Пам’яті Валентина Іващенка — організатора українського життя в СПБ

ivashchenko

В силу об’єктивних сімейних обставин в середині 1996 року я переїхала на постійне місце проживання в м Санкт-Петербург — батьківщину мого батька. Незабаром в СПбДУ, куди я визначилася на роботу, мені дали інформацію про діяльність на базі ДК імені Кірова організації, що об’єднує українців. Так я познайомилася з Валентином Іващенком. З тиого часу нас об’єднали непідробний загальний інтерес до культурно-просвітницької української тематики і дружні людські стосунки. У кращих залах Санкт-Петербурзьких палаців звучали його пісні; то ліричні, то вибухові, то заповнював сцену український гопак (маючи хореографічну підготовку, я тоді ще танцювала в його спектаклях на повну ногу). Зі сцени часто звучали звернені до людей його проникливі слова – слова людини, яка присвятила в ранзі офіцера частину свого життя вихованню молодих солдатів, зміцненню здоров’я людей. Його громадянська частина життя стала служінням українській національній культурі в широкому спектрі її прояви.

У Шевченківські дні це відбувалося в конференц-залі Академії Мистецтв; в пам’ятні дати життя і діяльності П.А. Столипіна – в Петровському залі СПбДУ, в приміщеннях історичного музею Санкт-Петербурзького Університету, в залах Музею інституту Миколи Реріха; в Пам’ятні дні видатного вченого в галузі будівництва та архітектури, лауреата Державної премії СРСР, Заслуженого діяча науки УРСР, українського композитора Михайла Михайловича Жербіна – уродженця Петербурга, який присвятив 60 років наукового та творчого життя Україні. Урочистості в честь М.М Жербіна за участю Валентина Іващенко проходили в залах Санкт-Петербурзького Будинку архітектора (особняк Половцова). Валентин Іващенко завжди вносив особливу атмосферу веселощів і радості на моїх сімейних ювілеях. Це відбувалося в затишних кафе і одного разу в ресторані ДК імені Кірова, а зі свого боку, я неодмінно була присутня на всіх сімейних урочистостях у Валентина Іващенка. У залах Санкт-Петербурзького Будинку національностей культурні програми, в тому числі за участю вокально-інструментального ансамблю “Рось”, створеного Валентином Іващенком, об’єднували членів УНКА з членами Петербурзького Дворянського зібрання, які сьогодні сумують разом з усією Українською культурно-національною автономією.

Всього, про що ще можна було б згадати, важко перелічити. Але ось ще хочу розповісти про одну незабутню зустріч Нового року, в якій моя сім’я, об’єднавшись з сім’єю Іващенко, ми зустріли на святково-освітленому Невському проспекті. Уздовж усього проспекту стояли святково-прикрашені платформи (прикрашені вантажні машини з опущеними бортами). Організатори святкових програм пропонували петербуржцям участь в них. Ми майже всюди відзначилися. Загальним веселощам і радості не було меж. Найактивнішим з нас був Валентин. Нам всім буде дуже не вистачати його. Царство тобі Небесне, Валентине Іващенку. А на землі людина живе, доки її пам’ятають. Валентина Володимировича Іващенка пам’ятати на землі будуть нескінченно довго. “

Ліанна Остапчук-Петровська (нар. м. Київ), член Української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга, викладач Інституту ім. І. Рєпіна РАХ

Можна тільки приєднатися до слів пані Ліанни. Так, українці Санкт-Петербурга надовго збережуть пам’ять про Валентина Іващенка, гаслом якого були слова “Ми не відірваний шматок, ми – частка України”. Гаслом, про яке повинні не забувати і в Україні!

Об’єднана прес-служба українських організацій Росії

Опубліковано Українці в світі.