в Україну. Ця ідеологія є формою етнорасового релігійного фундаменталізму, який закликає кров, землю, віру, націю, народ, мову та царя/вождя. Як і попередні етноцентризми, він демонізує всіх, хто йому протистоїть, а водночас у логіці ідеології російського світу Захід є великим супротивником, верховним демоном. Ідеологія російського світу («русского міра») – це – і я не кажу це легковажно – новий нацизм, нацистська ідеологія ХХІ століття.
Витоки «русского міра» сягають початку 1990-х років, але все більшою і інтенсивнішою ідеологія стала відчуватися з початку нового тисячоліття. Ряд людей зробили вирішальний внесок у її формування, в тому числі Патріарх Московський Кирило, а Путін неодноразово посилався на неї.
Основне положення цієї ідеології можна було б підсумувати в існуванні наднаціонального «русского міра», російської сфери культурної реалізації, до якої входять Росія, Україна, Білорусь (іноді додаються ще Молдова та Казахстан) і крім російського етносу, також російськомовні люди Західної Європи, Північної та Південної Америки, Японії. Вона стверджує, що «русскій мір» має спільний політичний центр — Москву, спільну мову — російську (часто кажуть, що українська — це не «справжня мова», а просто діалект російської), спільний духовний центр — Київ, як «мать городов русскіх», спільна церква зі спільним патріархом — Російський патріархат, яка діє в «згоді» зі спільним для всіх царем/президентом/лідером Путіним і всі разом поділяють спільні моральні цінності, культуру, політичне бачення тощо. Часом також чули, що має бути альтернативна православна економічна система, яка цементує духовну єдність т.зв. “Святої Русі”. Не дивно, що Путін заперечує Україні право на існування чи навіть існування окремого українського народу, оскільки для ідеології «русского міра» може існувати лише Росія, “Свята Русь”, яка вічна, оскільки «існує вже більше ніж одне тисячоріччя». Щоб утвердити ці позиції, ця ідеологія вибірково спирається на емблематичні форми російської думки з ХІХ ст., Від слов’янофілів Хом’якова, Кірєєвського та Аксакова, Соловйова та євразійців (Савицького, М. Трубецького та Флоровського) до Івана Ільїна, а тепер і Дугіна.
За словами Патріарха Кирила, різні народи та етноси єдиного «русского міра» є «єдиним і неповторним культурним простором, в якому накопичилися цінності, знання, досвід, які допомогли нашим народам посісти гідне місце в людській родині».
«Русскій мір» має протистояти колективному «Заходу» та його «секуляризації», Заходу, який, як неодноразово наголошувалося, втратив духовний центр тяжіння і став маріонеткою корумпованих американців.
Зі слів Путіна, виголошених під час його промови 24 лютого, перед нападом на Україну, можна розгледіти ідеологію «русского міра» в аргументації про те, що Україна – це псевдодержава, створена Росією, а точніше – радянською владою: «Ще раз наголошую, що Україна для нас не просто сусідня країна. Це невід’ємна частина нашої історії, культури та духовного простору. Це наші супутники та близькі, серед яких не лише наші колеги, друзі та колишні колегі, а й наші рідні та люди, які пов’язані з нами кровними узами. Довгий час жителі південно-західних традиційних, давньоруських територій називали себе росіянами і православними християнами. Це відбувалося як до, так і після XVII століття, коли частини цих територій були возз’єднані з Російською державою. Я думаю , що перш за все ми всі знаємо , що мова йде про відомі факти».
Путін тут, по суті, намагається втягнути Україну в міфічний наратив т.зв. “Святої Русі”, або «русского міра».
Однак це не поодинока заява Путіна. Коли він вторгся в Крим у 2014 році, у промові в Російській Думі в березні того ж року він пояснив причини анексії та окреслив ідеологію «русского міра»: «Щоб зрозуміти, чому був зроблений такий вибір, достатньо знати історію Криму, що саме цей регіон означав і означає для Росії і навпаки. У Криму буквально все просякнуте нашою спільною історією і гордістю. Тут знаходиться стародавній Херсонес, де святий князь Володимир прийняв хрещення. Цей духовний подвиг, його навернення до православ’я зумовили спільну культурно-ціннісну базу, що об’єднує народи Росії, України та Білорусі. У Криму знаходяться могили російських воїнів, мужність яких у 1783 році привела Крим під контроль Російської держави. Крим – це Севастополь, місто-легендарне, місто великої долі, місто-фортеця, яке є батьківщиною росіянина Чорного. Морська бухта, Малахів курган і Мильна гора. Кожне з цих місць є для нас святим, це символ російської бойової слави і незрівнянної цінності».
