Українська Повстанська Армія – джерела і боротьба

upa-veteranУкраїнська Повстанська Армія (УПА) – збройний Рух Опору нацистській та комуністичній окупації України під час Другої світової війни та після неї.

Політичною підставою для створення УПА став Акт відновлення української державності, проголошений 30 червня 1941 року у Львові. Уряд, створений внаслідок Акту, був заарештований репресивними службами гітлерівської Німеччини, в результаті ОУН(б), яка була ініціатором Акту, перейшла до підпільної боротьби з нацистами, а далі – до збройного опору.

На Нюрнберзькому процесі був оприлюднений документ Айнзацкоманди Ц/5 (наказ до всіх постів на території України за номером –KdoTgb Nr124321/41), у якому, зокрема йшлося:

Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхкомісаріаті (Україна) з метою створити незалежну Україну. Всі функціонери руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно страчені як грабіжники. Протоколи допитів належить переслати в Айнзацкоманду Ц/5.

Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання”.

(Матеріали Нюрнберзького процесу, том XXXIX, стор 268-269)

Один цей документ робить безглуздими обвинувачення ОУН(б) в колаборації з нацистами після Акту 30 червня, а таких документів в архіві ґестапо є багато.

Після формування Райхкомісаріату Україна нацисти розпочали неприкритий грабунок населення, а далі – вивезення на роботу в Німеччину. Після безладного відступу Червоної армії в населення опинилась велика кількість покинутої зброї (ОУН закликала людей збирати і зберігати її), тому в умовах німецьких репресій розпочався стихійний збройний опір. ОУН зорієнтувалась в суспільних обставинах, і, маючи підготовлені кадри, спрямувала цей рух в національне русло. Формувались загони військового зразка, вводились військові звання та однострої.

Першим боєм УПА вважається засідка сотні Григорія Перегіняка («Довбешки”, «Коробки”) 20 січня 1943 р. на колону німецької поліції та власівців поблизу с. Городець Володимирецького р-ну. Було вбито 4 німецьких поліцейських, 1 українського шуцмана, гебітскомісара Сарненського р-ну, власівці втекли з поля бою. В наступному бою ця сотня напала на райцентр Володимирець вночі на 8 лютого 1943 р. з метою звільнення арештованих ОУНівців. Містечко обороняли 30 німецьких жандармів, 70 російських козаків (колишніх військовополонених) та 80 узбеків (також колишніх бранців). Результати бою: вбито 3 козаків і 4 німців (серед них і коменданта жандармерії), 6 козаків було виведено із собою і після допиту страчено в лісі неподалік Володимирця. Визволено з ув’язнення провідника “Діброву”, захоплено 20 карабінів, 65 ковдр і багато амуніції. Втрати сотні становили 1 вбитого і 2 поранених.

У березні 1943 р. частини УПА звільнили від німців території Маневицького, Цуманського, Рожищенського, Ківерцівського, Степанського районів Волинської обл. та частину Радивилівського району Рівненської обл. Утворилась т.зв. Колківська республіка з центром в містечку Колки поблизу Луцька. Вона проіснувала до листопада 1943 р., коли гітлерівці, користуючись наявністю частин вермахту, який відступав від Києва і Житомира, зачистили своє запілля в очікуванні чергового радянського наступу. Командирами УПА в цей час (до загибелі 13 травня 1943) був Василь Івахів (“Сомар”, “Сом”) та Дмитро Клячківський (“Клим», «Савур”). Зазначимо, що в їх юрисдикції була обмежена територія – тільки “Райхкомісаріат Україна”, на інших окупованих територіях ОУН мала іншу тактику формування військової сили.

В Галичині, де була інша суспільна і правова ситуація (Дистрикт вважався частиною Райху, а нащадки громадян Австро-Угорщини мали права громадян Німеччини), стихійного опору населення окупаційна влада не спровокувала, і ОУН почала створення УПА під назвою Українська народна самооборона. Бої з німцями почалися влітку 1943 р. 18 серпня 1943 року УНС провела першу збройну збройну акцію проти окупантів під містом Сколе. Сотня УНС знищила табір примусової праці і звільнила кілька сотень українських робітників каменоломні, розстрілявши німецьку охорону, яка знущалася над ув’язненими. Найбільш відомим боєм з німецькими військами є оборона гори Лопати в Сколівських Бескидах 6-16 липня 1944 року.

ОУН(б) впорядкувала організацію командування УПА на крайовій конференції в лютому 1943 р., коли Головним командиром був призначений Роман Шухевич (“Тур”, “Тарас Чупринка”). 13 квітня 1943 р. на засіданні Проводу ОУН Микола Лебедь («Максим Рубан») склав свої повноваження Урядуючого Провідника і замість нього було обране Бюро Проводу ОУН в складі Романа Шухевича, Зиновія Матли і Дмитра Маївського. На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН (б), що відбувся 21-25 серпня 1943 р., Р. Шухевич був обраний Головою Бюро Проводу ОУН, таким чином ще перед повною окупацією України радянськими військами керівництво Рухом Опору опинилось в одних руках.

