Петро Герасименко
Неформальна лідерка Національного об’єднання Марін Ле Пен за більш як пів року до виборів упевнено очолює рейтинг кандидатів у президенти Франції. І хоча країну майже гарантовано очікує другий тур, цього разу ставка на об’єднання електорату навколо поміркованішої фігури може не спрацювати. Перемогу Ле Пен в Україні переважно розглядають як вкрай небажаний і загрозливий сценарій. Але наскільки реальними є ці ризики?
Опитування громадської думки показують на впевнене лідерство Марін Ле Пен у президентській гонці. Політикиня, яка представляє праву силу, набирає близько 35 % голосів у першому турі. Її конкуренти суттєво відстають. На другому місці лідер правоцентристської ліберально-консервативної партії «Горизонти» Едуар Філіпп, прем’єр-міністр у 2017–2020 роках, з підтримкою близько 20 %. Однак його вихід у наступний тур ще не гарантований. В окремих опитуваннях центристський політик навіть поступається ліворадикальному лідеру «Нескореної Франції» Жан-Люку Меланшону. Решта кандидатів — Габрієль Атталь з центристсько-ліберальної партії «Відродження» і Рафаель Глюксман з лівоцентристської Соціалістичної партії — потенційно можуть додати інтриги перегонам. Проте не похитнуть лідерства Ле Пен.
Сподівання, що у другому турі електорат знову об’єднається і проголосує за іншого кандидата, щоб завадити приходу до влади крайньо правих, цього разу можуть не справдитися. Моделювання результатів другого туру показує перемогу Ле Пен над Едуаром Філіппом з відривом понад 10 %. Аналогічний результат соціологи прогнозують у парі Ле Пен і Атталь. Якщо ж конкурентом Марін Ле Пен у другому турі буде Жан-Люк Меланшон, то кандидатка від Національного об’єднання переможе з результатом 69 % проти 31 %.
За президентства Емманюеля Макрона Франція займала послідовну проукраїнську позицію і підтримувала нашу державу в боротьбі з російською агресією. Однак є всі підстави вважати, що після приходу до влади Марін Ле Пен політика офіційного Парижа зазнає змін. Питання в тому, наскільки радикальними і глибокими будуть ці зміни.
До повномасштабної російської агресії Марін Ле Пен транслювала чимало проросійських тез. Вона не визнавала анексії Криму, стверджувала, що Україна належить до сфери впливу росії. Висловлювала захоплення путіним як сильним лідером, який відстоює «суверенітет своєї країни і християнські цінності». Також Ле Пен критикувала санкції проти РФ і виступала проти вступу України до НАТО і ЄС.
Однак після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року риторика Марін Ле Пен змінилася. Вона назвала війну проти України агресією і очевидним порушенням міжнародного права. Заявляла про солідарність з українським народом, хоча попереджала про ризики Третьої світової війни. Доклала певних зусиль, щоб позбутися іміджу проросійського політика. Хоча скептично ставилася до постачання Україні наступальної зброї та сумнівалася в нових санкціях проти Москви. Можна дискутувати, наскільки щира публічна зміна поглядів лідерки Національного об’єднання. Але повністю ігнорувати цей факт не варто.
Позиція Ле Пен щодо України зараз дуже схожа на передвиборчу риторику Дональда Трампа 2024 року. Вона апелює до відсутності в бюджеті країни коштів на підтримку Києва і виступає за досягнення миру шляхом переговорів. Водночас Ле Пен намагається уникати відверто проросійської позиції, підкреслює, що не варто розглядати її підхід як акт ворожості щодо України. Стверджує, що Франція може навчати українських солдатів і військове керівництво, а також постачати обладнання, допомагати матеріально.
Лідер партії і кандидат на посаду прем’єра Жордан Барделла дотримується схожої думки. З одного боку, він запевняє, що Франція не покине Україну. А з іншого, пропонує обмежити фінансову підтримку і скористатися американським підходом. Вважають, Барделла представляє проукраїнське крило в партії і прихильний до обмеженої допомоги, хоч і без постачання далекобійних ракет і відправки французьких військ до України. Тоді як Ле Пен скептичніша. І все ж відмінності між цими політиками умовні й не принципові. Також варто зауважити: Ле Пен і Барделла негативно ставляться до вступу нашої держави до ЄС і НАТО.
