Через два роки після закінчення протесту Євромайдан, українська влада не спромоглась здійснити швидкі та рішучі дії для забезпечення права на правосуддя та компенсацію для постраждалих від порушень, вчинених під час протестів, а також відновити впевненість у судовій системі та верховенстві права в Україні. Незважаючи на деякі здійснені позитивні кроки протягом останнього року, обіцянки української влади притягнути до відповідальності винних у порушенні прав людини під час Євромайдану, так і лишилися на словах.
Минулий рік відзначився низкою позитивних змін. На відміну від попереднього року, до другої річниці закінчення протестів спостерігається певний прогрес у розслідуваннях справ Євромайдану, а нещодавно прийнятий Закон України “Про Державне бюро розслідувань” (ДБР) є ще одним кроком вперед. Однак, цей прогрес був надзвичайно повільним, неоднорідним та непереконливим. Крім того, значні виклики становлять загрозу підриву будь-якої перспективи досягнення справедливості і відшкодування шкоди. Для жертв використання надмірної сили з боку влади уповноваженими особами під час Євромайдану, правосуддя видається ще більш ілюзорним.
Порушення прав людини під час Євромайдану
У період між 21 листопада 2013 до 22 лютого 2014 сотні тисяч людей взяли участь у протестах на Майдані Незалежності у центрі Києва та в інших містах у всій Україні. Те, що розпочиналося як мирний протест проти відмови уряду підписати Угоду про асоціацію з ЄС, переросло у масові протести проти влади. Після того, як влада силою намагалася розігнати близько 200 учасників мирного протесту, значно більше людей приєдналося до протесту наступного ранку. Протягом подальших протистоянь з міліцією серед більшості мирних протестувальників з’являлись групи прихильників силового вирішення конфлікту, члени яких були відповідальні за подальше застосування насильства. Відповідь влади була непропорційною, і правоохоронці застосовували надмірну силу та без розбору атакували мирних учасників протесту, а також і тих, хто застосовував насильство, що призвело до сотень і навіть тисячі поранених. Правоохоронні органи використовували вогнепальну зброю проти протестувальників, внаслідок чого десятки людей були вбиті. Згідно з даними Міністерства охорони здоров’я, 106 людей загинули внаслідок протестів, із них щонайменше 13 правоохоронців.
Глибокі системні проблеми існуючого кримінального судочинства виходять на поверхню
Amnesty International зафіксувала численні випадки незаконного використання сили, зокрема вбивства, тортури та інші види жорстокого поводження під час демонстрацій, та відзначила недоліки та провали у розслідуваннях справ Євромайдану[1]. Ці провали, в свою чергу , виявили глибокі проблеми існуючої системи кримінальної юстиції, наслідком яких є неможливість здійснення швидкого, ефективного та неупередженого розслідування правопорушень, вчинених представниками міліції та інших правоохоронних органів. Ця неспроможність стосується як масових протестів під час Євромайдану та інших розслідувань злочинів, так і правопорушень, вчинених представниками правоохоронних органів в контексті конфлікту (так званої анти-терористичної операції) на сході України. Ця неспроможність проявляється в , поміж усього іншого, протидії системи кримінальної юстиції ефективному розслідуванню,, конфлікті інтересів та відсутності неупередженості, нестачі ресурсів та належних експертиз, а також всуперечливій юрисдикції та повноваженнях різних органів, що здійснюють розслідування.
Ці структурні проблеми і досі існують, однак, зараз вони ще доповнюються викликами, що виникли після прийняття Закону «Про Державне бюро розслідувань», про що піде мова нижче.
Розслідування справи Євромайдану : нарешті прогрес, але до здійснення правосуддя ще далеко
Через рік після закінчення протесту, з сотень постраждалих від порушень прав людини на Євромайдані, лише одиниці знали про те, чи розслідуються їхні справи. Лише малу частину з тих, з ким зв’язалася Amnesty International, було опитано в якості постраждалих, й нікого не було проінформовано органами влади про прогрес в їхніх справах з часу подання скарг.
Через два роки після закінчення протесту Євромайдан нарешті з’явилися перші відчутні індикатори прогресу в розслідуваннях деяких добре задокументованих епізодів насильства з боку правоохоронців, зокрема, зіткненнях на вулиці Банковій 1 грудня 2013 року, жорстокому поводженню та побиттю протестувальників на та біля вулиці Грушевського між 21 та 23 січня 2014 року, а також смерть більш ніж 70 людей на вулиці Інститутській між 18 та 22 лютим 2014 року. Після створення Управління спеціальних розслідувань Генеральної Прокуратури України Amnesty International зустрілася з жертвами зловживань з боку правоохоронців під час Євромайдану, рідними загиблих під час протестів, а також з адвокатами та слідчими, які працюють над їхніми справами. Згідно з отриманою інформацією, Управління провело кілька сотень слідчих дій протягом 2015 року, в тому числі судово-медичні експертизи, впізнання, допити жертв та свідків. В своїй доповіді до першої річниці завершення протесту Євромайдан, Amnesty International задокументувала справи 11 постраждалих від надмірного застосування сили з боку правоохоронців[2]. Ці справи є лише маленьким прикладом численних інцидентів надмірного або свавільного застосування сили органами правопорядку під час Євромайдану. Рік тому, як і сотні інших постраждалих, ці 11 жертв не мали жодної інформації стосовно прогресу в розслідуванні своїх справ, а більшість з них навіть не було допитано в якості свідків в першу чергу (навпаки, майже всіх їх було затримано та допитано під час протестів як підозрюваних; кримінальні провадження проти них було припинено через ухвалення Верховною Радою так званих «законів про амністію»).
