За 20 днів війни очевидним став провал планів російської агресії, яку в Кремлі цинічно назвали “cпецоперацією”. За даними ЗМІ, всередині владних еліт РФ почалися чистки серед чиновників, які повинні були відповідати за проросійську пропаганду і дестабілізацію ситуації в Україні. Зокрема це стосується високопосадовців із 5-ї служби ФСБ, які мали готувати масштабну підтримку для агресора (за даними журналістів Андрія Солдатова та Ірини Бороган). Вочевидь, пошук винних у провалі “спецоперації” продовжиться, що роздуватиме антипутінські настрої всередині еліти, пришвидшуючи крах режиму.
За півмісяця від початку повномасштабної війни Росії проти України агресором були задіяні вже майже всі батальйонно-тактичні групи, які Москва декілька місяців перед тим збирала зі всіх куточків Російської Федерації як найкращі свої війська. Загальне число російських військовослужбовців, за даними видання Forbes на 18 лютого, тобто за тиждень до повномасштабного вторгнення, нараховувало близько 150 тис. осіб особового складу. Проте впродовж перших двох тижнів боїв, за офіційними даними, щодня російські окупанти втрачали близько тисячі своїх солдат убитими. Загальна кількість вбитих росіян вже складає більше 13 тис. осіб, кілька десятків тисяч поранених (за військовою статистикою, їх зазвичай налічується в кілька разів більше). Таким чином, за два тижні війни втратили боєздатність близько 36 тисяч росіян. Нині майже кожен день з’являється інформація про загиблих російських високопосадовців, у тому числі і генералів. Тому Москва судомно збирає резерви, розгорнула вербування найманців у Сирії та Африці. Але головна ставка Путіна – на повномасштабне залучення до війни Республіки Білорусь.
Деморалізація в російській армії посилюється нелюдським ставленням між окремими підрозділами. Зокрема відома історія, коли так звані “кадирівці” у Бородянці (містечко під Києвом) розстріляли 12 поранених російських солдатів із 36-ї Окремої мотострілецької бригади, яких мали евакуювати до госпіталю в Білорусі. Таке ставлення до власних людей – свідчення внутрішнього розколу російської армії. Можна уявити, як вони ставитимуться до білорусів, які що для чеченців, що для росіян стануть розхідним гарматним м’ясом. Російська армія програє мотивованому народу, що підтримує армію. Відомі факти захоплення територіальною обороною (фактично ополченням) російської техніки. За планами кремлівської влади окупанти мали за декілька днів взяти Київ, Харків, інші великі українські міста, а за декілька тижнів окупувати всю Україну. Проте плани Кремля провалились вже у перший день повномасштабної війни, отримавши тотальний опір всієї української нації: Збройних сил України, Національної гвардії, територіальної оборони, інших силових відомств і звичайних громадян. В окупованих містах ми бачимо постійні декількатисячні мітинги українців, які прямо в обличчя окупантам виказують усе, що про них думають (у Херсоні, Мелітополі, Каховці). Москва вдається до терору. Особливо цинічно виглядає обстріл лікарень та пологових будинків. Також розстрілюються мирні жителі, що намагаються вибратися з міст, де ведуться активні бойові дії.Самовпевненим планам Путіна вже покладено крах. Перемога України в цій війні покладе крах і останній імперії у світі. Справедливо про свої територіальні претензії на південні Курильські острови уже неодноразово заявила Японія. Рухи поневолених Москвою народів на рідній землі висловлюють Україні свою підтримку – зокрема організації бурятів, башкирів, поволзьких татар. Путін бачить патовість ситуації і всіляко намагається долучити на свою сторону додаткові військові сили.
Ще із самого початку повномасштабного нападу Росія використовує Республіку Білорусь як плацдарм для атаки на українські території. Із території Білорусі вилітають російські війська, їдуть танки, стріляють ракети і здійснюється постачання. Проте крім цього постійно ведуться спроби втягнути у війну білоруських військовослужбовців. 11 березня, коли ставленик Кремля у Мінську Алєксандр Лукашенко їздив до свого господаря, російські літаки здійснили провокацію, обстрілявши із повітряного простору України білоруські села. Проте провокація провалилася, адже місцеві селяни бачили, як перед тим ці літаки вилетіли із Білорусі, а по поверненню назад перед ударами по білоруських селах завдали ударів і по українських.
