Провід ОУН ділиться сумною вісткою, що вночі 12 липня 2019 р. в польському місті Зелена Гура на 99-му році свого героїчного життєвого шляху помер воїн і політичний референт УПА, член Проводу ОУН, громадський діяч і обдарований публіцист
сл.пам. Степан СЕМЕНЮК-ДРАНИЦЬКИЙ
Відійшов від нас великий Патріот, який в нелегких обставинах життя завжди і непохитно залишався вірним Богові й Україні.
Степан Семенюк народився 19.1.1920 р. в с.Гаразджа, що в Луцькому районі Волинської області. Він походив із селянської сім’ї, навчався в рідному селі та в Луцьку, згодом – після звільнення з совєтського Гулагу, в Польщі – у вищих школах в Катовіцах та Варшаві, здобувши диплом інженера-будівельника.
Він став членом ОУН у жовтні 1938 р. і пройшов усю ієрархію карного члена підпільної військово-державницької структури ОУН – від станичного Провідника до члена Крайового Проводу ОУН на ПЗУЗ. Від травня 1943 С.Семенюк став керівником політичного штабу ВО УПА «Турів», там він відповідав за видавничий сектор. У нічному нападі 12.11.1944 р. був арештований, перебував 79 днів у «смертній камері», проте слідству не вдалося встановити справжню ідентичність С.Семенюка – він проходив як рядовий повстанець «Прокоп» з господарського відділу, і як «поляк». Усе таки трибунал НКВД Рівненської обл. засудив його на кару смерті, яку замінили на 20 років каторжної роботи. Відтак відбув 10 років покарання в таборах сталінського Гулагу, зокрема в Ташейтських лагерях. Був активним учасником повстання політв’язнів у Норильську, працював у шахтах Воркути, тривалий час перебував в ізоляторах.
Покійник тужив за рідною землею, бо він, як писав у спогадах: «Втратив усе – друзів, кохання, сім’ю, здоров’я. Трьох братів загинуло від куль ворога, Батько вмер з голоду за Уралом. Коли по 30-ти роках зустрівся з Матір’ю, яка двічі втікала з Сибіру, то вона сказала мені, ніби з докором: «Сину, сили свої тратиш на чужині». А почалась чужина того 13/14 дня, точніше – ночі, лютого 1945 р. з виходом із смертної камори. І забути її прокляту годі. Весь той тягар, наче рани, які не загоюються, все зо мною».
У липні 1955 р. совєтська влада передала С.Семенюка, як в’язня в кайданах, польській комуністичній владі. Опинившись у чужій країні, як «людина без роду, без метрики, з одною лише карткою репатріаційною, та з Україною в душі», як згадує у своїх записках, С.Семенюк описав свій тодішній стан: «А коли 27.10. 1955 року я став вільною людиною, я опинився, як той Робінзон, тільки серед людської гущі на землі досі незнаній. Сам! Інші роз’їхалися до своїх родин і знайомих, я не мав куди їхати. Тут було все інше, нове, незнане. Зголосився до будівельного підприємства і став робітником… Два роки присвятив на студії економіки промисловості і будівництва, та рік на правниче знання.»
З того періоду життя С.Семенюка складалося нормальніше, він одружився і в нього народився син. Але думки про Україну, про боротьбу за волю та її незавидну долю ніколи не покидали його, бо він «ніколи душею і розумом не покидав Україну», постійно почувався скитальцем.
Таким Покійник був до того часу, коли в Польщі не постав рух народного опору комуністичній владі під виглядом робітничого протесту «Солідарності». Тоді й українська громада в Польщі вивільнилася з комуністичного контролю, і Степан Семенюк відтоді вже міг активно виступати з доповідями і статтями перед польською та українською авдиторіями, зокрема студентськими. Коли Україна проголосила свою Державну незалежність, С.Семенюк зрадів від здійснення його життєвої мрії, він часто приїжджав в Україну, активно підтримував національне відродження, був обраний до Проводу ОУН та став провідним членом Братства воїнів УПА.