Цю ж ідеологію можна також розпізнати через висловлювання лідерів Російської Церкви, які сформували її як інструмент переконання для Кремля. У промові Патріарха Кирила у 2009 році на Третій асамблеї фонду «Русскій мір», організації, заснованої Кремлем для популяризації російської мови та культури у світі, читаємо: «У цьому контексті необхідно пояснити, що ми маємо на увазі під терміном Російський світ сьогодні. У мене таке враження, що якщо розглядати Російську Федерацію з її нинішніми кордонами як єдиний центр російського світу, то ми помиляємося перед обличчям історичної правди і ми практично ізольовані від багатьох мільйонів людей, які мають почуття відповідальності. за долю «русского мира». Головна мета їхнього життя — будувати його. Серце «русского мира» сьогодні це Росія, Україна та Білорусь. Св. Лаврентій Чернігівський висловив цю нову реальність своєю відомою фразою: «Росія, Україна і Білорусь, це Русь Свята». Саме це розуміння російського світу підкреслюється назвою, яку ми даємо нашій Церкві. Наша Церква не називається російською за національними критеріями. Назва вказує на те, що Російська Православна Церква виконує свою пастирську місію щодо людей, які сприймають російську духовну та культурну традицію як основу своєї національної ідентичності – або принаймні як важливий елемент цієї ідентичності».
Нижче наведено уривок з промови Патріарха Кирила до групи православних ієрархів у Москві: «Україна не є провінцією нашої Церкви. Ми називаємо Київ «матір’ю російських міст», для нас Київ є тим, чим є Єрусалим для інших. Ось звідки пішло російське православ’я, і за жодних обставин ми не можемо заперечувати ці історичні та духовні зв’язки. На цьому духовному зв’язку ґрунтується єдність усієї нашої помісної Церкви».
Кілька днів тому Патріарх Кирило у своїй промові з нагоди російського вторгнення – термін, який він, однак, не вжив, – сказав наступне: «Не дай Боже, щоб нинішня політична ситуація в нашій братній Україні призвела до панування темних сил, які завжди боролися проти єдності Землі Російської та Церкви Російської […] Нехай Бог оберігає нас від громадянського конфлікту народів, які становлять єдиний простір Російської Православної Церкви. Ми не повинні дозволяти темним і ворожим зовнішнім силам сміятися над нами, ми повинні робити все можливе, щоб підтримувати мир між нашими народами і водночас охороняти нашу історично спільну Батьківщину від будь-яких зовнішніх дій, які можуть її розвалити. […] Хай Бог береже землю Руську. Коли я говорю «Русский», то вживаю стародавній вислів з «Історії минулих літ» — «Звідки взялась Земля Руська». Земля, утворені сьогодні Росією, Україною, Білоруссю та іншими племенами і народами. Нехай Господь оберігає Землю Руську від зовнішніх ворогів, від внутрішніх перекосів, щоб зміцнити єдність нашої Церкви, щоб милістю Божою відкинути всі спокуси, інтриги, виклики та наш благочестивий народ. насолоджуватися спокоєм і тишею – це наші сьогоднішні молитви».
На мій погляд, ідеологія російського світу (“русского міра”) – це нова форма релігійного фундаменталізму, яка фактично стала новою формою фашизму для XXI століття. Цю ідеологію сприйняли й популяризували багато фундаменталістів в Америці, наприклад Род Дрейєр, який виступає за культурну війну на Заході, а також вона знаходить значний резонанс у деяких православних країнах.
Існує багато подібності з німецьким нацизмом та італійським фашизмом у закликах до «Історичної (= Великої) Святої Русі», яка виходить за межі нинішніх кордонів Російської Федерації, а також у закликах до крові, мови, віри та землі. … Щоб було зрозуміло: ідеологія «русского міра» — це нацистська ідеологія нашого часу. Як шкода, що цю ідеологічну вигадку створили православні! Саме тому православним належить рішуче і чесно протистояти цьому і перемогти. Так само, як Карл Барт у 1934 році виступив проти Декларації керівників німецького християнського руху на підтримку Гітлера. Сьогодні ситуація настільки ж серйозна.
Чесно кажучи, ось чого ми повинні боятися: Путін не просто хоче відновити Радянський Союз, як це постійно повторюють західні ЗМІ. Путін хоче створити вигаданий “російський світ” («русскій мір»), вигадану імперію і вигадану країну, яка, на його думку, існує всюди, де є великі верстви російськомовного населення. За цією логікою наступною можливою метою є країни Балтії та ін.
Путін не є раціональною, секуляризованою політичною фігурою, як ті, до яких ми звикли в західному світі. Навпаки, на його сприйняття, він є “святим абсолютним монархом”, який надихається і керується етнорасовою релігійною ідеологією, яку частково вибудовувала сама Православна Церква. Багато людей у Російській Церкві виступають проти цієї ідеології зла і не соромляться заявляти про це публічно, будь-якою ціною. Ми повинні висловити свою солідарність з цими людьми. Ми маємо підтримати їх у тому, що вони висловлюють пророче слово, яке, як нагадав мені сьогодні мій друг, священнослужитель Московського Патріархату, потрібне понад усе зараз, коли ми вступаємо у Великий піст і після того, як Церква вже нагадала нам у останню неділю, що суд Христа є судом у правді й любові.
Брендон Галлахер, професор систематичного та порівняльного богослов’я на кафедрі теології й релігієзнавства Ексетерського університету у Великобританії.
28.02.2022 р.
