Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України публікує онлайн-колецію документів про те, як КҐБ приховувало інформацію про масові розстріли жертв Великого терору.
Серед опублікованих документів є Директива про «Порядок відповідей на запити громадян про долю засуджених до вищої міри покарання (розстрілу — ЦДВР) у 30-і роки». На документі стоїть гриф «совершенно секретно».
Зокрема Директива постановляє, що органи КҐБ мають усно відповідати на запити про долю заарештованих за «контрреволюційну діяльність» та розстріляних у 30-х роках громадян. В усній бесіді правоохоронці мають повідомити родичам, що засуджені отримали вирок до 10 років виправно-трудових таборів та померли у місцях відбування покарання. Однак для вирішення правових та соціальних питань допускається можливість зареєструвати смерть засудженого заднім числом у відповідному органі та надати письмову довідку.
Як виконувалась ця Директива, ілюструють витяги зі справ на деяких репресованих представників українського культурного та політичного життя. До онлайн-колекції увійшли документи зі справ на Миколу Зерова, Леся Курбаса, Валер’яна Підмогильного, Андрія Паніва (Панова — так він записаний у матеріалах справи) та Сергія Остапенка (прем’єр-міністра уряду УНР).
«Цинічно, що в офіційних версіях про долю засуджених, які КҐБ озвучував рідним, основними причинами смерті ставали серцеві захворювання: як-то “параліч серцево-судинної системи” у Зерова, “інфаркт міокарда” у Сергія Остапенка чи “інфаркт серця” у Андрія Паніва», — коментує координатор Електронного архіву Денис Пасічник.
Матеріали службової кореспонденції показують, як віддавались вказівки про реєстрацію фіктивних причин та дат смерті.
Наприклад, серед опублікованих архівних матеріалів є звернення дружини Миколи Зерова, Софії, яка через 20 років після розстрілу чоловіка звернулась з проханням видати довідку про його смерть. На що співробітники правоохоронних органів віддали розпорядження постфактум зареєструвати у паспортному столі смерть громадянина Зерова. При цьому там мало бути вказано, що літератор помер у 1941 році (а не від розстрілу у 1937-му) у місцях позбавлення волі. Офіційна причина смерті — параліч серцево-судинної системи.
Саме така довідка мала бути надіслана Софії Зеровій для надання у соціальні служби. Відповідні рішення викладені у секретному висновку, який підписали співробітники органів за погодженням заступника начальника УВД Ленобласті підполковника Єрмолаєва.
Однак були випадки, коли родичам вдавалось досягти вказування справжньої дати та причини смерті в документах. Сестра літератора Андрія Паніва, Клавдія Клименко, починаючи з 1937 року, писала в органи листи з проханнями надати їй інформацію про смерть брата і про обставини справи. Їй кілька разів повідомляли офіційну причину смерті — інфаркт у 1942 році. Зрештою у 1989 році, після тривалих листувань з різними установами, їй вдалось досягнути того, щоб в органах реєстрації виправили інформацію у документах про смерть Паніва: вказали коректну дату і справжню причину смерті — розстріл.
Онлайн-колекцію «Приховування правди про жертв Великого терору» можна переглянути та завантажити за посиланням.
Колекція публікується до Дня пам’яті жертв політичних репресій, який в Україні відзначається щороку у третю неділю травня.
Більше документів про сталінські репресії 1937–1938 років на сайті Електронного архіву в розділі «Великий терор».