У цей період появилися численні статті С.Семенюка в періодичній пресі та в журналах, його запрошували виступати з доповідями перед студентами й учителями. Публіцистичні праці С.Семенюка була надруковані у збірнику п.н. «Спогади «Згинули першими». Нотатки волинського підпільника», у публікації «Замість щоденника», його статті появлялися в ж. «Визвольний шлях» та газеті «Шлях перемоги». За свої заслуги на ниві громадській й за свою невтомну просвітницьку діяльність С.Семенюк став лавреатом Премії ім.В.Стуса.
Світла постать С.Семенюка увійде в історію Визвольного руху ОУН й УПА як активного учасника та як відданого організатора боротьби за державність України.
Останні два роки Покійник хорував і проживав у домі для старших віком осіб, його підтримували й опікувалися ним ідейні друзі з української громади в Зеленій Гурі. ОУН та ветерани УПА, патріотична громада й УАПЦ зі смертю сл.пам. Степана Семенюка втратили мужнього воїна й патріота з великим серцем та несхитною вірою в Бога й Україну.
Вічна пам’ять і слава Героєві Другові Степанові, який боровся словом і чином за незалежність України, за правду, за волю і за віру. Нехай Бог прийме душу його у царство Своє і винагородить його за всі добрі вчинки, страждання і любов до української людини і рідної Батьківщини.
Слава Україні!
Київ, 12 липня 2019 р. Стефан РОМАНІВ –
Голова Проводу ОУН
Х Х Х Х Х
З архіву Проводу ОУН:
Мій життєпис (Організаційний)
Степан Семенюк, правдиве прізвище Драницький, син Василя і Тетяни, народився 19 січня 1920 року в селі Гаразджа, Піддубецького району (тоді ще волость) Луцького повіту на Волині.
Початкову школу, 4 класи, закінчив у своєму селі, далі вчився у Луцьку, а по ув’язненні в Польщі – Катовіцах і Варшаві.
Членом ОУН став у жовтні 1938 року. Був станичним і підрайоновим. До переходу на нелегальний стан, 30.08.1940 року, працював вчителем у своєму селі – вів початкові класи і викладав історію у старших класах.
У підпіллі був районовим провідником Острожецького району Рівненської області, район входив до Луцького округу ОУН. Псевдо – Федька.
По створенні української держави, в червні-липні 1941 року, був у диспозиції обласного проводу до спеціальних доручень.
З осені 1941 року був провідником ОУН Луцького району, а від лютого 1942 року – окружним провідником ОУН Луцького округу, без міста Луцька, яке мало статус округи. Від травня 1943 року – суспільно-політичний референт Обласного проводу, а опісля ВО УПА “Турів”, шеф політичного штабу. Псевдо – Матвій.
Від липня 1943 року – член Крайового проводу ОУН П343. Після переходу фронту в серпні 1944 р. – відповідальний за видавничий сектор: політичний референт ВО “Тютюник”.
Арештований 9 вересня 1944 р. в нічному нападі. По справі проходив сам як рядовий повстанець з господарського відділу “Обуха” – під псевдом “Прокоп”.
Засуджений 27.111944 р. воєнним трибуналом НКВД Рівненської області на кару смерті, 14.02.1945 р. кару смерті замінили на 20 років каторжних робіт.
Перебував у Тайшетських лагерах, (кол.41), Марінінських – л.п. Соснока; в червні 1946 року етапований до Нориллагу, де перебував в л.п. Дудінка, а також в л.п. Бофстрой в Норильську, а від 1949 р. – в Горлазі-3.
Після Опору в червні і липні 1953 р. ув’язнений в Центральному політичному ізоляторі у Владімирі н/Клязьмою, і знов Тайшетські лагера л.п. 4 і 5, і знов тюрма в Іркутську.
В квітні 1955 року вивезений до Воркути, шахта № 29 і 30, де властиво цілий час перебував в ізоляторі.
В липні 1955 року переданий в кайданах Польщі. Як тільки була змога, публікував у “Шляху перемоги”, “Визвольному шляху” – під різними прізвищами.
Брат Андрій “Мім” був окружним господарчим референтом, районовим провідником ОУН Луцького району – загинув.
Брат Іван працював в СБ, загинув, будучи районовим провідником Колківського району.
Батьки вивезені в Тюменську область Росії, де батько помер 1945 р., мати двічі втікала з Сибіру. Померла в Луцьку 1971 р.
Київ, 30.11.2003 року. Степан Семенюк
