Сто років тому, 14 травня 1920 року, народилася Ярослава Стецько, Голова бандерівської Організації Українських Націоналістів в 1991-2000 роках, лідер Антибільшовицького Блоку Народів, очільниця Конгресу Українських Націоналістів, народний депутат України.
«Я ніколи не думала над тим, ким я буду в Українській державі, але я свято вірила в майбутність українського народу, вірила, що він буде вільний, бо ж скільки мільйонів загинуло за його волю! Я вірила в Божу справедливість» – ключові слова з промови при виголошенні депутатської присяги Головою Проводу бандерівської ОУН Славою Стецько 19 березня 1997 року.
Прожити життя з незламною вірою, боротися все життя за цю віру, нести цю віру до кожного українця – життєве кредо Слави Стецько. Цією вірою вона жила і змогла запалити нею тисячі сердець.
Вірі в майбутнє України, яку буквально випромінювала пані Слава, можна було лише подивуватися. Вона надихала цією святою вірою оточення. «Дух нації засадничо здоровий. Його треба лише відродити, очистити українські душі від чужинецького намулу неволі», – часто наголошувала вона.
«Визволення й державне усамостійнення поневолених народів в цілому світі йдуть із нестримною силою стихійно вперед. І цього процесу спинити не можна.
Відновлення УССД і розвал російської імперії лежить на історичній лінії закономірного розвиткового процесу в світі: від імперії до національної держави», – зазначала Слава Стецько («Подільська») у доповіді на П’ятому Великому Зборі ОУН ще в 1974 році.
Вперше після довгих років вимушеної еміграції пані Слава змогла відвідати рідний край лише в червні 1991 року, в час, коли рушилися підвалини комуністичної імперії, проте ніхто не здогадувався, як мало часу залишалося до її розпаду. 30 червня мільйони українців і взагалі громадян СССР побачили з телеекранів фрагмент виступу вже немолодої жінки на віче, присвяченому ювілею проголошення Акту відновлення української державності у Львові. Коментарі репортерів залишалися поза нашою увагою, але незабутнє враження справила гідна постава, в свідомість увірвався впевнений тембр голосу, серце пропік гарячий блиск її очей.
Сьогодні, з нагоди сторічного ювілею Слави Стецько, хочеться згадати її важкий життєвий шлях, поділитися теплими спогадами про неї, помолитися за спокій її безсмертної душі. Проте необхідно і звірити своє сумління з життєвим чином і моральним заповітом тих, хто не вагався виконати найнебезпечнішого чину, коли цього вимагало добро України, хто в умовах підпілля, збройної боротьби, заслання, вимушеної еміграції, бурхливих часів становлення державності не складав рук, не відмовлявся від переконань, не нехтував національними інтересами, не дбав за «лакомства нещасні», а боровся, вірив у велике майбутнє України і кожним помислом і кожною дією повсякчасно його наближав.
«Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли… Цими словами Тараса Шевченка у повній мірі можна змалювати життєвий шлях Слави Стецько. Я мав честь і щастя близько десяти років співпрацювати з нею. Скажу головне: пані Слава свято дотримувалась основного засадничого принципу ОУН – бути з народом. Їй конче необхідно було відчути прагнення людей, тому вона йшла до них. І вона мала що їм сказати. Вона немов чарувала людей, але не виробленими лукавими технологіями, які використовують зараз, а своєю безпосередньою щирістю. І люди завжди навзаєм тягнулися до неї.
До неї їхали з різних куточків України та з-поза її меж. Кого тільки не можна було зустріти в гостинному кабінеті пані Слави: завугленого шахтаря з Донбасу, юного студента з Криму, спраглих правди і справедливості пенсіонерів з Прикарпаття, відомих громадських діячів і політичних лідерів, бородатих повстанців з Кавказу, нескорених сивочолих ветеранів УПА, змозолених селян з Полтавщини, натхненних митців, вольових військовиків, поважних представників української діаспори, священиків, допитливих журналістів… І для всіх викроювала час, знаходила добре слово, всім намагалася допомогти.
Хочеться уникнути банальних і пафосних фраз, згадати пані Славу як людину насамперед і як вдумливого відповідального політика-патріота, і як пасіонарного фанатика (в найкращому розумінні) національної, націоналістичної ідеї. Коли би сьогодні поставити завдання бодай лише кількома словами охарактеризувати пані Славу, окреслити найголовніші риси її характеру, то насамперед я би наголосив на її надзвичайній працездатності, комунікабельності і невибагливості в побуті.
Поспішала зробити якнайбільше, всюди встигнути, часто нагадувала нам, молодим, слова Ярослава Стецька: «Не можливим вимірюйте свої завдання, але бажаним. Вірою безмежною і працею невтомною заповнюйте провалля між бажаним і можливим. Великого бажайте!» Вміла заохотити і надихнути. Її приклад трудоголіка мобілізував інших.
«Встаю о 6-30. Роблю «малу руханку» – трошки розімнуся. Купаюсь у ванні. П’ю каву. Їм вівсянку. І йду до Верховної Ради. Якщо немає засідання комісії, то пополудні їду до себе до Конгресу. Години півтори працюю. Потім знову до Верховної Ради. О 18-й годині повертаюся сюди, приймаю людей, займаюся партійними справами. Працюю до 9-10 вечора. І, нарешті, додому. Слухаю новини. Трохи читаю пресу. Лягаю в ліжко й за одну хвилину засинаю, як дитина», – розповідала про свій звичний графік в інтерв’ю газеті «День».
«Своїми промовами вона запалювала, її слово було переконливим, діяльність – цілеспрямованою… Слава Стецько, як політик досить сильний, вміла вдало реагувати, мала підхід до людей, піклувалася про них. Свого часу вона очолювала Антибільшовицький Блок Народів, тож особисто знала багатьох керівників держав і це використовувала максимально, щоб допомогти нашим людям», – згадує її соратник Роман Круцик.
Слава Стецько постійно наголошувала, що лише віра рухає гори, що лише чин дає результат, що лише праця в народі і для народу готує перемогу національної ідеї. «Ми маємо працювати і за тих, хто вже не може, і за тих, хто не хоче», – підкреслювала пані Слава. І показувала приклад, як це треба робити.
«Державу мусить будувати цілий нарід, тільки тоді можна буде сподіватися, що українська держава укріпилася і що її не можна так легко ліквідувати. Адже зазіхання Росії далі існують, і є загроза подальшого тиску з боку Росії на Україну. Тепер ми мусимо подбати, щоби був затертий кордон між Західною і Східною Україною» – ці пророчі слова, як і весь життєвий чин пані Слави, мають стати для нас сьогодні заповітом, прикладом, наказом.
Згадаймо її сьогодні добрим словом і щирою молитвою.
Віктор Рог
