Олег Вітвіцький
Бунти, смути, заколоти і революції – типове явище для «Росії-матушкі». У своїй дрімучій історії вона знала їх чимало: від стрілецьких та селянських повстань до жовтневого перевороту п’яних матросів і ГКЧП 1991 року. Всі вони носили, переважно, соціальний характер, а їхні наслідки, часто, були катастрофічними.
Події, які відбулися 24 червня 2023 року, точно не можна назвати революцією. Початком громадянської війни вони також не стали. Тому їх, швидше, варто класифікувати, як бунт, заколот чи путч – збройний виступ групи змовників або ж лише як початок незворотних процесів краху Московії. Особливістю «вагнерівського» путчу стало те, що він розпочався і закінчився в один день.
Так, «музиканти» і їхній ватажок не на жарт налякали царя, висловлюючись дипломатичною мовою – десакралізували і його особисто, і усю кремлівську «еліту». Виявилось, що і цар «нє настояній», і генерали – ряжені, і, зрештою, самі бунтівники – сумнівної якості і репутації. Проте вони запустили цілий ряд процесів, кінцевим результатом яких буде, як мінімум, поразка Росії у війні.
Однією із причин швидкого згортання путчу можна назвати його штучний характер. Йдеться про відсутність глибшої за власні амбіції, боротьбу за владу, впливи і ресурси, мотивації і мети організаторів і виконавців смути. Здавалось, а що може бути суттєвішим та важливішим? Відповідь на це питання лежить на поверхні – боротьба за свободу! Адже лише боротьба за волю, за незалежність, за права і свободи може призвести до розгортання справжньої революції.
А хто на території сучасного, даруйте за повторення, штучного утворення під назвою «російська федерація» здатний боротись за незалежність? Точно ж не «вагнерівці» і, навіть, не вигадані «русскіє», бо їх, за великим рахунком, також не існує, як і їхньої «федерації»: автократичної, тиранічної чи ліберально-демократичної. Насправді ж існує потворна московська імперія. А виборювати свободу повинні поневолені цією імперією народи: чеченці, дагестанці, черкеси, ерзя, чуваші, татари, башкири і сотні інших так званих «малих народів». До речі, малими їх зробила саме московська імперія, знищивши, депортувавши чи асимілювавши нації. Отже, якщо на Росії і можлива революція, то лише національно-визвольна, яка призведе до повного розвалу імперії і створення на її території незалежних держав.
Власне, події 24 червня мали стали певним лакмусом щодо питання, чи здатні вже сьогодні, або ж учора, поневолені народи піднятись на повстання? І як би не хотілось оптимістично відповісти, що так, варто чесно відповісти, що поки що ні. Поки що. Наразі. Не сьогодні, не вчора. Проте точно зможуть завтра! Після кращої підготовки і більш сприятливого розвитку ситуації.
Водночас, потрібно визнати, що більшість із організованих об’єднань та середовищ, які рухають справу визволення поневолених народів, 24 червня зайняли доволі прагматичну і правильну позицію. Для прикладу варто навести коротку цитату із звернення Мокшанського Національного Комітету: «Відповідально закликаємо вас, земляки, не підтримувати жодну зі сторін конфлікту, що розгорівся, а самим готуватися, хто як може, до майбутнього розвитку відверто революційних подій. Путін – узурпатор. Шойгу – його поплічник і кривавий слуга. Пригожин – карний злочинець, який відзначився в актах геноциду в Україні та країнах Африки. Найкраще для мокшан зараз – спостерігати та готуватися. Настане наш час, а це означає, що вже незабаром Мокшанія здобуде свою свободу!».
Подібні заяви зробили Комітет Інгуської Незалежності, Уряд незалежного Татарстану, військові із Башкортостану, Чувашії та інші представники поневолених народів. Це означає, що вони тверезо оцінили можливості і, до певної міри, скоординували позиції та дії. Це великий плюс у цій ситуації, який може претендувати на перший, невеликий крок на шляху до майбутньої боротьби проти спільного ворога.
І вже буквально на другий день, після невдалого путчу, почала з’являтись інформація, яка підтверджує динаміку росту визвольної боротьби. Комітет башкирського спротиву заявив, що лише протягом 24 червня у його ряди вступило понад 30 озброєних активістів. На Telegram–каналі підпільної організації «Чорний міст» опубліковано заклик про активізацію підготовки до повстання.