Перемога Ле Пен на виборах президента Франції може суттєво вплинути на підтримку України. Але масштаб ризику є предметом дискусій. За найгіршим сценарієм, Франція припинить свій внесок у допомогу (як двосторонню, так і через ЄС), заблокує заплановані поставки зброї, виступатиме проти продовження антиросійських санкцій і систематично блокуватиме проукраїнські ініціативи в ЄС і НАТО. Не варто також виключати дипломатичного тиску на Київ, аби форсувати переговори з Москвою і завершити війну на умовах, близьких до позицій Кремля.
За іншим прогнозом, політика Парижа не зазнає радикальних змін, хоча фінансову допомогу Києву майже напевне припинять або відчутно скоротять. Водночас військову й матеріальну допомогу можуть зберегти, але в обмеженому обсязі. Проте повний розрив з Україною і відверте потурання росії малоймовірне.
Припущення, що Ле Пен проводитиме проросійську політику і повернеться до риторики часів до повномасштабного російського вторгнення, наразі дещо перебільшене. На відміну від «Альтернативи для Німеччини», французькі ультраправі принаймні публічно засудили російську агресію і дистанціювалися від Кремля. Французьке суспільство дійсно розділене щодо питання військової підтримки Києва. І все ж майже половина французів виступає за. Також 40 % опитаних схвалюють ідею розміщення на території нашої держави французьких миротворців (серед прихильників Національного об’єднання подібну думку поділяють 27 % респондентів). За іншим дослідженням громадської думки, 60 % опитаних вважають росію загрозою для Франції. Серед виборців Національного об’єднання 55 % поділяють таку позицію. Тому побоювання щодо проросійського розвороту Парижа частково гіперболізовані.
Доцільніше стверджувати про геополітичні ризики перемоги кандидатки від Національного об’єднання. Не в контексті того, що Париж займе проросійську позицію, а в контексті помітного охолодження відносин з Україною. Тепле ставлення Франції до України упродовж останніх років значною мірою зумовлене особистими контактами Макрона і Зеленського. Після гіпотетичної перемоги Ле Пен цей фактор зникне. Українській владі доведеться налагоджувати комунікацію з новою владою. Як показує приклад спілкування з Дональдом Трампом, це завдання може виявитися надто складним для нашої дипломатії і зайняти чимало дорогоцінного часу. Але робити це потрібно, навіть попри минулі гріхи Ле Пен.
Нарешті, не варто перебільшувати французьку військову та фінансову допомогу Україні. Внесок Франції справді відчутний. Але не такий значний, як здається на перший погляд. Тому навіть якщо вона буде повністю припинена, це не матиме катастрофічних наслідків для Києва. За інформацією Інституту Кіля, Франція з лютого 2022 року виділила Україні двосторонньої допомоги на 7,9 млрд євро, з яких військова становить 6,2 млрд євро, гуманітарна — 876 млн євро, а фінансова — 799 млн євро. Якщо додати до цієї статистики частку Франції в допомозі ЄС, яка складає понад 18 млрд євро, то загальний обсяг перевищить 26,2 млрд євро. Це приблизно 1% від ВВП країни. Водночас окремі європейські держави, які мають суттєво меншу економічну потужність, виділили частку, яка перевищує 3% ВВП.
У спільній заяві 19 вересня Ле Пен і Барделла жорстко засудили спроби РФ впливати на політику Франції через залякування і заявили, що жодна російська провокація не змусить Париж сприяти військовим цілям РФ в Україні. Також лідери Національного об’єднання висловили підтримку європейським країнам, які стали жертвами російських гібридних атак. Звісно, ця заява є передусім політичною декларацією. Але вона також може означати, що Київ має дипломатичне поле для маневру. Замість заздалегідь записувати Ле Пен і всіх членів Національного об’єднання до проросійського табору, можливо, є сенс налагодити контакти з політичною силою, яка має реальні шанси прийти до влади. І спробувати хоча б частково зменшити рівень її скептицизму у підтримці України.