А на які ж наслідки слід очікувати, якщо все ж Путіну вдасться переконати Лукашенка піти проти українців? Загальна чисельність збройних сил Білорусі становить близько 50 тис., а боєздатних, яких Лукашенко готовий відправити на війну – до 7-8 тисяч. Наступ білоруських військ відбуватиметься територією Полісся – болотистими, особливо у весняний період, територіями. Досвід російських військ уже показав, що може трапитися. Важка бронетехніка буде загрузати, як це ж саме відбувається на півдні в українських чорноземах. Також вразливість техніки посилиться через необхідність розтягуватися на кілометри, через поломки постійно утворюватимуться затори. Ці терени – ідеальні для творення успішного підпільного руху, де ворог буде плутатися, натомість місцеві мешканці прекрасно орієнтуються на лісових стежках. Полісся і Волинь стане пеклом для усіх, хто спробує напасти на Україну. Таким чином, пропорційно до кількості втрат Москви, за два тижні від початку боїв із білорусами їхні війська втратять близько 2 тисяч вбитими чи пораненими. Можливо, ці числа будуть і більшими, оскільки українські війська, які перебувають на Волині, вже понад два тижні приведені в повну бойову готовність і готові гідно зустріти непроханих гостей. Звісно, громадяни Білорусі можуть не одразу дізнатися про такі числа втрат, вони будуть приховуватися, як Росія приховує свої втрати, потайки переховуючи чи спалюючи трупи своїх солдат або приховуючи величезне число поранених.До речі, за повідомленнями білоруської служби Радіо Свобода, основне навантаження поранених і вбитих росіян уже зараз беруть на себе білоруські прикордонні міста Гомель, Мозир і Наровля. Співробітників білоруських структур, задіяних у доправленні, лікуванні поранених або переховуванні трупів змусили підписати угоду про нерозголошення справжніх масштабів бійні. Білоруси вже зараз відчувають проблеми, пов’язані з цим, цивільним громадянам обмежено доступ до послуг лікарів. Якщо ж і білоруські війська візьмуть участь у нападі, то лікувати поранених не буде вже де, банально не вистачить місць у госпіталях.
Крім того, після атаки з Білорусі Україна може з повним на те правом завдати удару у відповідь по військових базах на території Білорусі, що завдасть непоправних втрат білоруській військовій інфраструктурі. Так, зараз Київ уникає удару по авіабазах біля міст Барановичі та Лунинець, звідки запускають кожну шосту ракету по містах і цивільних жителях України. Але з кожною тисячею загиблих жінок та дітей терпець уривається.Атака білорусів також не обійдеться без вагомих проблем для цивільного населення. Транспортна система, яка працюватиме на військові завдання, може зазнати колапсу. Крім того, автоматично всі західні санкції, накладені на Росію, продублюються і для Республіки Білорусь, де повториться та сама картина, яку зараз можна спостерігати в РФ: виведення іноземних компаній і їхньої продукції, зростання кількості безробітних, сильний дефіцит продукції, різке підвищення цін, знецінення валюти тощо.
Ще один аспектом, який грає на користь Україні – самі білоруси незгодні з війною. Соцопитування вказують, що лише 3% населення Білорусі готові до війни.Та й сама військова підготовка білорусів бажає кращого. Абсолютна більшість бригад не готові до ведення боїв. Як зазначив білоруський опозиційний журналіст Аляксандр Папко, основним мотивом білоруських чоловіків йти в військо було отримання вищої пенсії і соціальних гарантій. А отже, вони абсолютно невмотивовані воювати. Лише невелика їхня кількість – в основному це сили спеціальних операцій – регулярно світяться на навчаннях. Серед них – Берестейська, Вітебська бригада і бригада із Мар’їної Гірки з-під Мінська. До речі, військовослужбовців з останньої білоруська влада використовувала для розгону акцій протесту у Мінську. У разі військового вторгнення їх безсумнівно чекає крах і знищення.
Звісно, падіння московського режиму невідворотне. Воно потягне за собою і падіння маріонетки Лукашенка. І ті одиниці, які виживуть у бійні на українських просторах, постануть перед трибуналом як військові злочинці. Але до цього тисячі білорусів загинуть, будучи знищувані як українською армією, так і нібито російськими “союзниками”, яким легше розстріляти пораненого, ніж подбати про евакуацію. Тисячі матерів одержать похоронки, а інші будуть позбавлені навіть інформації про долю своїх синів. Скажуть, що “пропали безвісті”, сліди спалені в пересувних крематоріях. Це вже не кажучи про звичне ставлення до “молодших братів” – білоруських солдатів з причини і без причини будуть бити, принижувати, та посилати на вірну смерть як гарматне м’ясо першими на українські позиції.
Однак у білорусів ще є шанс не зробити ганебних кроків. Сотні політичних біженців з Білорусі вступають у лави добровольців на боці України, формують окремі підрозділи. Варто з них брати приклад іншим білорусам, яким пора визначатись. Чого вони прагнуть – гідного майбутнього для власних дітей, чи кривавих жертв задля забаганок тиранів, і років животіння опісля. Врешті вийти на мітинг чи навіть сісти в тюрму – це краще, ніж померти на чужій і братовбивчій війні, будучи позбавленим навіть місця на кладовищі.Михайло Кублій, кандидат історичних наук