Лідери Ліги Вільних Націй оприлюднили висновки про заколот і оголосили про власне бачення наступних кроків саме з позиції поневолених народів. «До того, що відбувається, була не готова не тільки російська влада. На жаль, у розгубленості опинилися також визвольні національні та регіоналістські рухи. Із ситуації, що склалася, важливо отримати правильний урок на майбутнє, щоб не прогаяти свій наступний шанс, – йдеться у документі. – Завдання національних рухів та емігрантських центрів – не в координації революції з-за кордону, а в пошуку людей на місцях, здатних діяти за дуже простим і реалістичним планом у відповідну годину. У чому полягає цей план? Перетворити заколот на революцію. На першому етапі заколоту головний союзник бунтівників – це хаос і плутанина, а головні інструменти – диверсії та саботажні акції, підпали адмінбудівель, виведення з ладу спецтехніки та муніципального транспорту, блокування залізничного сполучення та автошляхів, поширення агітаційних матеріалів…»
На окрему увагу в контексті боротьби поневолених Московією народів заслуговує Білорусь, яка фактично окупована Росією. Варто висловити сподівання, що заява полку імені Калиновського щодо наближення часу визволення білоруського народу, почне втілюватись у життя вже у найближчій перспективі.
Серйозною проблемою, в контексті підготовки до справжньої революції, є відсутність зброї і бойового досвіду. Приклад «Вагнера» переконливо доводить, що лише озброєна, скоординована мілітарна сила здатна дійти до Москви і розвалити імперію. Про це йдеться також у наведеному вище документі Ліги Вільних Націй: «Робити ставку на збройне захоплення влади на першому етапі, коли національні та регіоналістські рухи не мають розгалуженого підпілля на місцях і не мають запасів озброєння – велика помилка. Підготувати людей до збройного виступу, провести бойове злагодження на території РФ – завдання в сучасних умовах нездійсненне». Тому єдиний вихід – активне формування національних бойових підрозділів у складі Збройних Сил України, за прикладом того ж полку імені Калиновського чи батальйону імені Шейха Мансура. Саме ці формування і покликані стати ядром національно-визвольних революцій, коли знову захитається Росія. А це відбудеться швидше, ніж можна сподіватись, адже «Женічка уже розлив масло»…
Як не парадоксально, але суттєво посилити військову складову національних повстань можуть регіональні «добробати», які на даний час перебувають у складі збройних сил РФ. Про це обережно говорять окремі експерти, а ще напрошуються аналогії, скажімо, з періоду Першої світової війни, коли якраз національні підрозділи імперських військ стали основою для армій молодих держав. Варто наголосити, що це лише припущення на випадок реального краху імперії, адже важко спрогнозувати реальні дії того ж «Ахмату» чи «Алги» у випадку революції.
Не потрібно забувати і про «принцип доміно», адже, коли розпочнуться визвольні повстання, скажімо, в Ічкерії, Дагестані, Татарстані чи в інших, більш готових до боротьби регіонах, тоді запалає вся «федерація». Тобто, мова йтиме не про 2-3 епіцентри, а кілька десятків, про таку собі децентралізаційну революцію, на яку центральна влада не буде здатна навіть фізично реагувати. Згадаймо часи розвалу СССР, коли прагнення до незалежності Литви, Латвії, Естонії, України і Грузії підтримали інші республіки, які не були достатньо зрілими до творення державності.
І на завершення варто виокремити роль сучасної України у процесі розподілу Росії. Про підготовку військових підрозділів уже було згадано, але цього не достатньо. Україна просто зобов’язана стати центром підтримки поневолених народів та експортером революції. Для цього мають створюватись спеціальні державні програми і працювати цілі відомства. Адже допоки існуватиме імперія зла – доти зберігатиметься небезпека для України і, зрештою, всього цивілізованого світу. І в цьому плані абсолютно доречним і актуальним є досвід АБН – Антибольшевицького Блоку Народів, який, під сучасну пору, відновлюється у форматі Антиімперського Блоку Народів. Створення на просторах московської імперії нових вільних держав – запорука повної української Перемоги!