Найбільший бій УПА з радянськими військами під Гурбами, де командував заступник Р. Шухевича Василь Кук (“Леміш”), показав, що в традиційному військовому протистоянні фронтів УПА не має шансів у боротьбі з червоною армією, натомість має велику перевагу там, де діють малі мобільні збройні групи, де використовуються засідки та несподівані збройні напади. Відповідно до цього Роман Шухевич змінив тактику військових дій УПА, порівняно невеликими загонами, а потім виробив нову концепцію визвольної боротьби ОУН, яка в 1947 році була впроваджена, з основним акцентом на пропагандивні дії. В цю концепцію було також впроваджена діяльнісь УПА в концтаборах ГУЛАГу, де упівці складали значну частину ув’язнених.

Те, що військова доктрина Шухевича є ефективною, показав Космацький бій УПА 1945 р., де повстанці знищили дивізію НКВД, підсилену трьома прикордонними батальйонами, а потім і підкріплення, надіслане в Космач. Однак загальне співвідношення сил було не на користь українського визвольного руху, і в запеклих боях переважаючі частини НКВД поступово знищували повстанців. 5 березня 1950 року на підпільній квартирі у передмісті Львова гине Роман Шухевич. Головним Командиром УПА і Головою Проводу ОУН на українських землях стає Василь Кук – “Леміш”. Збройна боротьба продовжується у вигляді диверсій та нападів на функціонерів НКВД, але її інтенсивність падає в міру зменшення кількості загонів. Основний акцент підпільники роблять на пропагандивній діяльності, підтримання в народі ідеї необхідності Незалежної України.

23 травня 1954 р. КГБ захоплює на конспіративній хаті Василя Кука. Це був останній провідний діяч ОУН в підпіллі, мережа на цей час була розірвана і сильно ослаблена, наступного Головного Командира вже не було з кого призначати. Але збройна боротьба підпільників продовжувалась. Останньою організованою боївкою УПА (перед ліквідацією вона знищила оперуповноваженого районного відділу КГБ) за наявними документами є боївка «Чорного», яка загинула 14 квітня 1960 року біля хутора Лози Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. Однак і після цього протягом 60-х і навіть 70-х років КГБ продовжувало виявляти підпільників-одинаків, засуджувати їх, декого до розстрілу.

На цьому можна було б закінчити історію про УПА, якби її боротьба була виключно збройною. Але метою ОУН було здобуття Української Держави, і саме тому, бачачи, що збройна боротьба в умовах Холодної війни не дасть потрібного результату, Роман Шухевич змінив акценти в діяльності підпілля. Важливою також була концептуальна думка ОУН, стверджена на 2-му Велькому Зборі, що виграти визвольну боротьбу проти Росії Україні вдасться лише в союзі з іншими поневоленими Росією народами. Цей фронт боротьби за незалежність проходив у концтаборах ГУЛАГу, і його очолював провідний діяч ОУН(б) Михайло Сорока.

Є незаперечним фактом, що саме Норильське, Воркутинське та Кенгірське повстання докорінно змінили систему ГУЛАГу, примусивши Москву її реформувати. Ініціаторами та керівниками цих повстань були українці, і це не було їх стихійне рішення, це було продовження боротьби, яку вела УПА. «Ми пам’ятали наказ Проводу ОУН: продовжувати боротьбу за волю України й інших поневолених народів скрізь і за будь-яких обставин», — говорив пізніше Степан Семенюк, в УПА – провідник суспільно-політичної референтури ОУН Північно-західних українських земель, а згодом керівник націоналістичного осередку у 3-й зоні Горлагу.

Більшість провідних упівців отримали термін ув’язнення в 25 років, отож в 60-ті роки у таборах вони застали хвилю нових ув’язнених – дисидентів, не лише українців. Це було дуже добре середовище для роз’яснення, що лише боротьбою за права людини змінити СРСР не вдасться, потрібна боротьба за право націй на самостійні держави. Так, потрапивши у табори дисидентами, правозахисники з національних республік СРСР виходили з них націоналістами.

Важливим фактом спадкоємності боротьби УПА в 1960-ті роки став Український Національний Фронт, створений Дмитром Квецком та Зиновієм Красівським. Доказом ідейного зв’язку УНФ з ОУН-УПА стало гасло підпільного журналу “Воля і Батьківщина”: “Свобода народам – свобода людині”. Основний акцент в матеріалах УНФ ставився на проблемах національного визволення, наголошуючи, що ніякого вдоволення прав людини не буде, якщо не буде здійснене право народу на посідання власної держави.

Боротьба УПА відіграла важливу роль в досягненні Україною Державної Незалежності. Завдяки їй в народі була збережена свідомість того, що українці можуть збройно боротися за власну незалежність. УПА створила героїчний міф, який передавався в поколіннях, про героїв, які боролися за свободу, і не побоялися віддати за неї життя. Ця національна пам’ять постійно проявлялась у важливих моментах історії України – починаючи від голодування на ґраніті й закінчуючи створенням добровольчих загонів для боротьби з російською агресією 2014 р. Цей фактор свідомості – найкраща гарантія того, що українці завжди захищатимуть власну свободу зі зброєю в руках.

Ярослав Сватко