Як Путін “сохраніл” українську бібліотеку в Москві

Повідомлення в смартфоні нагадало про долю Бібліотеки української літератури в Москві, що була  єдиним подібним закладом в Росії. Підкреслюючи значення бібліотеки її майже завжди писали з великої літери. Для українців Москви, Росії бібліотека значила сказати багато – того недосить. Вона була символом, вогнищем, додавала снаги, давала надію на розвиток українського слова в Росії.

Так думалось, але не так сталося. І по суті, як і на протязі попередніх століть, нічого не змінилось. Українське слово без малоросійської обгортки в Росії викликає ворожість. Бібліотека була ліквідована, фактично розгромлена, книжковий фонд (біля 50000 книг) знаходиться на схові в підвалі бібліотеки «иностранной литературы», хоча Путін вважає, що українці і росіяни – один народ.

В 1938 р. українську бібліотеку у Москві ліквідував сталінський тоталітарний режим. Історія визначиться з назвою нинішнього режиму, який через 80 років після сталінського розгрому влаштував в «демократичній» Росії розгром відродженої української бібліотеки під акомпанемент путінських заяв.

«Президент России Владимир Путин потребовал сохранить Библиотеку украинской литературы в Москве. Об этом он сказал на заседании совета при президенте России по культуре, передает РИА Новости.

“Она (бібліотека, прес-служба ОУР), конечно, не должна быть утрачена ни в коем случае. Ведь украинцы в России – третья по численности титульная нация”, – заявил российский президент. 

Путин в очередной раз подчеркнул, что русские и украинцы – это “вообще один народ, по большому счету”.

“Это кому-то не очень хочется слушать, или кто-то с этим не согласен, это другой вопрос”, – отметил президент РФ.

Путин отметил, что у украинской культуры и литературы есть”свой шарм и свое собственное начало”.

Наразі з «шармом» і «собственным началом» української літератури можна ознайомитись хіба що в підвалах «Иностранки». Про те, щоб купити українську книгу чи часопис у Москві не кажучи про Росію, годі й думати.

Все пізнається в порівнянні. Президент Зеленський вельми дохідливо пояснив, що в центрі Києва можна купити «забороненого» Булгакова. І це на тлі громовиці у Москві і вереску п’ятої колони у Києві про заборону Булгакова. Може Президент Путін підкаже, як у Москві, Новосибірську, Владивостоку ознайомитись з «шармом» і «собственным началом» української літератури.

Ця історія має бути повчальною для тих, хто сподівається побачити в чужих очах те, що хотілося б побачити.

Тепер про подію, яка нагадала недавнє минуле Бібліотеки. Якось після розсилки анонсу прес-служби Об’єднання українців Росії «Українцям Москви» надійшло повідомлення від члена організації Євгена Агітаєва, писала його дружина:

«Здравствуйте, Валерий Фокович. Агитаев Евгений Васильевич умер 29 мая. У него осталась большая библиотека украинской литературы на украинском языке. Мне бы хотелось, в память о нем, передать книги украинской библиотеке в Москве. Он был украинцем не только по рождению, но и по духу. Как мне связаться с библиотекой.? Его жена Агитаева Наталья Борисовна».

В. Семененко зателефонував пані Наталі, висловив співчуття і жаль, що не повідомила, щоб провести Євгена в останню путь. Сказав, що книги заберемо і будемо вирішувати, як з ними бути далі.

Досить значну частку книжкового фонду бібліотеки складали книги з особистих бібліотек. Люди самі або їхні рідні передавали, дарували книги бібліотеці. Багато книг надійшло з України, зокрема подарунок Президента В. Ющенка. Від знаменитого співака ХХ ст. Івана Семеновича Козловського залишились справжні раритети. Українські письменники вважали за честь подарувати свої твори Івану Семеновичу з власноручною посвятою – М. Рильський, А. Малишко, Д. Павличко, І. Драч та ін. Після відходу Івана Семеновича його нащадки передали книги Об’єднанню українців Москви, яке в свою чергу передало книги в Бібліотеку української літератури.

А куди сьогодні передавати українські книги? В підвал «Иностранки»?

Бібліотеку Євгена Агітаєва вирішили переправити в школу на Вінничині, де він вчився.

В українських активістів виникало питання, чому з таким гуркотом без огляду на можливі наслідки (все ж таки ХХІ століття) була розгромлена у Москві українська бібліотека. Зрештою можна було поставити там якогось ренегата, таких не бракує, і затим напускати туману, демонструючи «шарм» і «собственное начало» української літератури. Чи може якісь структури накинули оком на досить пристойне приміщення бібліотеки, це теж не виключається.

І все ж очевидно, що український фактор в умовах Росії, яка хронічно піднімається з колін і намагається відновити свою імперську сутність, є визначальним. Українське питання для Росії повинно бути вирішене шляхом зникнення самого питання. Невизнання української нації як окремого суб’єкта історії, старожитності української мови, України як незалежної держави є одним із основних кредо «русского мира», і такий стан речей є досить стійким в менталітеті як російської влади, так і значної частини російського  суспільства.

Прес-служба Об’єднання українців Росії

Опубліковано Українці в світі.