Через рік, принаймні з чотирма з цих 11 постраждалих зв’язалися слідчі задля збору та збереження основних доказів, зокрема, з метою проведення судово-медичної експертизи для документування обставин порушень жертвами яких вони стали. Сергія Нужненка, Юрія Болотова та Геннадія Черевка (жорстоко побиті працівниками «Беркуту» 1 грудня 2013 року на вулиці Банковій) слідчі допитували кілька разів, в основному в кінці 2015 року, та попросили задокументувати свої свідчення та додаткові відомості на фото та відео на місці вчинення злочину. Юрію Болотову показали фоторобот та попросили впізнати можливих нападників. Ірину Рабченюк (яку правоохоронець вдарив кийком в обличчя 1 грудня 2013 року, в результаті чого вона отримала перелом черепу та втратила зір на одне око) було допитано принаймні один раз. Вона також брала участь в декількох слідчих експериментах в період з грудня 2015 року по лютий 2016 року.
Але, принаймні в одній зі справ, яку задокументувала Amnesty International, справі Владислава Загоровко (також побитого на вулиці Банковій, в результаті чого отримав перелом ребр та відшарування сітківки ока), постраждалий досі не в курсі прогресу слідства.
Переслідування виявлених правопорушників
Після зникнення Президента України Віктора Януковича у лютому 2014 року, нова влада пообіцяла провести ефективне розслідування всіх порушень прав людини, скоєних протягом протесту Євромайдан та притягнути до відповідальності всіх винних. У той же час, поспішним було рішення щодо визнання Президента Януковича та його близького оточення, які залишили країну, головними винуватцями порушень під час Євромайдану. У наступні два роки різноманітні вищі органи влади, зокрема, Міністерство внутрішніх справ (МВС), Служба безпеки України (СБУ) та Генеральна прокуратура, повідомляли громадськість про нібито успіхи у виявленні винних у зловживаннях владою під час Євромайдану та висунення звинувачень проти них, включно із колишніми міліціонерами та представниками служби безпеки. У багатьох випадках інформація про кількість виявлених правопорушників та осіб, яким було висунуто обвинувачення у вчинених ними злочинах, була невідповідною і часто з’являлась передчасно. Це вносило ще більше плутанину щодо розслідування справ Євромайдану, що свідчило про недостатню координацію між різними органами, які проводили розслідування, та призводило до втрати довіри суспільства до системи правосуддя.
Координація різних елементів розслідування покращилась після створення у грудні 2014 року Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.
Подальший прогрес у розслідуванні частково можна пов’язувати із більшою централізованістю самого процесу. Голова Управління Сергій Горбатюк регулярно спілкувався зі ЗМІ та громадськими організаціями для висвітлення ходу розслідування. Під час свого нещодавнього виступу 17 листопада 2015 року він заявив представникам ЗМІ про те, що більше 1000 правоохоронців знаходяться під слідством у зв’язку із подіями Євромайдану, 200 з яких було офіційно повідомлено про підозру. 20 листопада 2015 на сайті Генеральної прокуратури України було оприлюднено загальну кількість підозрюваних у справах, пов’язаних із Євромайданом, зокрема, щодо безпідставних затримань та судового переслідування мирних протестувальників та інших справ, не пов’язаних із насильством з боку міліції. Так, їх загальна кількість склала 281, з них 43 високопосадовці, 133 представники міліції, 14 суддів, 9 представників прокуратури, 6 представників місцевої влади, а також 76 цивільних осіб, так званих “тітушок” (загальний термін, використовуваний для позначення силових груп у віданні влади, метою яких було застосування насильства до протестувальників – звична практика для Євромайдану). Згідно з тією ж інформацією, 123 обвинувальних акти направлено до суду стосовно 55 осіб, і було винесено 28 судових рішень[3]. Однак, більше деталей не було надано, і тому неможливо дізнатися, який характер носили ці рішення.
На момент надання інформації, було відомо лише про двох правоохоронців, яких було засуджено у зв’язку із подіями Євромайдану ще у травні 2014. Обидва вони були рядовими внутрішніх військ, що брали участь у подіях Євромайдану. Вони отримали умовні терміни три і два роки відповідно за “перевищення службових повноважень” у зв’язку із жорстоким поводженням із протестувальником Михайлом Гаврилюком.. Було знято на відео, як він повністю оголений стояв на морозі перед правоохоронцями 22 січня 2014 року.
