Мешканці семи німецьких міст мали змогу отримати насолоду від зустрічі з артистами Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М.К. Садовського. Глядачеві було представлено виставу «Квітка, пісня наяву і уві снах». Це розповідь про українку, яка народилася у Нью-Йорку у сім’ї біженців з України, які емігрували з окупованої радянською владою Галичини наприкінці Другої світової війни до Америки. Вихована батьками-митцями – батьком-музикантом і мамою – Квітка, її сестра Марія інтегрувалися в американську культуру, але зберегли і примножували українські традиції, рідну мову, пісню. Рідкісний голос колоратурного сопрано Квітки Цісик лунав не тільки у багатьох американських помешканнях, а й у світі.
На запрошення Німецько-Українського Товариства на чолі з Анастасією Козак вистава була показана в місті Гайльбронн.
Талановитий новітній драматург Олег Миколайчук, у своїй п’єсі «Квітка, пісня наяву і уві снах», вмістив розповідь про період, коли співачка розпочала запис диска відомих українських пісень, вкладаючи у них щирість своєї душі та неосяжну любов до України.
Особливого драматизму виставі надають події, пов’язані з боротьбою з невиліковним онкологічним заховорюванням. Лікарі обіцяють Квітці Цісик лише три місяці життя. Вона поспішає завершити роботу над двома україномовними альбомами.
Поставила цей театральний спектакль Таїсія Славінська, народна артистка України, головна режисер театру. У розмові зі мною розповіла: п’єса пролежала у неї на столі протягом трьох років, бо шукала акторку, яка б виконала роль головну роль. Згодом нарешті знайшла. Такою була акторка театру Тетяна Фролова, вона підросла фахово, схожа зовні з головною героїнею. Її чоловік Максим Какаркін, заслужений артист України, схожий з чоловіком Кейсі (Квітки) Еді Раковичем. Коли склалися всі пазли – шукали підтримки. І вона прийшла.
Вистава побачила світ, завдяки очільнику Вінницької області Віктору Коровію, який, майже десять років тому ініціював провести акцію: придбати пересувний мамограф для обстеження жінок, які проживають у селах. До цієї дії його спонукало прочитання п’єси Олега Миколайчука. Віктор Коровій пройнявся долею талановитої співачки.
Кошти від прем’єри театр перерахував на придбання медичного автомобіля. Обстеження показало високий відсоток захворювання жінок. Це був суттєвий крок до врятування життів. Благородна і творча місії зійшлися. За сім років виставу було показано в усіх театрах України, у Грузії. Про легендарну американську співачку з українським серцем нині представлено у Німеччині.
У затишному та компактному театрі Гайльбронну зібралися українці, шанувальники таланту української діви. Разом із біженцями я занурилася в рідкісний голос колоратурного сопрано Квітки Цісик. «Черемшина», «Стоїть гора високая», «Мила моя», «Два кольори» – далеко не повний перелік пісень у запису, що звучали цього вечора, гармонійно вписувалися у сюжетну лінію вистави.
Актори театру занурили нас у період життя мужньої жінки-співачки, яка у найскладніший період думала не про себе, а поставила мету – записати українські пісні популяризуючи українську вокальну культуру у світі, які лунатимуть у незалежній Україні, яку вона ніколи не бачила. Проте жила її болями і мріями. Любов до музики, родини та України, яку носила у своєму серці, стали її натхненням і силою. Співачка виконала свою життєву програму. Їй Бог подарував після онкологічного діагнозу лікарів ще 11 років життя.
Сьогодні її спів ми ототожнюємо з рідною країною, пишаємося тим, що співпрацювала із Вітні Г’юстон і Майклом Джексоном, почувалася невимушено, співаючи блюз, оперні партії чи коротенькі джинґли. В Америці її голос лунав у кожному домі. Квітка Цісик була голосом багатьох потужних компаній і корпорацій Америки, які вона популяризувала. Квітка зробила приголомшливу співочу кар’єру. Для України вона таки записала два україномовних альбоми за власний рахунок.
Актори Вінницького театру – це Валерій Прусс, Анатолій Вольський, народні артисти України, Олена Пархоменко, Любов Остапчук, Наталя Шолом, заслужені артистки України, вели нас дорогами життя відомої співачки, викликаючи сильні емоції, сум, спогади, ніжний дотик до душі.
Коли я виходила із зали, після спілкування з режисером, акторами, тільки тоді зрозуміла як мені на чужині не вистачало української пісні і голосу Квітки Цісик. І, насправді, не надто пафосно скажу, ми, українці, без пісні і музики не уявляємо себе. Співаймо і перемагаймо! А музично-драматичному театру велика подяка за такі глибокі ментальні впливи.
По закінченню вистави я зрозуміла, що ці асоціації з творчістю Квітки Цісик стали все більш впорядкованими і послідовними. Талант цієї особистості заграв насиченими повнокровними барвами. Серед тих, словоспівів яких я чую і знаю, це найбільш насичений і харизматичний голос, який мене буде супроводжуватиме в продовж життя.
Додали колориту виставі ще й такі якості як згадування геніальних наших українок: Ліну Костенко, Катерину Білокур, Оксану Петриненко. Дуже хочеться, щоб цей спектакль побачило якомога більше українців, які зараз вимушені проживати на чужині…
Віра Марущак,
письменниця, журналістка