Окрім них, лише двоє рядових працівників “Беркуту” були заарештовані навесні 2014, і наразі повідомляється, що щодо них ведеться судове провадження, а також чотири екс-командири “Беркуту” були заарештовані протягом серпня-жовтня 2015 року, обвинувачені у злочинах проти Євромайдану і наразі чекають на суд.
Необхідність створення Державного бюро розслідувань: давно існуюча проблема вирішується поспіхом
12 листопада 2015 року Верховна Рада прийняла закон, який передбачає створення Державного бюро розслідувань (ДБР). Цьому передувала низка відтермінувань та тривалі обговорення першої та другої версій законопроекту. Закон був підписаний Президентом Петром Порошенко 14 січня 2016.
Створення ДБР було запропоновано задовго до початку Євромайдану. Проте, експерти із середовища громадянського суспільства та народні депутати мали різне бачення його функції: від антикорупційної агенції до незалежного механізму розслідування скарг на дії правоохоронців.
Відповідно до прийнятого закону, ДБР є окремим слідчим органом, до повноважень якого належатиме розслідування злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів, службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, суддями, службовими особами Національного антикорупційного бюро України, а також військових злочинів. Більшість повноважень ДБР переходить безпосередньо від органів прокуратури, які тепер будуть позбавлені всіх своїх слідчих функцій на користь ДБР та новоствореного Національного антикорупційного бюро України.
Створення ДБР є давно назрілим кроком в правильному напрямку. Існуюча система, в якій слідчі повноваження розподілені між прокуратурою, поліцією і СБУ, виявилася надзвичайно неефективною для розслідування порушень, скоєних співробітниками цих органів[4]. Причин для цього багато, зокрема, конфлікт інтересів і відсутність неупередженості, оскільки всі правоохоронні органи працюють на спільну мету – зменшення рівня злочинності, і, відповідно, їх працівники пов’язані солідарністю та часто мають тісні особисті та професійні зв’язки.
Як самостійний слідчий орган, який не потребує залучення членів інших правоохоронних структур для, наприклад, проведення слідчих та оперативно-розшукових дій (це в межах повноважень, наданих ДБР новим законом), він має потенціал виконати вимоги неупередженості та стати ефективним механізмом розслідування.
Проте, це лише перспектива, а не факт. Багато чого буде залежати від того, яким чином ДБР буде утворений, і чи зможе в повній мірі відстоювати в своїй повсякденній діяльності основні критерії незалежності та неупередженості, ретельності, своєчасності, компетентності та участі потерпілих і контролю громадськістю.
Amnesty International також стурбована тим, з яким поспіхом ДБР створюється. Закон набирає чинності з дня утворення Кабінетом Міністрів України Державного бюро розслідувань, але не пізніше 1 березня 2016 року. Проте, на даний момент, керівництво досі не призначене, як і жоден з працівників, і навіть комісію, яка буде відповідати за відбір кандидатів на посаду Директора досі не сформовано.
Крім того, не зрозуміло, як будуть вирішуватися протиріччя та суперечки з приводу юрисдикції та компетенції, які можуть виникнути між різними відомствами. Попри те, що стаття 5 Закону «Про державне бюро розслідувань», визначає виняткову юрисдикцію ДБР щодо злочинів, скоєних певним колом суб’єктів (див. вище), також додано «крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України» , допускаючи, що ці два органи можуть прийти до суперечності у питаннях підслідності.
Проте, більш негайною проблемою є відсутність механізму передачі справ Євромайдану від Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України до ДБР, що створює загрози для постраждалих від порушень прав людини під час протестів на шляху здійснення правосуддя.
Рекомендації Amnesty International:
Щоб усунити нездатність у здійсненні правосуддя і забезпечити відшкодування жертвам порушень прав людини, скоєних співробітниками правоохоронних органів під час Євромайдану, а також відновити довіру суспільства до системи кримінальної юстиції, українська влада повинна вжити швидкі та рішучі дії, зокрема:
∙ Виконувати міжнародні зобов’язання України і оперативно доводити до ефективного результату розслідування всіх випадків незаконного застосування сили співробітниками правоохоронних органів під час протесту Євромайдан;
∙ Забезпечити, що результати будь-якого розслідування були відкритими для громадськості. Це необхідно задля відновлення впевненості громадськості в дії принципу верховенства права та відновлення довіри до органів, відповідальних за його дотримання;
∙ Без невиправданих затримок прийняти всі необхідні законодавчі, політичні та практичні кроки для ефективного функціонування Державного бюро розслідувань в якості механізму з розслідування порушень, скоєних співробітниками правоохоронних органів;
∙ Невідкладно забезпечити створення Державного бюро розслідувань в спосіб, який не поставить під загрозу прогрес в розслідуванні порушень під час Євромайдану, зокрема, шляхом встановлення чіткого плану передачі повноважень та поточних проваджень;
∙ Забезпечити регулярне, своєчасне надання оновленої інформації про перебіг розслідувань всім постраждалим;
∙ Забезпечити жертвам незаконного застосування сили співробітниками правоохоронних органів під час Євромайдану гарантії відшкодування, включаючи компенсацію, реабілітацію.
Amnesty International, Україна
